Смирнов І.Г. д-р геогр. наук, професор
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Логістика утилізації відходів: польський досвід
Значення реверсивної логістики або логістики утилізації
відходів для муніципальної сфери України важко перецінити. Так, в
муніципалітетах Фінляндії існує особлива ієрархія сортування відходів та цикли
їх переробки: перший цикл – профілактика , другий – утилізація, третій –
використання енергії, що отримується в
процесі переробки відходів, четвертий - їх безпечне захоронення. Щодо
муніципалітетів України, то в нас поки що переважає звичайне вивезення відходів
з міст до сміттєзвалищ, площа яких біля всіх великих і не дуже міст України
невпинно зростає ( наприклад, біля Вінниці –
Логістика утилізації відходів, яку ще називають
«реверсивною логістикою», визначається, як «застосування концепції логістики до
використання відходів з метою забезпечення економічно ефективної та екологічно
безпечної їх переробки за одночасної просторово-часової трансформації, що включає
зміну обсягу та виду потоків перероблюваних відходів» [6, 227]. Логістика
утилізації відходів є однією з підсистем логістичного управління, яка охоплює
«потік повернення непотрібних поставок та рух таких речей, як упакування
повторного використання, яке слід повернути відправнику, вторинна сировина та
відходи».[4,20]. Відмінними рисами реверсивної логістики, які відрізняють її
від інших різновидів логістики, є як об’єкт дослідження(потоки відходів), так і
напрямок руху головного потоку – зворотній (від споживачів до виробників). Отже,
об’єктом дослідження реверсивної логістики є потоки відходів, що з’являються в
результаті як процесів виробництва (наприклад, виробничі відходи, промислові
стоки) та дистрибуції (наприклад, упакування та товари пошкоджені під час
транспортування),так і споживання(повернення непотрібних товарів та упакування
багаторазового використання).Відзначимо, що відходи, як і кінцева продукція
підприємств, з'являються на виході їхніх логістичних систем.
Залежно
від можливості повторного використання відходи поділяються на дві групи: ті, що
надаються до повторного використання та переробки; ті, які до цього не
надаються. Перші становлять предмет рециклювання (наприклад, алюмінієві банки, відходи,
склобій), тому роблять можливим зменшити (або істотно обмежити) витрати на
утилізацію. Другі, що
як правило, не надаються до переробки та повторного використання, підлягають
знищенню згідно з обов’язковими
приписами. Оскільки відходи можуть перебувати в різних фізичних станах, то застосовується
поділ відходів на тверді, рідкі та напіврідкі.
Підставовою
умовою раціонального використання відходів є системне розуміння економічних та
екологічних цілей логістики утилізації. Її економічна мета, що витікає з
сутності логістики, зводиться до зменшення логістичних витрат і підвищення
рівня обслуговування логістики повторного використання. Відповідний рівень
обслуговування реверсивної логістики означає згідне з вимогами збирання
відходів у місцях їх виникнення та ретельну щодо виду, обсягу, простору та часу
доставку вторинної сировини в місця її рециклювання.
Екологічна
мета логістики утилізації відходів, що підкреслює залежність між логістикою та
природним середовищем, полягає в охороні природних ресурсів та зменшенні
забруднень, пов’язаних з логістичними процесами утилізації відходів. Приймаючи
певні рішення в межах логістики утилізації, слід мати на увазі, що економічні
та екологічні цілі в далекосяжній перспективі можуть збігатися. Так,
застосування екологічних технологій виробництва може з часом запевнити
підприємству конкурентну перевагу і тим самим спричинитися до досягнення
економічних цілей. У
системному розумінні загальна ефективність руху відходів розглядається в
категоріях економічної ефективності (загальні витрати логістики утилізації та
пов'язаний з ними рівень обслуговування на вході та виході) та екологічної
ефективності (наприклад, обсяг відновлених матеріалів чи зменшення емісії
забруднень).
Найважливішим рішенням у сфері
логістики утилізації є вибір шляхів використання відходів, оскільки обраний
метод тягне за собою вибір відповідної системи повторного використання та
забезпечення необхідним технічним устаткуванням. Напрямок дій щодо повторного
використання відходів визначається, головним чином, їхніми властивостями,
зокрема: хімічним складом, вогнезаймистістю та енергетичною вартістю, ступенем
псування, забрудненням, речовинним складом, габаритами, запахом, можливістю
біологічного розкладання. Обираючи метод використання відходів, належить також
брати до уваги економічні (рентабельність процесу) та екологічні (наприклад,
заборону дезактивації деяких відходів, що не підлягають переробці) чинники.
