Наумік Олег Анатолійович

здобувач Донецького державного університету управління

Про деякі аспекти теоретичних засад грошово-кредитного регулювання

Економічна стабілізація та перехід до економічного зростання виводять на перший план проблему розробки стратегії грошово-кредитної політики, що забезпечувала б стійкий розвиток економіки. Не менш важливою є проблема вдосконалення трансмісійного механізму грошово-кредитної політики, підвищення ефективності її впливу на поліпшення економічних і соціальних показників.

За цих умов посилюється увага до теоретичних засад грошово-кредитного регулювання, до подолання догматичних положень, що часто сприймаються як незаперечна істина, хоч і не відповідають умовам перехідної економіки і тому суттєво знижують дієвість монетарної політики. Зокрема, має місце дискусія відносно правомірності використання монетаристської концепції теоретичного підґрунтя грошово-кредитного регулювання в трансформаційній економіці. Досить поширеними є сподівання на ефективність застосування виключно монетарних важелів для досягнення стабільності як грошового ринку, так і економіки загалом, адже сам монетаризм проголошений перспективною основою “шокового” реформування в східноєвропейських країнах і Росії.

Слід пам’ятати, що за монетаризм часто видається теоретизування з приводу пропозиції грошей, при тому, що саму можливість такої економічної теорії справжній монетаризм відкидає, адже основний зміст монетаристської концепції полягає у виявленні факторів, що визначають рух попиту на гроші.

Своєю чергою, попит на гроші значною мірою визначається поведінкою споживачів. Закономірності динаміки споживчих видатків є невід’ємною складовою монетаристської теорії. Як відомо, саме теорія постійного доходу, згідно з якою економічна поведінка споживачів орієнтується на очікуваний протягом кількох років дохід, стала основою для розробки інструментів монетарного впливу. Теорія про стійкість видатків на споживання підтверджується статистикою розвинених країн, для яких характерна економічна стабільність. За стійкого економічного зростання видатки на споживання зростають як абсолютно, так і відносно обсягів заощаджень.

Стабільність попиту на гроші в короткостроковому періоді і, таким чином, відсутність його причинного зв’язку з інфляцією М. Фрідмен пояснював повільними змінами в розмірах багатства, впливом альтернативних витрат, отримання доходу від грошової форми багатства, а також цілей і переваг власників багатства.

Твердження про стійкість попиту на гроші в більшості країн з перехідною економікою, на наш погляд, недостатньо аргументовані. Причому це стосується як тих країн, в яких реформи здійснювалися “шоковим” методом, так і тих, де вони відбувалися поступово.

У ході реформ насамперед відбувся потужний процес перерозподілу капітального майна. Особливо це стосується тих країн, в яких недосконалість законів, неспроможність більшості населення виявити і захистити свої майнові права в процесі приватизації спричинили захоплення колишньої “загальнонародної” власності окремими представниками або групами, що походили з партійної та адміністративної верхівки.

Фактично одностайною вже стала думка, що проведена в Україні сертифікаційна приватизація збагатила корупційні угруповання за рахунок розкрадання майна, створеного багаторічною працею народу. Вона започаткувала процес “первинного накопичення капіталу”, що продовжується й досі і супроводжується майновим і соціальним дистанціюванням суспільства. Зубожіння населення в Україні прискорилось через втрату заощаджень внаслідок розпаду Радянського Союзу та через гіперінфляцію.

Наслідком економічного розшарування в країнах СНД стало зростання різниці в розмірах споживчих видатків різних груп населення. Так, диференціація цього показника відносно 10% найбагатшого та 10% найбіднішого населення складали в Киргизії 8:1, в Молдові та Білорусі 6:1.

Перехід багатства в приватні руки суттєво збільшує капітальні доходи частини населення і, таким чином, попит на гроші. Водночас поглиблення економічної кризи на першому етапі реформ, фінансові потрясіння 90-х років ХХ ст. спричинили різкі коливання попиту на гроші внаслідок знецінення капітальних активів і доходів від них. При цьому слід враховувати, що значна частина процесів перерозподілу майна та його використання відбувається поза межами офіційної економіки. За оцінками російських економістів, обіговий капітал тіньового сектора в Росії, що обертається поза межами банківської системи, досягає 25 млрд дол., а сукупний фактичний дохід середнього класу перевищив офіційний рівень на 60-65 млрд дол. В Україні, за оцінкою експертів, в тіні обертається близько 65% ВВП. На думку банкірів, поза межами офіційної економіки циркулює від 30 до 40 млрд грн.

З формуванням ресурсних ринків з’явилась грошова оцінка основного капіталу. Але правильно оцінити обсяги реального капіталу за умов перехідної економіки досить важко. Це, своєю чергою, перешкоджає виявленню дійсного попиту на гроші.

Велика частка обладнання, що оцінюється за залишковою вартістю, при тривалих строках служби отримує занижену оцінку. Крім того, для більшості країн характерна неефективна структура капітального багатства. Це знаходить вираження в галузевому складі основного капіталу та, відповідно, в частці продукції окремих галузей у національному продукті. Проявом структурних деформацій є домінування добувних галузей і скорочення частки переробної промисловості.