Аспірант, Класичний приватний університет, м. Запоріжжя
Розвиток інфраструктури ринку праці
Наявність і взаємодія елементів ринку праці необхідна для
його нормального функціонування, під яким розуміється стан, коли створені всі умови
для виконання функцій ринку праці. До них відносяться:
1) посередницька,
тобто здійснюється вибір
робочої сили, виходячи з попиту і пропозиції, з урахуванням професійного кваліфікаційних і якісних ознак;
2) розподільна – розподіляється робоча сила по робочих
місцях,
забезпечуючи відповідність між ними;
3) ціноутворююча – встановлює розмір заробітної плати;
4)
інформаційна – надає суб'єктам ринку
праці об'єктивну інформацію про необхідну кількість робочих місць по тій або іншій професії
(спеціальності, кваліфікації, досвіду);
5)
диференціююча – розбиває працівників на
дві групи: конкурентоздатних
і неконкурентоздатних.
Регіональні ринки праці формувалися і формуються під
впливом чинників, які
визначають стан і
характер загальнонаціонального ринку. Проте на розвиток стосунків у сфері зайнятості впливають
відмінності окремих територій в економіко-географічному положенні, ступені забезпеченості природними
ресурсами, специфіці наявної інфраструктури.
Проблематика інфраструктури ринку праці як системи
організацій і інститутів, а також економічних і правових механізмів, що
формують необхідні умови для ефективного функціонування ринку праці, частково
представлена в науковій
літературі в основному організаційним аспектом. Інформаційний же аспект
традиційно розглядують
як одну з складових організаційної інфраструктури. Таким чином, на сьогоднішній
момент відсутня комплексна структурно-логічна модель, що систематизує основні елементи інфраструктури
ринку праці. При цьому необхідно відзначити недостатність виділення тільки елементів інфраструктури ринку
праці, оскільки
особливий інтерес представляють
способи і особливості їх взаємодії.
Інфраструктура (від латів. infra| — нижче, ніж і structura — будова,
розташування), термін, що з'явився
в науковій літературі в кінці
40-х рр. ХХ ст для позначення
комплексу галузей господарства, обслуговуючих промислове і сільськогосподарське
виробництво (будівництво шосейних доріг, каналів, портів, мостів, аеродромів,
складів, енергетичне господарство, залізнодорожний транспорт, зв'язок, водопостачання і каналізація,
загальна і професійна освіта,
витрати на науку, охорона здоров'я тощо) [2].
Для визначення суті інфраструктури необхідно враховувати наступні її особливості:
інфраструктура ринку, як його складова частина, є поліфункціональною системою, здатною використовувати різні
організаційні форми і методи забезпечення зайнятості населення і соціального
захисту. Інститути і організації інфраструктури створюють правові,
фінансово-економічні і інформаційні механізми регулювання ринку праці.
Взаємодія інститутів і механізмів має бути направлена на створення сприятливих умов для досягнення ефективної
зайнятості [1].
До інфраструктури ринку праці
традиційно відносять державні центри зайнятості, інформаційні і профорієнтації
центри, які працюють в співпраці з комерційними посередниками, кадровими
службами підприємств, різними асоціаціями і фондами.
Головним
завданням
інфраструктури є
створення економічно
вигідних умов, що забезпечують найбільш ефективну взаємодію між попитом і
пропозицією на ринку
праці.
Для реалізації цього завдання інфраструктура виконує функції, направлені на регулювання ринку
праці за допомогою діяльності організацій, що здійснюють трудове посередництво,
професійне навчання
безробітних громадян, послуги профорієнтацій і відповідних інститутів,
регулюючих цю діяльність.
Можна виділити пріоритетними
наступні функції інфраструктури ринку праці: 1) трудове посередництво; 2)
професійне навчання і перенавчання зайнятих і незайнятих громадян; 3) створення
і збереження робочих місць (взаємодія служб зайнятості з працедавцями); 4)
інформаційне обслуговування населення.
Аналіз інфраструктури ринку праці як системи трансакційних інфраструктурних чинників дозволив виділити наступні напрями її вдосконалення:
враховувати в інформаційній інфраструктурі організацію взаємодії інформаційних
потоків на основі процесних
моделей служби зайнятості; створення
аналітичних блоків в рамках
автоматизованих інформаційних систем, на основі яких можливі моніторинг і
оцінка не лише стану ринку праці і зайнятості
населення, але і ступеня
його інформаційного забезпечення; вдосконалення організаційної інфраструктури
за допомогою включення
в процес працевлаштування віртуальних кадрових агентств на основі розробленої авторської моделі.
Списоу використаної літератури:
1.
Краснов Ю., Карпенко О. Структурні
зрушення зайнятості населення України в умовах реформування економіки //
Україна: аспекти праці. – 2000. - № 5. – С. 14-19.
2.
Лісогор Л. Оптимізація
професійно-кваліфікаційних параметрів як умова підвищення
конкурентоспроможності робочої сили в Україні // Україна: аспекти праці. –
2003. - № 3. – С. 33-38.