Оптимальне рішення щодо усування відходів полягає в їхній утилізації
(переробці), а коли останнє неможливе – в нейтральній ліквідації (знищенні)
відходів, яка не несе шкоди для навколишнього середовища. Різні види дій, пов’язані
з утилізацією та знищенням відходів показані на рис. 1. Утилізація (від лат. Utilitas –
корисність, вигідність) означає повторне використання речей та упакування або
їх вторинну переробку (рециклювання) з
метою використання матеріалу, акумульованої енергії або певних складників, що
містяться в матеріалі. Методи рециклювання (переробки з метою повернення використаних
товарів та матеріалів до вжитку) поділяються на: рециклювання матеріалів
(відновлення матеріалів), хімічне
Рис. 1. Поділ дій щодо
утилізації та знищенні відходів.
рециклювання (відновлення первинної
субстанції) та термічне рециклювання
(відновлення енергії).Всі побічні продукти, що виникли в результаті утилізації
(напиклад, попіл та металічні окатиші після термічного рециклювання) та
відходи, які за своїми характеристиками не підлягають утилізації або переробка
яких була б надто коштовною (наприклад, через сильне забруднення, зношеність чи
інші негативні риси) підлягають ліквідації (знищенню).
Знищення
відходів здійснюється шляхом їх дезактивізації (це така обробка відходів, після
якої з них ніщо не може бути вимите, вилуговане), спалювання або вивезення на
сміттєзвалища. Хоча поміщення та тримання відходів на смітниках повинно бути
останньою ланкою в логістичному ланцюжку утилізації та ліквідації, на практиці однак в Польщі, як і в Україні,
це поки що залишається найрозповюдженішим спосібом позбування відходів.
Пропозиція польських вчених щодо обмеження шкідливого впливу смітників на
природне середовище полягає в тзв. «стратегії реактора». Підставою цього методу
є твердження, що за належної організації, експлуатації та контролю сміттєзвалища
можна перетворити на біореактор, в якому відбуваються передовсім процеси
біологічні, а також хімічні та фізичні.
Раціоналізувати
процеси переробки та використання відходів можливо не тільки діями «ex post». З цією метою
слід використовувати також профілактичні заходи. Їхньою суттю є запобігання
виникненню відходів чи принаймні зменшення їх обсягу та шкідливої дії. Заходи
попереджувального характеру також дозволяють усунути або значно зменшити кошти,
з якими пов’язані деякі методи утилізації чи знищення відходів. Отже, згідно
засади раціонального використання відходів профілактичні дії повинні передувати
операціям утилізації та ліквідації (рис. 2).
До
профілактичних заходів у сфері використання відходів відносять:
1)
мінімізацію
відходів;
2)
попередження
виникнення відходів;
3)
обмеження
обсягу відходів;
4)
багаторазове
використання товарів (у т. ч. упакування).
Хоча деякі з вищенаведених профілактичних заходів, на
перший погляд видаються подібними, їхня інтерпретація є відмінною, оскільки
різні заходи мають різний зміст, мету та набір конкретних дій. Серед заходів типу
«ex ante» (профілактичних) меті раціоналізації відходів також
служить тзв. «стратегія чистого виробництва» яку ще називають заходом «begin of the pipe» (англ.
початок труби). Попереджувальний характер цієї стратегії полягає в стимулюванні розвитку водно та
енергозберігаючих ао маловідходних технологій.
Рис. 2 Принципова схема раціонального використання відходів
Ця
стратегія повинна замінити тзв. «реактивну стратегію» (типу «end of the pipe», англ. –
кінець труби), за якою приймається генеровання відходів та емісії без ідентифікації
причин неефективності технологічних процесів, при цьому головний напрямок дій –
це пошук засобів зменшення існуючого забруднення природного середовища.
Реалізація
профілактичних засобів у сфері використання відходів часто може бути
результатом виконання «екологічного балансу» (або екобалансу), що являє собою
системний аналіз взаємозв’язку «підприємство – навколишнє середовище».
