Економічні науки/7. Облік і аудит

Голота О.В.

Криворізький економічний інститут ДВНЗ Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана, Україна

Управлінські рішення щодо загальновиробничих витрат

Економічне зростання, поліпшення використання виробничих потужностей, заміна живої праці машинною зумовлюють зростання частки виробничих накладних витрат (загальновиробничих витрат) у загальному обсязі витрат підприємства. Загальновиробничі витрати потребують більш пильнішої уваги. З ними пов’язані дві проблеми: контролю і віднесення на собівартість одиниці продукції чи послуг. Менеджерів підприємства цікавить, у скільки обходиться виробництво і реалізація кожного виду продукції, зіставляючи собівартість якого з цінами, що диктуються ринком, вони роблять висновок про доцільність його виробництва. При цьому часто не враховується, що дана  ситуація  може виникнути в результаті некоректного розподілу загальновиробничих витрат між окремими видами продукції. Отже, зростаюча частка виробничих накладних витрат зумовлює необхідність посилення уваги до обґрунтованості їх розподілу між окремими об’єктами.

У вітчизняній практиці цю проблему, як правило, розглядають в умовах традиційних способів розподілу з позиції пошуку універсального базового показника для підприємств усіх галузей промисловості. Але проблему розподілу комплексних витрат, якими є загальновиробничі витрати, неможливо розв’язати одним універсальним способом. Найбільш розповсюдженим є підхід, коли всі  загальновиробничі витрати розподіляються, залежно від галузевих особливостей, по одній з нижче наведених баз розподілу:

·       час роботи виробничих робітників (людино-години);

·       величина заробітної плати основних виробничих робітників;

·       час роботи устаткування (машино-години);

·       обсяг виробленої продукції;

·       матеріальні витрати;

·       прямі витрати.

Час роботи виробничих робітників (людино-години) широко використовується з двох причин. По-перше, непряма заробітна плата в багатьох випадках тісно пов’язана з затратами прямої праці, по-друге, інформація про людино - години міститься в нарядах . На більшості підприємств розподіл між окремими видами продукції здійснюють на базі основної заробітної плати, що можна пояснити лише простотою даного методу і твердженням, що вартість створюється працею. Останніми десятиліттями цю базу розподілу найчастіше критикують. Це пояснюється зростанням рівня механізації й автоматизації виробництва і зменшенням у зв’язку з цим питомої ваги заробітної плати робітників у собівартості продукції. Також необхідно враховувати нелогічність використання даної бази при виконанні аналогічних робіт  робітниками різної класифікації, випуск підприємством одночасно крупносерійної та малосерійної продукції тощо.

У зарубіжній економічній літературі є різні думки щодо застосування найрізноманітніших методів розподілу таких витрат. Проте більшість авторів переконана: усі методи не повинні бути лише реєстраторами явищ, що відбувалися, вони мають активніше відігравати роль стимуляторів. Простежується позитивна тенденція відмови від однієї загальної бази розподілу й застосування диференційних баз до чіткішого розмежування і деталізації витрат. Наприклад,  заробітна плата невиробничих робітників розподіляється по заробітній платі основних виробничих робітників; затрати на утримання обладнання та комунальні послуги – за  машино-годинами; витрати цехового   адміністративно-управлінського персоналу – по прямим витратам; витрати на здійснення технологічного контролю – за кількістю контрольних перевірок тощо. Проте є вчені, які  вважають, що технічне обслуговування машин не відноситься до продукту А чи Б, це просто забезпечення нормальної роботи машин. Витрати на оренду та управління виробництвом  в однаковій мірі стосуються всіх видів продукції і ніхто не зможе довести, що продукт А або продукт Б має більшу частку загальновиробничих витрат.

Отже, при зміні рівня деталізації і бази розподілу отримуються різні оцінки рентабельності окремих підрозділів чи видів продукції. По-друге, чим вища доля загальновиробничих витрат, тим більше змін в оцінках прибутковості можна очікувати в результаті перерозподілу загальновиробничих витрат. По-третє не існує ідеальної бази розподілу, але існує більш коректна база розподілу для кожного підприємства, яка відображає причино - наслідкові зв’язки з величиною, що розподіляється. Тісноту взаємозв’язку виду витрат з економічним показником можна визначити за допомогою кореляційного аналізу. Безумовно, процес виділення з сукупності загальновиробничих витрат значної кількості однорідних груп, вибору для кожної групи своєї бази розподілу і застосування їх на практиці досить трудомісткий і потребує використання сучасних комп’ютерних технологій.

Література:

1. Слуцкин М.Л. Влияние способов распределения накладных расходов на принятие управленческих решений//Финансовый менеджмент. – 2002. –  №4.С.15-20.

2. Чухліб О.А. Управлінське рішення щодо витрат у собівартості продукції//Фінанси України. – 2006. – №2. – С.129-137.