Пономарьов Геннадій Миколайович,

здобувач Донецького державного університету управління

Жадан Олександр Володимирович,

доцент Донецького державного університету управління

Використання амортизації як регулятора інвестиційних процесів і як стимулу відновлення основного капіталу

Амортизація відіграє важливу роль для економічного розвитку держави, адже через неї визначають пропорції відтворення у державі взагалі та на підприємствах зокрема. Якщо амортизаційна політика держави є прогресивною і гнучкою, тобто норми та методи амортизації відповідають тенденціям розвитку промисловості, то вона сприяє розширеному відтворенню капіталу підприємств. І, навпаки, невідповідність амортизації об’єктивним економічним закономірностям – серйозна загроза економічної стабільності, оскільки вона прямо впливає на обсяг виробництва, ділову активність.

Використання амортизації як регулятора інвестиційних процесів реалізують через розробку і впровадження прискорених методів її нарахування. Вони забезпечують прискорений рух основних фондів і нагромадження сум, достатніх для подальших капіталовкладень, перетворюючи їх на джерело фінансування розширеного відтворення.

Значну роль амортизація відіграє в умовах трансформації вітчизняної економіки в ринкову як джерело фінансування інвестицій. На цьому етапі одним з першочергових завдань держави як суб’єкта економічного регулювання має бути створення сприятливих умов для збереження, технічного переозброєння, розвитку матеріально-технічної бази виробництва, найважливішою складовою якої є основний капітал. Це зумовлено тим, що у транзитивній економіці власні кошти підприємств залишилися практично єдиним доступним джерелом фінансування інвестицій, у структурі яких значне місце належить амортизаційним відрахуванням. На відміну від прибутку, вони меншою мірою залежать від кон’юнктурних зрушень і низького рівня дохідності підприємств.

Включно до 1997 р. в Україні застосовували амортизацію, що базувалась на єдиному методі нарахування амортизації – прямолінійному – з диференціацією ставок за 1500 групами основних фондів і встановленим терміном їх використання. Прискорене зношення об’єкта амортизації внаслідок інтенсивної експлуатації (змінність, агресивне середовище, кліматичні умови тощо) враховували за допомогою коефіцієнтів. Такий підхід до організації амортизації був виправданим в умовах планової економіки, і достатнім для потреб простого відтворення.

Однак в умовах перехідної економіки та з виникненням нових форм економічних відносин така політика себе не виправдовувала. Внаслідок інфляційних процесів виникла розбіжність між реальною і грошовою вартістю основного капіталу підприємств, а також були знецінені суми нагромаджених амортизаційних фондів. Заходи уряду та проведення п’яти індексацій вартості основних фондів з 1992 до 1997 р. з метою оздоровлення фінансового становища підприємств і поліпшення інвестиційного клімату не дали бажаних результатів [1, с. 28]. Як наслідок, вітчизняні підприємства тривалий час не могли фінансово забезпечувати потреби простого відтворення, не кажучи вже про розширене.

У країні спостерігалися катастрофічний спад виробництва і зменшення вартості основних фондів та обсягів капіталовкладень. Ступінь зносу основних фондів у 1997 р. сягав понад 48%. Використання непристосованої системи амортизації в умовах формування ринкового господарства та за наявності кризових економічних явищ стало одним із факторів, що призвів до активізації негативних тенденцій в економіці України.

З огляду на це, в 1997 р. з ухваленням нової редакції Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” система амортизації зазнала суттєвих змін. Вона передбачала значне скорочення груп основних фондів (з 1500 до 3) з адміністративною регламентацією терміну ефективного використання основних фондів через норми амортизації

Незважаючи на прогресивний характер змін в амортизаційній політиці держави, вона ще містить суттєву суперечність, що є наслідком застосування податкових і бухгалтерських методів амортизації. Так, з метою розрахунку податку на прибуток підприємств амортизація, як величина, на яку зменшується прибуток до оподаткування, розраховується винятково на основі податкового методу (зменшення залишкової вартості). Щодо розрахунку амортизації за бухгалтерськими методами, то ці результати впливають лише на структуру собівартості продукції, а відповідно й на розміри амортизаційних відрахувань, але не використовуються при визначенні податкових зобов’язань з податку на прибуток. Тобто, реально має місце суттєва розбіжність між обліком основних фондів та їх зносу в податковому та бухгалтерському обліку. Ця практика нарахування амортизації значно відрізняється від прийнятої у розвинутих країнах, де при оподаткуванні прибутку використовується будь-який передбачений економічний метод амортизації.

Крім цього, обмеження кількості податкових методів амортизації криє у собі й інший недолік. Йдеться про врахування зміни реальної вартості сум амортизаційних відрахувань під впливом фактору часу. Можливість для підприємств застосовувати різні методи нарахування амортизації при оподаткуванні створює передумови для проведення гнучкої амортизаційної політики на мікрорівні і, таким чином, більш ефективно протидіяти знеціненню амортизаційних відрахувань у часі. Цей аспект є вкрай актуальним, так як кон’юнктура на фінансових ринках, рівень дохідності та інфляції може змінюватися неодноразово упродовж експлуатації об’єкта амортизації.

З огляду на обов’язковий характер амортизації взагалі й прискореної зокрема, що базується на безумовному виконанні передбачених чинним законодавством правил її нарахування, амортизацію можна вважати однією з форм заохочення державою стимулювання науково-технічного прогресу і впровадження нововведень, тобто оновлення основного капіталу. 
Література:

1. Комаха А. Амортизационная политика государства и инвестиционный процесс на предприятиях Украины // Финансовая консультация. – 1999. – № 25–26. – С. 28–30.