Лоскутова Вікторія Вікторівна

аспірант Донецького державного університету управління

Державна політика у сфері розвитку нових технологій

Аналіз практики кооперації промислово розвинутих країн показує, що понад 40% обсягу машинобудівної продукції приходиться на постачання комплектуючих виробів малими підприємствами. У виробництві електронної техніки, дорожньо-будівельних машин, літаків рівень кооперації малих і великих підприємств досягає 50–70%. Ще один приклад співробітництва – 32 тисяч малих підприємств та фірми «Форд» у США – наочно демонструє узгодження інтересів у справі безперебійного забезпечення постачань деталей і вузлів для зборки автомобілів.

На жаль, нині жоден з численних державних і суспільних органів підтримки малого підприємництва у нашій країні не ставить метою роботу з налагодження кооперації малих і великих підприємств. На наш погляд, заходи для розвитку такої кооперації повинні стати частиною національної інноваційної політики.

З огляду на викладене, найважливішим завданням сьогодення є розробка системи нормативів та стимулів щодо науково-технічної та виробничої кооперації великого, середнього і малого підприємництва у сфері інноваційної діяльності.

Сучасна підприємницька діяльність вимагає грамотних управлінських рішень в умовах невизначеності та ризику, коли необхідно постійно контролювати різноманітні аспекти фінансово-господарської діяльності підприємств незалежно від їх профілю.

Тому в сучасних умовах одним з головних факторів перемоги в жорсткій конкурентній боротьбі є використання для управління підприємницькими структурами інформаційних технологій, тобто створення корпоративних інформаційних систем.

До основних факторів, які суттєво впливають на їх розвиток, можна віднести:

- розвиток методик управління підприємствами;

- зростання загальних можливостей і продуктивності комп'ютерних систем;

- розвиток підходів до технічної та програмної реалізації елементів інформаційних систем.

Крім того, сьогодні в Україні необхідні базові закони, що регулюють відносини в сфері інформації. Насамперед, це закон про Інтернет, який би регламентував особливості укладання угод у мережі Інтернет, закон про електронні документи, домени, тощо.

Усе це є наслідком, зокрема, повільного освоєння перспективних інформаційних технологій, до того ж ускладненим через недостатність та неповноту системи гармонізованих з міжнародними стандартів у сфері інформаційних технологій, внаслідок чого різко зменшується конкурентоспроможність вітчизняних технічних та програмних продуктів на світовому ринку.

Все це свідчить про те, що нагально необхідним є вирішення таких основних завдань:

- формування правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних та гуманітарних передумов розвитку інформатизації;

- застосування та розвиток сучасних інформаційних технологій у відповідних сферах суспільного життя України;

- формування системи національних інформаційних ресурсів;

- створення загальнодержавної мережі інформаційного забезпечення науки, освіти, культури, охорони здоров'я тощо;

- створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

- підвищення ефективності вітчизняного виробництва на основі широкого використання інформаційних технологій;

- формування та підтримка ринку інформаційних продуктів і послуг;

- інтеграція України у світовий інформаційний простір.

Проведені дослідження показали, що при здійсненні в Україні цілеспрямованої державної політики у сфері інформатизації, розробка і впровадження нових технологій буде сприяти вирішенню багатьох соціально-економічних проблем.

Серед таких проблем необхідно відзначити:

- створення нових робочих місць високого технологічного рівня, а відповідно – вирішення проблеми безробіття;

- значне підвищення експортного потенціалу економіки за рахунок виробництва наукоємної продукції, переборення тенденції сировинної орієнтації українського експорту;

- збереження та подальший розвиток інтелектуального потенціалу держави.