Лактіонова Олена Валентинівна

аспірант Донецького державного університету управління

взаємодія нових Інноваційних формувань з органами місцевого самоврядування

Кластери виступають інструментом збільшення інноваційної активності окремої галузі, оскільки базою їх формування є окрема галузь господарства. На основі кластерів формується сучасна галузева інфраструктура, в межах якої відбувається конкуренція між окремими підприємствами, але на рівні галузі вони об’єднують свої зусилля. Особливістю кластерних формувань є тісна співпраця з органами місцевої влади, які виступають безпосередніми учасниками діючого кластеру. В загальному співпраця основних учасників кластерних структур представляє систему взаємозв’язків „влада – наука – виробнича сфера”.

В залежності від сфери функціонування, напрямку та цілей діяльності розрізняють наступні види кластерних формувань:

1. Кластери, які мають територіальну обмеженість і діяльність яких спрямована на активізацію певної галузі або споріднених секторів.

2. Кластери, діяльність яких забезпечує розвиток вузько визначеного сектору. Структура функціонування таких кластерів може бути представлена як вертикальний ланцюг взаємозв’язків між постачальницькою, виробничою та збутовою сферами. Територіальних обмежень в цьому випадку немає.

3. Кластери, в яких підприємства, що є представниками галузі, в якій здійсюється діяльність, виступають „ядром” розвитку. Навколо цього „ядра” формується система забезпечення його розвитку, в яку входять інші представники кластерної структури.

4. Мегакластери, які в своїй структурі об’єднують велику кількість учасників і є територіально масштабними. Іх діяльність, як правило, направлена на співпрацю учасників, які є представниками різних галузей, і має за мету розвиток співпраці до досягнення максимального її рівня.

Кластерні структури виступають інструментом активізації інноваційної діяльності, який є відмінним від технопарків та інкубаторів. Ця відмінність полягає в наступному:

1. Аналіз світового досвіду показав, що технопарки і інкубатори використовуються як знаряддя виведення депресивних регіонів на якісно новий рівень інноваційної та економічної активності. Метою діяльності кластерів є активізація роботи промислового виробництва.

2. Створення парків не потребує наявності розвиненої регіональної виробничої сфери, оскільки їх діяльність направлена на продукування науково-технічного продукту, який шляхом трансферу передається у промислову сферу. Створення кластеру можливе лише за умови високої концентрації виробничих підприємств у регіоні.

3. Система зовнішніх зв’язків та відносин технопарку є значно ширшою, що забезпечується процесом трансферу технологій та контактами із замовниками. Система взаємозв’язків у кластері визначається його межами, тому розвиток внутрішніх зв’язків тут представлений ширше.

4. Рівень залучення місцевих органів влади до діяльності кластеру є значно вищим, ніж у технопарку, оскільки влада виступає одним із учасників кластеру. Щодо діяльності технопарків, то влада, як правило, виконує функцію забезпечення необхідних умов для функціонування.

Таким чином, кластер як більш складне в організаційному плані формування має свою специфіку створення, функціонування та управління.

Наукогради, як інноваційні формування, отримали розвиток в Росії. Створення наукоградів направлене на інноваційний розвиток муніципальних утворень з градоуотворюючим науково-виробничим комплексом. Уряд забезпечує фінансову підтримку наукоградів для створення відповідної інфраструктури інноваційної діяльності за рахунок коштів федерального бюджету. Ці кошти можуть бути використані лише на розвиток соціальної інфраструктури. Промислові підприємства включаються до складу наукограду, якщо їх продукція задовольняє визначений рівень „наукомісткості продукції”. Діяльність наукоградів визначається програмами їх розвитку, в межах яких заключається тристороння домовленість між Урядом Російської Федерації, Адміністраціями суб’єктів Російської Федерації та муніципальними утвореннями. Ініціатором створення наукограду виступають федеральні органи влади.

Наукогради по своїй суті є похідною формою технополісу із адаптацією до існуючих умов на російському ринку, промисловому секторі та законодавчого забезпечення. Практика функціонування наукоградів дозволила визначити перспективи Росії у галузях, де є великий заділ: аерокосмічна та атомна індустрії, технології нових матеріалів. Активізація інноваційної діяльності в Росії відбувається в рамках 7 наукоградів, 75 технопарків, 61 інноваційних технологічних центрів, 4 інноваційно-промислових комплексів, 20 центрів трансферу технологій та 5 програм розвитку технополісів [1]. На сьогодні в Росії розвиток областей планується здійснювати в рамках концепції територій іннноваційного розвитку.

Технополіси є самим складним структурним формуванням без обмежень територіальної масштабності – від кварталу міста до масштабної території. Найбільшого використання ця форма інноваційної діяльності отримала в Японії. Основними передумовами створення технополісу є: наявність університету, в якості наукового забезпечення; концентрація великої кількості комерційних підприємств; розвинена інфраструктура території, в тому числі транспортне та комунікаційне забезпечення; відсутність нагромадження великої кількості промислових підприємств на даній території; наближеність до територій промислової активності.

Таким чином, технополіс не виступає інструментом інтенсифікації виробничої сфери території, де він розміщений. Основним завданням технополісу є розвиток периферійних районів шляхом активізації наукомістких галузей та технологій, що в подальшому приводить до комплексного розвитку території і виведення її з розряду депресивних. Діяльність технополісу є самоокупною і самозабезпечуючою, а тому і не лягає додатковим «тягарем» на державний бюджет. Державна підтримка обмежується методами непрямого сприяння діяльності.

Література:

1. Волынкина М.В. Проблемы методологического и законодательного обеспечения развития территорий с высокой концентрацией научно-технического и промышленного потенциала // Инновации №9 (66), 2003. – С.11 – 14.