Екобаланс характеризує і оцінює слабкі (шкідливі) сторони впливу підприємства
на навколишнє середовище, а також пропонує відповідні заходи з метою тривалого зменшення
негативного впливу, і, таким чином, становить підставу стратегічного планування структурних змін у
логістичних підсистемах. Екобаланс має комплексний характер, тобто охоплює не
тільки складові елементи логістичних систем, але також зв’язки між ними, їх
взаємодію та відносини з навколишнім середовищем у просторі та часі. Екологічна
стратегія, складником якої є екобаланс, є вельми ефективною. Перш за все, вона
дозволяє знизити виробниче споживання та собівартість продукції. Заходи, що
реалізуються в межах цієї стратегії, здійснюють вагомий позитивний вплив на
навколишнє середовище. Це означає, що вони є більш ефективними в порівнянні з
технологіями очищення, що, як правило, призначені до боротьби з одним певним
видом забруднення. Застосування екобалансу передбачає технологічні інновації,
скеровані на заміну технологій, що є небезпечними для природного середовища, на
технології та продукти, що є «екологічно приязними». Нарешті, проекологічна
стратегія, порівнюючи з заходами «ex
post» (наприклад, застосуваням очисного устаткування та
споруд), є значно дешевшою формою охорони навколишнього середовища. За
виконання всіх заходів, що мають метою раціональне використання відходів, як
також за попередження їх виникнення, несуть відповідальність всі учасники
«товарно-виробничого ланцюга», до яких відносяться: постачальники сировини та
матеріалів, виробники готових виробів, торгівля, споживачі, фірми з збирання
виробничих та споживчих відходів, заклади з переробки відходів, органи
муніципальної влади тощо. Прикладовий поділ завдань з метою обмеження відходів
(відходи з упакування) серед учасників «товарно-виробничого ланцюга» показаний
в табл. 1.
Таблиця 1. Відповідальність окремих ланок, що беруть
участь у ринковому колообігу упакування та процесі утилізації відходів
|
Ланки «товарно-виробничого
«ланцюга» |
Заходи, що скеровані на попередження виникненя відходів |
|
1.Виробники пакувальних матеріалів та упакування |
1.1. Розробка та впровадження матеріалозберігаючих технологій у
виробництві упакування 1.2. Розробка технологій виробництва зворотнього упакування 1.3. Застосування матеріалів, що придатні до повторної переробки або
інших форм утилізації 1.4. Позначення упакування символами, що вказують вид матеріалу та
можливість різних методів утилізації |
|
2. Виробники товарів, до яких використовується упакування |
2.1. Вибір матеріалів, виду та системи упакування 2.2. Впровадження до обігу зворотнього упакування та організація системи
його приймання 2.3. Участь (у т.ч. фінансова) в організації системи збирання
використаного упакування 2.4. Застосування додаткових елементів упакування (наклейки, закривачки
тощо), що теж підлягають повторній переробці |
|
3. Торгівля |
3.1. Участь в організації системи
повернення упакування багаторазового вжитку та системи збирання використаного
упакування |
|
4. Споживачі |
4.1. Початковий поділ (сортування) використаного упакування та його
складання в спеціальні контейнери або доставка до збиральних пунктів |
|
5. Фірми, що займаються збиранням та вивезенням відходів |
5.1. Збирання використаних відходів – промислових (виробничих) та
споживчих 5.2. Приготування відходів до вивезення
та подальшої переробки, в т. ч. сортування та очищення |
|
6. Заклади з переробки відходів |
6.1. Переробка відходів на якісну вторинну сировину або використання їх
як вихідної сировини до подальшої переробки 6.2. Виробництво продукції з вторинної сировини |
|
7. Органи місцевої влади |
7.1. Організація збирання та вивезення відходів упакування на
муніципальній території |
Як показову ілюстрацію застосування засади раціонального
використання відходів в господарській практиці, наведемо приклад використання
наведених підходів на польському металургійному підприємстві. Сталеплавильний
комбінат «Z» є промисловим закладом з дуже складною структурою.
Виробництво сталі вимагає великих обсягів основної та додаткової сировини, а
також енергії. Одночасно цьому виробництву притаманні й значні обсяги відходів,
які, як правило, мають певну споживчу цінність, тому повинні бути утилізовані.
Під час всього технологічного циклу металургійного виробництва виникає понад
110 різновидів відходів, причому майже всі вони є небезпечними для
навколишнього середовища. За останні роки на комбінаті «Z»
досягнуто досить високий рівень утилізації цих відходів, що перевищує 89% їх
обсягу.
Польські
юридичні норми, що регулюють використання відходів, передбачають досить поважні
організаційні та фінансові зобов’язання. Це зокрема стосується дуже високої
плати за нагромадження та складування відходів. Отже, металургійний заклад «Z»
зацікавлений у пошуці та розробці нових методів господарського використання
відходів. Особливим вимаганням підлягає
також організація інформаційних потоків про відходи. Згідно приписів обов’язкового
виконання заклад «Z» впроваджує нову систему інформації про відходи. Схему
руху інформації про виникаючі відходи на заводі «Z» подано
на рис. 3.
