Кобченко Л.С.

Аспірант, Класичний приватний університет, м. Запоріжжя

Світові тенденції розвитку загальної середньої освіти в призмі реформування системи державного управління

Протягом всієї історії існування суспільного інституту освіти і виховання форми і способи передачі досвіду та навичок праці молодшому поколінню постійно змінювалися, але зберігали свою важливість для соціального розвитку. ХХ століття ознаменувалося тим, що у багатьох країнах розпочався стрибкоподібний розвиток систем освіти: різко зросла кількість тих, хто навчався, змінилися вимоги до вчителів, методів викладання, обсягів знань і навичок, якими мали оволодіти учні. Вивчення процесів, що відбуваються у системах шкільної освіти, показало, що незважаючи на відмінності у політичному устрої країн, рівні їх соціально-економічного розвитку, швидкості науково-технічного прогресу в другій половині минулого століття чітко сформувалися певні тенденції в галузі освіти, що були властиві переважній більшості країн світу, а саме:

- забезпечення громадянам рівного доступу до освіти;

- гарантування державою та постійне поліпшення якості освіти;

- запровадження державних освітніх стандартів як однієї з форм гарантування якості освіти державою.

Характерною ознакою цих тенденцій можна назвати те, що вони були не лише зумовлені суспільними процесами, рухами, нестримним прагненням населення здобути освіту, але й усвідомлені на державному рівні, де сформувалося чітке розуміння необхідності здійснити відповідні зміни у національних системах середньої освіти та державного управління ними, що проявилося у здійсненні відповідної державної освітньої політики цих держав.

Кращому розумінні сутності зазначених тенденцій, вивченню їх взаємного впливу сприяє проведення комплексного аналізу соціально-політичної сфери різних країн.

Перші з двох зазначених вище світових тенденцій в освітній сфері поступово трансформувалися в одну глобальну тенденцію забезпечення рівного доступу до якісної освіти. Дана тенденція надзвичайно складна і багатогранна. Вона охоплює цілу низку тісно пов'язаних між собою напрямів щодо [1]:

- забезпечення рівноправ'я громадян у доступі до освіти (за статтю, віком, національністю, соціальним статусом, віросповіданням тощо);

- створення умов (відповідного законодавчого і ресурсного забезпечення) для здобуття якісної середньої освіти та розробку механізму об'єктивного оцінювання її досягнутої якості за певними показниками і критеріями (як системи, процесу та як результату діяльності освітньої системи на всіх рівнях її функціонування).

Результати порівняльних міжнародних досліджень якості шкільних систем освіти, зроблені в останні десятиліття, оцінки міжнародних експертів, вивчення основних закономірностей і особливостей функціонування економік держав підтверджують те, що подальший сталий розвиток будь-якої країни, її економічна та політична незалежність неможливі без створення систем державної гарантії якості та доступності освіти.

Перетворення, що відбувалися у системах освіти багатьох країн, обумовили певні зміни в освітній політиці цих держав та призвели до розробки єдиної стратегії загального розвитку освіти, спрямованої на зменшення впливу виявлених негативних факторів на результативність освіти та поліпшення її якості. Зважаючи на складність перетворень, які відбуваються у системах ЗСО, дана стратегія ґрунтується на принципі системного підходу до аналізу явищ і процесів. На думку багатьох політиків і експертів, вона заснована на двох основних моментах: по-перше, на виявленні та аналізі різноманітних зв'язків як у середині самої системи освіти (між її окремими складовими), так і поза її межами (між системою освіти та зовнішнім середовищем). По-друге, на детальному вивченні всіх нововведень та реформ в галузі освіти, оцінюванні їх ефективності та результативності. Реалізувати зазначені завдання надто важко, оскільки це не лише потребує значних коштів (за умови їх обмеженості), але й передбачає відповідні зміни в психологічному сприйнятті нововведень людьми. Варто зазначити, що система освіти не буде повністю відповідати вимогам, які до неї висуваються, до того часу, поки не зміниться система цінностей учнів і батьків, викладачів і адміністраторів, підприємств та широких кіл громадськості [2]. Характерною рисою стратегії є те, що вона може реалізуватися на різних рівнях: від міжнародного до місцевого.

Результативність даної стратегії повною мірою визначається адекватністю змін у системі державного управління загальною середньою освітою, державній освітній політиці, а її реалізація передбачає здійснення перетворюючих дій за кількома напрямами, що тісно пов'язані між собою. Докладно зміст цих напрямів полягає в наступному: модернізація системи державного управління освітою; модернізація механізму підготовки педагогічних кадрів для системи освіти.

Список використаної літератури:

1. Корсак К., Антонюк Л. Стратегія Європи - якість освіти // Наук. світ. - 2003. - № 6. - С. 6 - 8.

2. Кумбс Ф. Г. Кризис образования в современном мире (системный анализ): Пер. с англ. С.Л. Володиной и др. / Под ред. Г.Е. Скорова. - М.: Прогресс, 1970. - 261 с.