За підрахунками обсяги щорічного фінансування (у порівняних цінах) наукових
досліджень і розробок з усіх джерел за десять минулих років скоротилися в
наукових організаціях промисловості більш, ніж у чотири рази. Відбулося воно,
головним чином, за рахунок скорочення фінансування з такого джерела як "кошти замовників". Це кошти
вітчизняних і з країн СНД підприємств та
організацій. Різкий спад інвестиційної діяльності підприємств призвів до
скорочення попиту на результати наукових досліджень і розробок. Негативно
вплинули на обсяги фінансування НДДКР демілітаризація економіки країн СНД і
пов'язані з цим недостатньо виважені заходи щодо конверсії промислового
виробництва.
На протязі багатьох років певну роль у фінансуванні науки промисловості
мали кошти Держіннофонду України і галузевих інноваційних фондів. Його
створення у 1992 р. передбачало, головним чином, фінансову підтримку по
впровадженню інноваційних проектів
у виробництво. З початку діяльності Фонду профінансовано
загалом понад 852 проекти на загальну суму близько 700 млн.грн., завдяки чому
було збережено більш ніж 22,5 тис. робочих місць. Налагоджено випуск
інноваційної продукції на суму близько 480 млн.грн. і забезпечено відповідні
надходження до бюджету від оподаткування виробленої продукції [2].
Серед важливих об'єктів фінансування необхідно відмітити інноваційні
проекти літаків АН-140, АН-70, створення нового покоління авіадвигунів на АТ
"Мотор-Січ" (м.Запоріжжя), виробництво вітчизняних зернозбиральних
комбайнів "Славутич" та
"Лан", технологічне переоснащення Вінницької швейної фабрики
"Володарка", впровадження технології виробництва нового покоління
малих суден для потреб рибопромислового флоту на Чорноморському
судномеханічному заводі (м. Миколаїв), відновлення виробництва телевізійних
приймачів на Львівському концерні "Електрон", створення виробництва
субстанції інсуліну АТ "Біохімфарма-Основа" (м. Львів) та інші.
Пожвавленню фінансової діяльності науково-дослідних інститутів сприяла
участь багатьох з них у виконанні наукових досліджень і розробок для реалізації
продукції військового призначення, зокрема по виготовленню комплектуючих для
пакистанського контракту і деяких інших.
В цілому ж сучасні обсяги фінансування науково-технічної діяльності в
промисловості ще далекі від того рівня, який здатний забезпечити нормальну і
ефективну діяльність наукових організацій промисловості, забезпечити інноваційний
шлях розвитку економіки.
На підтвердження цієї тези слід навести дані щодо середніх обсягів
фінансування на одного дослідника. Науковцями Центру дослідження
науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
(ЦДПІН НАНУ) наведені дані, згідно з якими річні обсяги фінансування на одного
науковця дорівнюють в нашій країні 2,1 тис. дол. США, в той же час як в
Бразилії вони досягають 48 тис. дол., в Південній Кореї – 92 тис. дол., в
Японії – 142 тис. дол., Франції – 174 тис. дол., в США – 195 тис. дол. [1].
Тобто різниця по цьому показнику становить десятки і навіть сотні разів.
Проведенні розрахунки на основі статистичних даних підтвердили висновки
фахівців ЦДПІН НАНУ. В останні роки витрати на одного науковця в середньому
становлять по Україні в цілому близько 15 тис.грн., а в наукових організаціях,
які працюють на промисловість – біля 20 тис.грн. В наукових організаціях
Мінпромполітики України обсяги фінансування на одного науковця складають
близько 12 тис.грн, але розміри його значно відрізняються по окремих галузях
промисловості. Відносно високий він по роботах, спрямованих на наукове
забезпечення кольорової металургії та машинобудування.
На протязі останніх
років основним джерелом фінансування інноваційної діяльності залишаються власні
кошти підприємств.
В кольоровій металургії інноваційна діяльність здійснювалась лише за
рахунок власних коштів підприємств, а на
підприємствах шести галузей доля такого фінансування становила від 82,4%
(промисловість будівельних матеріалів) до 97,2% (поліграфічна промисловість). Серед
усіх галузей промисловості відносно найменшу долю власних коштів (24,9%)
витрачено на інноваційну діяльність в енергетиці [2].
Частка коштів держбюджету у загальному обсязі інноваційних витрат не
досягала і одного відсотка проти 10,1% у 1999 році. Без державної підтримки
відбувалася інвестиційна діяльність на підприємствах ряду галузей
промисловості. Крім того, не можна вважати за таку підтримку 50 тис. грн.,
наданих підприємствам легкої промисловості, 99 тис. грн. - промисловості
будівельних матеріалів, 114,7 тис. грн. – підприємствам хімічної і
нафтохімічної промисловості. Маловагомі 4,3 млн.грн. державних коштів для
підприємств машинобудування і металообробки, доля яких в загальних витратах
становить лише 0,8%. Такі обсяги державного фінансування свідчать про
відсутність на ділі реалізації стратегічного інноваційного шляху розвитку
економіки країни. Він можливий лише за значної фінансової підтримки з боку
держави підприємств і організацій для здійснення інноваційної діяльності [2].
Виходячи з цього, державі слід створити сприятливі умови для залучення
зарубіжних і вітчизняних інвесторів і суттєвого збільшити обсяги фінансування
підприємств тих галузей де вони вже мають певні здобутки, так і в нові галузі і
сфери вітчизняного виробництва.
Список
використаної літератури:
1.
Науково-технічний
потенціал України: структура, динаміка, ефективність (1991-2005) – аналітичні
матеріали. К.: Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки
ім. Г.М. Доброва НАН України, 2006. –26с.
2. Наукова
та інноваційна діяльність в Україні у
2006 році: стат. збірник. К.: Держкомстат України, 2007. – 316 с.