Новиков Вадим Олександрович

здобувач Донецького державного університету управління

Формування фінансових ресурсів на ринку праці

Нині у світовій практиці відбувається зміщення акцентів у фінансуванні витрат на ринку праці на користь активних її елементів — організацію навчання та перенавчання, працевлаштування, дотування створення робочих місць. У порівнянні з 1990-1991 роками питома вага витрат щодо фінансування програм на ринку праці у загальному обсязі ВВП у 2001 році збільшилася у Великобританії — з 1,6 до 2,2 відсотків, у Швейцарії — з 0,3 до 1,9, у Португалії — з 1,1 до 2,0, у Франції — з 2,6 до 3,3, у Німеччині — з 2,1 до 3,8 відсотків [1]. Причому у структурі видатків найбільша частка належить фінансуванню навчання та перенавчання безробітних, котра становить від 30 до 60 відсотків, а 20-40 відсотків складає дотування додаткових робочих місць. Витрати коштів скорочуються лише за рахунок виплати допомоги з безробіття. Все більше країн відмовляються від субсидування дострокового виходу на пенсію. Сучасні тенденції у демографічних процесах тяжіють до збільшення частки старших людей, унаслідок чого зростає демографічне та економічне навантаження на працездатних людей працездатного віку. Достроковий вихід на пенсію, поглиблюючи диспропорції, створює додатковий тягар не тільки фонду соціального страхування на випадок безробіття, а й пенсійному фондові.

Формування фінансових ресурсів на ринку праці відбувається у світовій практиці двома шляхами: обов’язкове страхування та добровільне. У більшості європейських країн встановлені тверді ставки, якими обкладаються фонд оплати праці чи заробітна плата. Розмір страхових внесків для найманих працівників коливається у межах від 0,3 відсотків (Італія) до 7,75 відсотків (Ірландія) та навіть 9 відсотків у Великобританії при умові одержання щотижневої заробітної плати вище 56 фунтів стерлінгів. Розмір внесків для працедавців регламентується від 0,9 відсотків від загального фонду оплати праці (Нідерланди) до 12,2 відсотків (Ірландія) за різних умов. Найлояльніша у царині страхування на випадок безробіття Данія, де найбільш гнучкі та добровільні засади фінансового забезпечення запобігання безробіттю.

У США основним джерелом формування фінансових ресурсів на ринку праці є підприємці. Розмір внесків залежить від багатьох причин і є досить диференційованим. Для прикладу, пільгами користуються фермери, котрі роблять відрахування у фонд страхування на випадок безробіття лише тоді, коли на фермі зайнято 10 та більше працівників з оплатою 20 тис. доларів упродовж 20 тижнів у році [2, с.14]. Для найманих працівників розмір страхових відрахувань залежить від стажу — при середньому розмірі 5,4 відсотків для більшості штатів, її фактичний розмір зменшується при постійній зайнятості.

У США (а також в Італії) практикується ще й різний розмір внесків в залежності від галузей економіки. Для прикладу, італійські працедавці у промисловості сплачують 3,81 відсотків від загального фонду оплати праці, а у торгівлі — лише 1,61 відсотків. У США галузеві коливання внесків — у межах від 5,6 до 8,9 відсотків. Передбачено і звільнення окремих категорій громадян від страхових платежів на випадок безробіття — це домогосподарки та працюючі не за наймом. До 1976 року у цей перелік входили також службовці державних установ та місцевих органів влади, працівники неприбуткових організацій.

Джерелом фінансового забезпечення ринку праці є не тільки фонд соцстрахування, але й інші державні та недержавні фонди (пенсійний, соціального захисту інвалідів, підтримки малого бізнесу, приватні та страхові, громадські фонди), державний та місцеві бюджети, кошти підприємств. В Україні механізм фінансового забезпечення ринку праці ще донедавна відрізнявся недосконалістю та нераціональністю. З 1991 року основним фінансовим інститутом на ринку праці виступав Державний фонд сприяння зайнятості населення, який формувався в основному за рахунок коштів підприємств, що збільшувало і так непомірний податковий тягар на суб’єкти підприємницької діяльності. З 2001 року згідно із Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” запроваджено систему державного соціального страхування на випадок безробіття та відповідний фонд (надалі — Фонд). Кошти Фонду, згідно із згаданим законом, формуються зі страхових внесків працедавців та інших платників внесків, асигнувань державного бюджету, суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій і фізичних осіб за порушення порядку сплати страхових внесків, недотримання законодавства про зайнятість тощо, а також благодійних внесків, інших надходжень.

У 2006 році у бюджеті Фонду доходна частина становила 1691,1 млн. грн. та видаткова у такому ж розмірі. Доходи бюджету формувалися в основному з сум страхових внесків (73 відсотків усіх надходжень).

Допомога з безробіття є складовою системи соціальних стандартів життя. Базою для розрахунків в Україні слугує рівень прожиткового мінімуму, який щороку визначається відповідним законом. Нині проблематичним є приведення системи соціальних стандартів до стрункої системи з причин недостатності коштів. Тому задекларований у Законі України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” розмір допомоги з безробіття на рівні прожиткового мінімуму практично неможливо втілити у життя.

Література:

1. www.europe.org.ua

2. Страхование в сфере занятости в Японии и США // Федеральная служба занятости России. – М. – 1994. – С. 14-15.