Экономические науки / 10. Экономика предприятия

Непиталюк А.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Питання ціноутворення за умов інноваційної економіки

Сучасна техногенна цивілізація орієнтується на інновацію, на переваги індивідуальності, інструментальних цінностей, існування злагодженого попиту, тобто здатність виробляти не заради існуючих потреб, а заради майбутнього [1, c. 458]. Можна говорити про виникнення дієвого «психологічного складу» суспільства, що допомагає в реалізації різних способів здобуття та збереження грошей, стверджуючи одночасно перевагу універсального над частковим, активного знання над пасивним світоспогляданням.

Сукупності інноваційно активних підприємств необхідно повсякчасно вирішувати ряд першочергових питань господарської діяльності. Впровадження новаторств у господарський процес та реалізація інноваційного продукту потребує значних затрат ресурсів: матеріальних, фінансових, трудових. Для забезпечення ефективності вітчизняного бізнесу за умов інтенсифікації інноваційних процесів пріоритетним є раціональне ціноутворення, як теорія та практика формування ринкових цін. У сучасній науці ціноутворення поняття його політики практично ототожнюється з «філософією підприємництва».

Діалектику інноваційного процесу та побудови філософії ціноутворення вивчали такі сучасні дослідники, як: В. Гаєць, А. Мазаракі, І. Мумладзе, Н. Негода, В. Семиглазов, Н. Хасанов, Л. Чорна та інші. Механізми ж утворення справедливої ціни на новітній продукт не остаточно досліджені, а теоретичні знання в цій галузі мають бути поглиблені. Тому дана тематика є актуальною.

Дослідники зазначають, що оптимальність прийняття управлінських рішень в інноваційній сфері прямо залежить від вибору ринкових цілей господарюючих суб’єктів та обґрунтування способів досягнення цих цілей. Стратегія є генеральним напрямком дій економічного суб’єкта, яких в довгостроковому періоді має призвести до реалізації його основних підприємницьких цілей [2, с. 27]. Ціль можна дифініціювати в якості фіксованої точки n-мірного простору, що визначає кінцевий результат. Цілі мають бути достатньо конкретними, зорієнтованими у часі та просторі.

Загалом можна розглядати шість варіантів формування цілей підприємства на ринку інновацій: 1) максимізація прибутку; 2) прямування до «задовільного» розміру прибутку (коли прибуток від інноваційної діяльності підприємства розглядається як компенсація за ризик); 3) перманентне зростання виручки через максимізацію продаж; 4) завоювання певної долі ринку (що дозволяє досягнути зниження рівня постійних витрат за рахунок розростання масштабу виробництва чи реалізації); 5) орієнтація на виживання у довгостроковому періоді; 6) спрямування на широку самореалізацію співробітників або власників, що прагнуть до впровадження власної науково-технічної ідеї, доведення її до зразка і отримання задовільного прибутку, а потім – комерціалізації ідеї, шляхом продажу ліцензії чи створення спільного підприємства з приватним інвестором або із венчурним інвестиційним фондом.

В цілому, третій варіант із зазначених варіантів є інтегральною ціллю, через яку можуть бути реалізовані інші завдання. За визначенням В. Зомбарта: «Сучасну економічну людину надихає воля до єдиного раціонального устрою господарства, і вона володіє рішучістю до реалізації цієї волі, отже, до застосування будь-якого найдосконалішого методу» [3, с. 139]. Не даремно, за умов ринку, зростання продаж є показником живучості фірми за нормальної господарської кон’юнктури. Реалізація економічних інтересів фірми можлива в наступній послідовності: 1) усвідомлення місії; 2) формування корпоративної філософії управління; 3) розробка корпоративної стратегії; 4) диверсифікація функціональних стратегій; 5) провадження політики підприємства по окремих напрямках його розвитку (зокрема, у сфері виробництва та реалізації інноваційного продукту) [4, с. 30].

Підприємство-учасник інноваційного процесу має правильно оцінювати вплив масштабу продажів (випуску) на собівартість товарів (продукції) за рахунок зниження постійних витрат, оскільки зниження собівартості реалізації (виробництва) має місце лише до досягнення певного рівня масштабу діяльності, після чого спостерігається ріст собівартості (резервом її зниження є зменшення змінних витрат). Забезпечення міцних позицій на ринку наукоємного товару є підставою для утворення інноваційної монополії.

Якщо витрати інноваційного процесу можуть бути однозначно ідентифіковані, на нашу думку, для розрахунку ціни на новітній продукт доцільно застосовувати наступну модель (1):

, (1)

де P – ціна інноваційного продукту, гр. од.; Pr – прибуток інноваційного підприємства до оподаткування, гр. од.; FC – величина постійних витрат, гр. од.; v – питомі змінні витрати, гр. од./ нат. од.; Q – обсяг реалізації (виробництва), нат. од.; No – максимально можлива величина реалізації (виробництва) товарів; K – коефіцієнт залежності попиту на товар (продукцію) від його ціни.

Обґрунтування кожного з елементів моделі (1) дає значення справедливої величини ціни інноваційного продукту. Слід зазначити, що лише 10 – 20% новаторсько-раціоналізаторських ідей мають суттєвий (чи, принаймні, достатній) потенціал комерціалізації. Тому для відшкодування витрат інноваційної діяльності, до ціни, за волею підприємства, можуть включатися додаткові «збалансовуючі елементи». Таким чином досягається бажаний стан економічної рівноваги.

Література:

1.Мазараки А.А. Торговля. Деньги. Менталитет: Монография. – К.: Книга, 2006. – 632 с. – Библиогр. в конце гл.

2.Семиглазов В.А. Оптимизация ценообразования инновационного товара // Практический маркетинг. – 2006. – № 8. – С. 27 – 30.

3.Зомбарт В. Буржуа. Этюды по истории развития современного экономического человека. – М., 1994. – С. 139.

4.Чорна Л.О. Теоретичні основи розробки стратегії ціноутворення підприємств // Фондовый рынок. – 2006. – № 20. – С. 30 – 36.