Раціоналізація
використання відходів на вказаному комбінаті зводиться до обмеження шкідливого
впливу відходів
Металургічний
цех №=n База даних про вівідходи База даних про відходи Металургічний
цех №… База даних про відходи База даних про відходи Положення «Закону про охорону навколишнього
середовища» Відділ охорони навколишнього середовища комбінату Металургічний
цех №2 База даних про відходи База даних про відходи Металургічний
цех №1 База даних про відходи База даних про відходи
ме
Рис. 3. Схема руху інформації про виникаючі відходи на
металургійному комбінаті «Z» [5, 155]
на природне середовище шляхом: 1)мінімізації обсягу
відходів; 2) утилізації відходів за участю спеціалізованих фірм; 3) повторного
використання відходів (повернення їх частини безпосередньо на виробничий процес
сталеплавлення). До пріоритетних завдань, що мають метою запобігання поставанню
відходів або мінімізацію їх обсягу, належать: 1) використання залізовмісного
шламу, який раніше складувався в осадових ставках, як повноцінної сировини для
отримання металу на комбінаті;
2)
впровадження нових технологій очищення коксівного газу;
3) розробка
проекту використання вмісту терикону, де складувалися тверді відходи з акцентом
на технологічні рішення, що забезпечують ефективне повторне використання цих
відходів;
4)використання
в якості будівельних матеріалів елементів нечинних виробничих споруд шляхом
їхнього розбирання. Нині комбінат «Z» працює над створенням логістичної інформаційної системи
використання відходів, проект якої представлено на рис. 4.
|
Зовнішня мережа (VAN)
: доставка, дистрибуція, отримання |
Рис. 4. Структура логіститичної інформаційної системи
використання відходів на металургійному комбінаті «Z» [5, 180]
Крім вищевикладених завдань з метою справного
функціонування системи використання відходів у всіх ланках «товарно-виробничого
ланцюга» фахівці-логісти металургійного комбінату «Z»
систематично співпрацюють з зазначених питань з отримувачами продукції закладу
та з фірмами, що займаються збиранням та переробкою відходів. Це дозволяє
комбінату «Z» поширити програму раціонального господарювання
відходами за межі свого закладу та координувати екологічні заходи на всіх
ділянках дистрибуції кінцевої продукції.
Як висновок, можна стверджувати, що
раціональне використання відходів полягає, перш за все, в запобіганні їх
виникненню, а у випадку обмежених можливостей щодо останнього - у виборі такого
методу утилізації та знищення відходів, який не тільки зменшить їх шкідливий
вплив на навколишнє середовище, але й одночасно запевнить зниження логістичних
витрат та поліпшення рівня логістичного обслуговування клієнтів. Не підлягає
сумніву, що екологічні та економічні користі, отримані в результаті
застосування засад раціонального використання відходів, значно перевищують
кошти з впровадження раціональної стратегії утилізації відходів. Оскільки
стратегічні і тактичні рішення стосовно раціонального використання відходів, що
приймаються на різних щабелях управління, е досить складними і підлягають
численним нормативно-регулюючим положенням зі сторони як самого ринку
(отримувачів, конкурентів, кооперантів), так і державної та місцевої влад, а також неурядових організацій, то успішне
впровадження та виконання вищенаведених постанов залежить, головним чином, від
обізнаності осіб, що приймають рішення, про особливості функціонування
міжнародної, національної та локальної економіки відходів, а також від їхньої
екологічної свідомості та культури.
Література
1. Korzen Z. Ekologistyka. – Poznan : ILiM, 2001.
2. Korzeniowski A. Skrzypek M. Ekologistyka zuzytych opakowan. – Poznan: ILiM,1999.
3.
Rzeczynski B.Logistika uslug recyklingowych//Logistyka. – 2001.-№5-S.13-16.
4. Witkowski J.Strategie logistyczne przedsiebiorstw przemyslowych.-Wroclaw:
AE,1995.
5. Baraniecka A., Rodawski B., Skowronska A. Logistyka: Cwiczenia
–
6. Pfohl H.-Ch. Systemy logistyczne. –
7. Смирнов І.Г. Логістика: просторово-теритоіальний вимір:Моногр.-К,:Обрії,
2004-335с.
8. Смирнов І.Г. Розвиток муніципальної логістики в Україні
та можливості використання норвезького досвіду // Економічний часопис –ХХІ –
2006.-С.38-41.
9. Смирнов І.Г., Кононенко О.Ю. Суспільно – географічні
основи регіонального природокористування // Географічні основи охорони навколишнього
середовища: Моногр./ За ред. Я.Б Олійника. – К.:Ніка-Центр, 2006. – С.61-115