Веригин Костянтин Леонідович,

здобувач Донецького державного уінверситету упарвління

Про деякі аспекти державного регулювання ринку інновацій

У цілому в Україні відсутній цілий ряд законодавчих актів, прямо спрямованих на заохочення нововведень у промисловості й розширення кооперативних зв'язків приватних корпорацій з університетами.

Для прямого заохочення інноваційної кооперації з урахуванням антимонопольного регулювання необхідні окремі закони: про нововведення, про єдину патентну політику уряду, про розвиток нововведень силами дрібного бізнесу, про кооперацію в промисловості й у дослідницькій сфері, постанови уряду із застосування антимонопольного законодавства відносно спільних венчурних дослідницьких підприємств.

Центральним законом у цій серії законодавчих актів має бути закон про кооперацію в промисловості й у дослідницькій сфері. Він не повинен скасовувати можливості судового переслідування фірм, що шляхом кооперації дослідницьких робіт порушуватимуть антимонопольне законодавство, а лише обумовлювати випадки, коли кооперація припустима і не суперечить чинному законодавству. Всі спільні інноваційні проекти і дослідницькі організації мають підлягати реєстрації.

Має допускатися спільне проведення теоретичного аналізу й експериментів, створення й іспит базових зразків, доведення експериментальних відкриттів чи теорій до практичного застосування, проведення збору, обміну й аналізу науково-технічної інформації. Неприпустимим має вважатися обмін інформацією про витрати, обсяги збуту і прибутковості фірм, які співробітничають, у цілому чи стосовно продукції, котрі не є предметом спільних розробок, а також які-небудь кроки, що обмежують вихід спільно створених новинок на ринок.

Резонність спільного інноваційного підприємства державний і територіальні антимонопольні органи і суди мають доводити не тільки спираючись на його "антиконкурентний" вплив. Треба зіставити його масштаби з "проконкурентним" ефектом, що виникає в результаті розширення обсягів досліджень і підвищення їхньої економічної ефективності при впровадженні.

Цей закон, по суті, має визнати результат підвищення ефективності наукових розробок і нововведень, оскільки спільні інноваційні проекти можуть значно скоротити накладні витрати й усунути руйнівне дублювання зусиль.

На додаток до цього необхідний закон про передачу урядової технології, що регулював би відносини державних дослідницьких лабораторій і приватних фірм: лабораторії одержали б право продавати в приватні руки ліцензії на створення цими лабораторіями технічних нововведень з наданням ліцензіатові виключного права використання винаходу. До цього при укладанні подібних угод усі права збереглися б за державою, і вона вільна була б продати чи надати таку саму ліцензію будь-якому іншому покупцеві. Крім того, закон має передбачати пряме заохочення авторів винаходу – державних службовців. Їм повинна виплачуватися певна частка грошей, що відчисляється лабораторії фірмою, яка використовує ліцензії.

Новий порядок ліцензування стає явним відступом від принципу рівних можливостей. Державні лабораторії існують на засоби платників податків, і якщо якась фірма може купити виключне право використовувати розроблену ними новинку, вона неначе одержує дотацію із суспільних грошей. Водночас ліцензійні платежі йдуть державі, а впровадження нововведення сприяє пожвавленню промисловості, створенню нових робочих місць, тобто працює на суспільство в цілому.

Зміна антимонопольного законодавства відкриває, по суті, можливість для деякої корекції виробничих відносин у суспільстві. Адже мова йде про науку як про один з елементів виробничих сил, про капіталовкладення в дослідження, розробки і нововведення, про права власності на результати досліджень. Протиріччя між новими формами інноваційної кооперації і принципом свободи конкуренції, звичайно, є, але воно не антагоністичне і, як свідчить практика закордонних країн, мирно вирішується завдяки двом обставинам.

Перша – це обмеження колективних досліджень і нововведень так називаною "доконкурентною" стадією робіт. Спільно зважуються фундаментальні наукові проблеми, досліджуються нові фізичні ефекти і способи їхнього використання, виробляються принципові технічні рішення, створюються макети і прототипи, експериментальні стенди і комплекти устаткування для апробації нових технологій, а не конкретна ринкова продукція. Мета кооперації – підняти на новий, більш високий щабель загальний технічний рівень певної галузі чи підгалузі промисловості. Тому спільні дослідження впливають не на конкуренцію між учасниками, а на конкурентоспроможність кожного з них, піднімають її і тим самим, по суті справи, підсилюють і конкуренцію, але на іншому, загальними зусиллями досягнутому рівні.

Для переходу від результатів кооперативних досліджень і розробок до готового товару необхідна ґрунтовна конструктивна і технологічна доробка, причому на базі якого-небудь прототипу, створеного в "доконкурентній" стадії, можуть з'явитися десятки і сотні різноманітних конкретних пристроїв, систем.

Друга обставина полягає в тому, що колективні дослідження приватними фірмами організовуються не замість власної дослідницької бази і не на шкоду їй, а лише поряд з нею і на додаток до неї. Скорочення витрат на власні дослідження не спостерігається, навпаки, вони зростають. Вирішення ключових проблем своєї технічної політики і стратегії фірма ніяким колективним організаціям не делегує, а повністю залишає за собою. Власний науковий потенціал є, крім усього іншого, необхідною умовою рівноправної участі в кооперації й можливістю мати з неї найбільшу користь. А можливість вибору між власними і замовленими на стороні колективними дослідженнями забезпечує доступ до розширеного "резервуару" науково-технічних ресурсів і дає змогу гнучко вибирати оптимальну тактику.

Таким чином, хід технічного прогресу підірвав "самодостатність" навіть найбільших корпорацій і об'єктивно підштовхує їх до пошуку зовнішніх джерел нововведень, у тому числі до кооперативних досліджень і розробок. Поява таких форм є прямою і найбільш ефективною відповіддю на специфічні вимоги сучасного етапу НТП. Це нове для ринкового господарства явище означає певне зрушення у філософії економічного розвитку.