Грицкова Ю.В.

Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, Україна

Утворення та функціонування на Україні системи педагогічного всеобучу батьків (друга половина ХХ століття – початок ХХІ століття)

Аналіз державної сімейної політики та досвіду соціально-педагогічної роботи з сім’єю в Україні у другій половині ХХ століття, вивчення наукових праць з цього питання дозволяють стверджувати, що підготовка батьків до виховання дітей у сім’ї пройшла складний шлях. Так, був час, коли роль і значення сім’ї заперечувались зовсім, применшувались і завважувались тільки до провідника компартійних та державних ідей. Виходячи з цих постулатів, вибудовувалась і певна теорія педагогізації батьків, а також здійснювалася організаційно-практична робота з формування їхньої педагогічної культури, а пізніше - так званого всеобучу: у кожному районі міста чи сільської місцевості створювалися університети педагогічних знань, методичну і організаційну допомогу яким надавала районна рада сприяння народним університетам; у школах і дошкільних закладах працювали філіали цих університетів, педагогічні лекторії, консультпункти, кабінети тощо. Біда полягала у тому, що ця система педагогічного всеобучу була надзвичайно заформалізованою з так званої її організації, підрядності і супідрядності, а в змістовій основі заідеологізованою як компартійними непорушними дотриманнями, так і непорушними педагогічними постулатами багатьох авторитетів, тобто соціалістичної педагогіки.

Критично оцінюючи надбання сімейної педагогіки та досліджень педагогічного всеобучу батьків минулих десятиліть, водночас констатуємо й певні позитивні досягнення. Це насамперед стосується практичного розв’язання організаційно-методичних проблем, форм і методів роботи школи з батьками, розробки й застосування різноманітних методик вивчення сім’ї, батьків учнів тощо.

Окрім цього, у другій половині ХХ століття було обґрунтовано необхідність педагогічної просвіти батьків як основного напряму формування педагогічної культури останніх, розроблено комплекс нормативно-інструктивних матеріалів, що забезпечували успішне її здійснення, а саме: Положення про районний (міський) університет педагогічних знань для батьків; Положення про присудження звання «Зразковий» народному університету педагогічних знань; програма-мінімум педагогічних знань для батьків; робочий план педагогічної освіти батьків; Положення про кабінет педагогічної освіти батьків; Положення про консультаційні пункти з питань сімейного виховання і обладнання консультаційного пункту.

Підкреслимо, що незважаючи на певний формалізм у здійсненні педагогічної освіти та у використанні перелічених документів, на практиці робота з формування педагогічної культури сім’ї проводилася на належному рівні, про що свідчить посилення уваги батьків до виховання дітей, покращення взаємодії школи, родини та суспільності у процесі виховання молоді, народження нових форм роботи в кожній з ланок системи та підвищення змісту заходів, що, в свою чергу, сприяло прояву стійкої тенденції до підвищення успішності та суспільної активності школярів, покращенню дисциплінованості, зниженню правопорушень серед неповнолітніх.

Розпад у 90-х роках колишнього СРСР, який супроводжувався докорінним зламом політичної, економічної і духовної сфер життя, суттєво вплинув на формування підходів до змісту роботи з батьками і на практиці привів до негативних наслідків, оскільки знизився інтерес сім’ї до школи. Все це зумовило звуження, знецінення системи педагогічного всеобучу. Так, незважаючи на наявність широкої мережі народних університетів педагогічних знань для батьків, педагогічним всеобучем виявилось охоплено всього 73,2% батьків. Педагогізація батьків в більшості випадків організовувалася епізодично; теми, що пропонувалися батькам для розгляду, мали стихійний і випадковий характер, часто не відповідали інтересам та потребам сім’ї; не дотримувався науково-методичний підхід до добору тієї чи іншої організаційної форми педагогізації батьків; не розроблялися альтернативні плани та програми роботи з батьками тощо. Все це призвело до зростання кількості безпритульних дітей, до зростання злочинності серед неповнолітніх (тільки за 1997 рік злочинність зросла на 11%).

В останні роки спостерігається поступове, хоча й досить повільне, відродження системи формування педагогічної культури батьків (педагогізації сім’ї). Це питання набуває відображення в пунктах Державних програм, які стосуються розвитку інституту сім’ї і виховання в ній дітей і підготовку на їх основі різноманітних матеріалів (планів, програм, методичних рекомендацій, тематичних розробок з питань організації і проведення роботи з батьками), які друкуються на сторінках педагогічної преси (журнали «Рідна школа», «Педагогіка і психологія», «Початкова школа», «Джерела», «Оберіг», «Вертикаль»; газети «Освіта», «Шкільний світ», «Початкова освіта», «Завуч» та інші), виходять окремими навчально-методичними посібниками, збірниками.

Педагогічну та культурологічну допомогу батькам надають сьогодні і різні державні та виробничі організації, заклади освіти та культури, дитячі садки, школи, бібліотеки, клуби, будинки культури, громадські організації тощо.

Таким чином, створена у другій половині ХХ століття система педагогічного всеобучу батьків мала свої недоліки та переваги, але її роль у підготовці батьків до виховання дітей була та залишається важливою, про що свідчить відродження цієї системи сьогодні.