Г.М.Половінкіна, студентка гр.ОА-05-Г

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

О.О.Якубовська

Донецький національний університет економіки та торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

ПРОБЛЕМАТИКА ДОВГОСТРОКОВОГО КРЕДИТУВАННЯ

Довгостроковий кредит — це послуга з надання коштів, на ціну якої постійно впливає комплекс різних чинників: політичних, економічних, соціальних, психологічних.

Згідно з вимогами Національного банку довгостроковим вважається кредит, наданий на термін понад один рік.

За допомогою довгострокового кредитування можна вирішити багато економічних і соціальних проблем нашої країни. Наприклад, питання придбання власного житла постає з кожним роком все гостріше для кожної української сім'ї. У великих містах зростає потреба в житлі (за гострої нестачі джерел фінансування будівництва) внаслідок припливу населення з сільської місцевості України та близького й далекого зарубіжжя. За таких умов об'єктивно виникає потреба в довгострокових кредитах на житлове будівництво, на які мінімально впливає інфляція і які максимально забезпечені своєчасним поверненням. Довгострокове іпотечне кредитування на купівлю (будівництво) житла - дієвий інструмент цього процесу. Без задоволення цієї потреби годі говорити про соціальні пріоритети суспільства. Реалізація конституційних прав громадян на гідне житло є важливою соціально-політичною та економічною проблемою.

Прибутковість, забезпеченість і ресурсозалежність довгострокового кредитування потребує більш глибокого вивчення, теоретичних і практичних досліджень і аналізу. Метою таких досліджень мають стати як розвиток теоретичних засад і розробка методики формування й впровадження моделей довгострокового кредитування, так і аналіз ціноутворення, моделей фондування активів пасивами, способів забезпечення забов'язань при довгостроковому кредитуванні.

Основною проблемою кредитування на тривалі терміни (понад 10 років) для банків та інших фінансових організацій є недостатність пасивів відповідної строковості. Зараз в Україні стандартні терміни для депозитів — 1, 3, 6, 9 і 12 місяців. За можливості залучення пасивів на 1 рік і менше, видача кредитів у значних обсягах при термінах кредитування 10 і більше років — вочевидь пов'язана з підвищеними ризиками, оскільки не гарантує повернення залучених депозитів у договірні терміни (ризик ліквідності). На перший погляд, проблему взагалі навряд чи можна розв'язати, не забезпечивши рефінансування активних операцій українських фінансових установ на міжнародних ринках капіталу, де є можливість рефінансування на терміни понад п'ять років (саме цим шляхом пішли деякі українські банки — АКБ "Надра", ВАТ "Укрексімбанк" та інші) [3, с.35]. Проте доступ до таких ресурсів відкрито далеко не всім; до того ж отримання задовільного кредитного рейтингу на міжнародних ринках коштує недешево.

Частина операторів ринку кредитування бореться за ринок довгострокових вкладень, нарощуючи капітал, основне джерело якого вбачають у міжнародних фінансових організаціях. Таким шляхом пішли АКБ "Укрсоцбанк", ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та інші вітчизняні банки. Проте цей варіант поряд із позитивними має ряд негативних чинників, таких як втрата самостійності, робота в жорстких рамках методологічної бази інвестора тощо.

Одним із найгостріших є питання повернення довгострокових кредитів. Ця проблема зараз вирішується в основному в кредитних проектах, забезпечених іпотекою. Іпотека — вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Також гостро встає проблема ціноутворення довгострокових кредитів. Процеси у сфері ціноутворення банківських послуг розвивалися в Україні послідовно: від інфляційного до витратного, а останнім часом комерційного ціноутворення, в основі якого — врахування цінності послуги та витрат фінансової організації на її здійснення. Однак українські фінансові установи практично не використовують науково обгрунтованих механізмів ціноутворення, що базуються на теоретичних дослідженнях. Практично ціноутворення у фінансових організаціях — це хаотичний процес встановлення цін на окремі види фінансових послуг (у тому числі й кредитування).

Аналізуючи структуру доходів банківської системи України за 1998—2005р. бачимо такі основні тенденції в її динаміці:

— процентні доходи (на рівні від 54 до 70 відсотків) традиційно є домінуючою складовою у структурі банківських доходів. Це пояснюється тим, що кредитування в різних його формах було і залишається основним напрямом банківської діяльності;

— комісійні доходи (19—37%) — друге за значущістю джерело банківського прибутку. Його значення поступово зростає за рахунок розширення переліку операцій, впровадження нових банківських технологій, збільшення кількості клієнтів і споживачів банківських послуг;

— частка інших видів банківських доходів (передусім від торгових і валю-тообмінних операцій) поступово зменшується і перебуває останнім часом на рівні 9%, що відбувається насамперед внаслідок зменшення курсової маржі. Важливо те, що за рахунок широкого спектра комісійних банк може збільшити прибутковість від операцій з клієнтами мінімум на кілька процентних пунктів за рік. Окрім того, клієнт, який обслуговується в банку 10—20 років, обов'язково буде зацікавлений і в інших операціях — оплаті комунальних послуг, користуванні пластиковими картками банку, здійсненні переказів, обміні валюти, оренді сейфів тощо. Обсяг цих операцій і їх прибутковість також сприятимуть зміцненню банку.

Щоб виявити практично діючі коефіцієнти прибутковості довгострокових вкладень, необхідно провести ряд досліджень, виокремивши цільові групи позичальників, що відповідають ряду групових ознак, для чого слід упродовж 3—5 років здійснювати моніторинг їх діяльності, фінансового стану та повноти виконання ними зобов'язань перед банками-кредиторами. Збір фактичної інформації дасть змогу сформувати чітке розуміння прибутковості, ризиковості і ресурсозалежності довгострокових укладень в Україні й саме в нинішньому економічному та політичному середовищі. Співвідношення фактичної прибутковості і строку повернення кредитних ресурсів може бути виражено коефіцієнтом (мультиплікатором), який застосовуватиметься у практичному плануванні прибутковості кредитних вкладень за умови постійної актуалізації такого коефіцієнта (мультиплікатора).

Дослідження реального рівня і фактичного співвідношення часток різних доходів при довгостроковому кредитуванні може дати ключ до розуміння пов'язаних із ним процесів ціноутворення. Аналіз термінів повернення кредитних вкладень сприятиме впровадженню моделей більш довгострокового кредитування з лояльнішими процентними ставками та умовами надання коштів. Урахування міжнародного досвіду державної підтримки довгострокового кредитування (наприклад, у житловому будівництві) сприятиме вирішенню вітчизняних соціальних і економічних проблем (таких як стимулювання зростання народжуваності, рівня життя, загальнодержавних економічних показників тощо). Все це, в свою чергу, призведе до зниження вартості довгострокових кредитів в Україні, а можливо, й приведення їх рівня у відповідність із загальносвітовим. Крім того, банки та інші кредитні установи, які першими скористаються результатами даного дослідження, зможуть раніше від інших вийти на ринок довгострокового кредитування й опанувати значну його частку.

Список літератури :

1. Закон України "Про іпотеку" від 05.06.2003 р. № 898-ІV із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 15.12.2005 р. № 3201-ІV, від 22.12.2005 р. № 3273-ІV, від 23.02.2006р. № 3480-ІV.

2. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене постановою Правління Національного банку України від 6 липня 2000р. № 279.

3. Борецький М. Проблематика довгострокового кредитування // Вісник НБУ.-2007.-№5.-С.32-38.