Ярцева Тетяна Олександрівна

здобувач Донецького державного університету управління

Про деякі аспекти організації діяльності по наданню платних освітніх послуг

Особливості освітніх послуг полягають в тому, що вони виявляються, як правило, у комплексі зі створенням духовних цінностей, перетворенням особистості, що навчається. Ці послуги забезпечують реалізацію пізнавальних інтересів учнів, роблять внесок у створення умов для їхнього самовизначення й самореалізації, беруть участь у забезпеченні відтворення різноманітних здібностей людини до праці, тобто у формуванні людського капіталу.

Організація діяльності по наданню платних освітніх послуг населенню, підприємствам, установам і організаціям супроводжується певними труднощами:  невисокий платоспроможний попит населення на ці послуги (особливо в сільській місцевості, де найбільш тривалі терміни невиплати заробітної платні), падіння престижу освіти в суспільстві тощо. Проте до цього часу вже склався ринок освітніх послуг. Найактивнішими на цьому ринку з боку пропозиції виступають вищі навчальні заклади й установи додаткової освіти. Це добре проглядається й у Донецькій області. Наприклад, жорстка конкурентна боротьба за абітурієнта юридичних і економічних спеціальностей розгорнулася між вищими навчальними закладами. В цих умовах зростає значення ринкових досліджень, що здатні забезпечити, по-перше, зв'язок між виробниками і споживачами освітніх послуг; по-друге, надійну діагностику процесів, що відбуваються, (наприклад, зміна реального попиту на освітні послуги, ситуацію в системі освіти, проблеми в підготовці фахівців, залежність професійної кар'єри від освіти, перспективні форми одержання освіти й підвищення кваліфікації). Крім цього, «організація діяльності по наданню освітніх послуг дозволяє виявити категорії населення, спроможні споживати пропоновані освітні послуги в різних регіонах, визначити реальну вартість послуг, контролювати процес входження освітніх установ на ринок».

Зазначене вище дозволяє зробити висновок про те, що сутністю організаційних заходів є максимальний облік і задоволення потреб замовників: окремої людини – в одержанні освіти, підприємств та інших організацій – у рості кадрового потенціалу, суспільства – в розширеному відтворенні сукупного особистісного й інтелектуального потенціалу, з одного боку, й самих установ освіти, з іншого. Досягнення цієї мети забезпечується завдяки взаємодії всіх сторін.

Типова концепція надання освітніх послуг, на наш погляд, має починатися аналізом попиту потенційних клієнтів, вивченням ринку освітніх послуг, дослідженням ринку праці, мети розвитку та виробленням програми маркетингових заходів. Передумовою для створення якісної освітньої послуги є чітка сегментація ринку. Жоден потенційний клієнт не вважає одного носія освітніх послуг компетентним по всьому їх спектру.

Саме в системі цільового ринку освіти невід'ємною частиною є створення чіткого профілю ринку за допомогою сегментування й заняття своєї позиції у відповідному сегменті. Тільки тоді для освітньої послуги оперативно можуть бути розроблені власні інструменти. Розглянемо деякі з них: інструменти формування пропозиції можуть бути оформлені питанням: «Які освітні послуги повинні бути запропоновані на ринку освітніх послуг?». Інструменти організації комунікації виходять з питання: «Які заходи мають бути вжиті, щоб інформувати учасників і залучити їх?». Організацією збуту є встановлення шляхів, за якими пропозиції надходять до потенційних клієнтів. Організацією взаємності виконання зобов'язань є встановлення умов, за яких послуги повинні пропонуватися на ринку.

Ці інструменти в ідеальному варіанті повинні спеціально розроблятися в системі освітніх послуг для кожного пропонованого заходу. На практиці частіше буває, що вони роздільно здійснюються для окремих груп заходів.

Розглянемо деякі моменти організації окремих інструментів.

Суб'єкти освітніх послуг представлені на ринках освітніх послуг, пропонують спробні курси чи консультують у школах і вищих навчальних закладах, щоправда, структурована організація комунікацій встановлюється не завжди. Проте сьогодні навряд чи хоч один суб'єкт освіти відмовляється від цього інструмента, тому що однієї усної пропаганди навіть у їхніх найвизначніших представників, очевидно, мало.

До освітньої послуги, орієнтованої на учасника, також відноситься ефективна організація збуту, яка відповідає на питання: «Як освітня пропозиція досягає потенційних учасників?», а також «Яким чином клієнти можуть одержати пропоноване навчання?». Особливого значення набуває кваліфікація викладачів. Ніщо не може нашкодити репутації освітніх установ більше, ніж дії некваліфікованих викладачів. До кваліфікації викладача відносимо в цьому розумінні також використані методи навчання, навчальні засоби, матеріали семінару й роздавальні матеріали для учасників.

Внески учасників представляють собою особливо складну частину освітніх послуг. Відповідно до досвіду вони повинні встановлюватися швидше як прийнятні ринкові ціни, ніж відповідно до виробничого розрахунку витрат. Тому що далеко не всі суб'єкти мають справді ефективну систему розрахунку витрат, вже не кажучи про контроль витрат, ціна часто орієнтується на приблизно порівняні ринкові ціни. З іншого боку, клієнти часто не розуміють, які витрати включаються в розрахунок. Так, державні установи можуть принаймні частину своїх постійних витрат фінансувати за допомогою державних коштів, що відшкодовуються незалежно від набору студентів.

Таким чином, беручи до уваги освітні установи, що мали успіх, можна сказати, що економічний закон оптимального використання коштів у сфері освіти супроводжується багатьма зауваженнями. Набір методів та інструментів організації освітніх послуг означає в цьому розуміння не тільки оптимальну комбінацію цих інструментів, але й перевірку всіх практичних можливостей, а також облік взаємозв'язків між інструментами. Незважаючи на це, прогноз успіху освітньої установи все ще є складним. Тому в освіті дуже важливо з самого початку передбачити також систему раннього запобігання (прогнозування) й методи контролю і повторного огляду прийнятих рішень.