Куб’як Н.І.

Чернівецький національний університет

ВЗАЄМОДІЯ СІМ’Ї ТА ШКОЛИ У ЗАПОБІГАННІ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ЗАНЕДБАНОСТІ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ З ДИСТАНТНИХ СІМЕЙ.

Суспільство може успішно розвиватися лише за умови поєднання зусиль тих, хто розбудовує господарство, і тих, хто ростить громадянина, формує надійну зміну старшому поколінню.

Сьогодні процес виховання особистості може бути сповна реалізований лише в системі спільної чи скоординованої діяльності всіх суб’єктів виховного процесу. Адже, як слушно зазначає Н.А Семенова: «виховання – це формування світогляду, моралі, високих естетичних смаків і почуттів, керівництво фізичним розвитком людини, тобто формування ставлення людини до дійсності, до предметів, явищ та процесів об’єктивного світу і: сформувати весь цей комплекс атрибутивних характеристик людини – не під силу якійсь одній, окремо взятій виховній інституції» [3].

Дитина самовизначається і реалізується не лише в сім’ї, а й поза її межами, насамперед у навчально-виховних закладах (дитсадки, школи, гуртки і т.д.). Школа з потужною педагогічною базою все ж не може скласти конкуренції сім’ї у стимулюванні навчання дитини на повну силу, відповідно до її здібностей. З іншого боку, співпраця батьків і вчителів має позитивний вплив на родину: вона дає змогу батькам відчути свою значимість, посилює виховний вплив на дитину. Тому в сучасних умовах систематизація та удосконалення доцільних форм співробітництва школи і сім’ї, перебудова організаційних форм роботи з батьками, внесення відповідних змін у зміст і методику педагогічного керівництва виховним процесом є одним із пріоритетних напрямків розвитку не лише системи освіти, але й сімейної педагогіки [4].

Щоб запобігти появі ознак педагогічної занедбаності дітей молодшого шкільного віку з дистантних сімей, коли відхилення у моральній свідомості, навчальній діяльності та поведінці стають стійкими, необхідно об’єднувати зусилля усіх можливих виховних інститутів, що впливають на дитину та налагоджувати їх взаємодію. Корегуючи недоліки розвитку дитини як особистості необхідно об’єднувати зусилля школи та сім’ї.

Вчителі і батьки лише ставлячись з довірою один до одного, можуть виробляти спільну стратегію дій стосовно конкретних дітей, і таким чином корегувати умови виховання, що є найважливішою передумовою гармонійного розвитку дитини.

Вчителям необхідно налагоджувати партнерські взаємини у вихованні учнів. Лише за такої умови опираючись на сильні сторони сімейного та шкільного виховання, можливо виробити спільну програму розвитку дитини. Доброзичливість та повага, рівність сторін під час співпраці сім’ї та школи забезпечують партнерські стосунки і дають можливість досягти бажаних результатів.

Спільна програма сім’ї та школи по запобіганню педагогічної занедбаності повинна мати виховний характер і включати ряд напрямів: формування повноцінної мотивації учіння в основі якої повинні бути пізнавальні інтереси, прагнення до знань, інтерес до пізнавальної діяльності; збагачення світогляду дітей та розвиток мовлення; розвиток загальних умінь необхідних для успішної діяльності (довільності, самоконтролю, внутрішнього плану дій); формування соціально-моральних якостей (уміння працювати в колективі, брати на себе відповідальність лідера та підкорятися в умовах співробітництва з товаришами, бути доброзичливим, турботливим, надійним, уміти радіти та співпереживати)

Усі ці загально-педагогічні завдання повинні вирішуватися і в процесі сімейного виховання, але засоби для їх вирішення у сім’ї будуть дещо іншими ніж у школі.

Дитині потрібно знати, що з боку батьків вона завжди знайде допомогу і підтримку, що батьки разом з нею переживають шкільні радощі та труднощі, успіхи та невдачі. Рідні та близькі люди допомагають дитині сприймати невдачі як тимчасове явище. Діти, батьки яких на заробітках за кордоном, не можуть отримати від них такої підтримки, що негативно позначається на адаптації до шкільного навчання.

Учителю необхідно спільними зусиллями з батьками та опікунами з’ясувати причини шкільних невдач дитини, проводити роз’яснювальну роботу, доводячи до відома батьків, що негативна оцінка дитини, висміювання її за шкільні невдачі порівняння з іншими більш успішними учнями зумовлюють пригнічений настрій, негативне ставлення до навчання, небажання вчитися.

Під час індивідуальних бесід з батьками та опікунами вчителю необхідно пояснити, що на цьому етапі дуже важливо підтримати дитину похвалою, підбадьорити, помічати найменші самостійні зусилля та старання дитини у виконанні завдань, щоб дитині сподобався сам процес розумової праці, навіть якщо вона поки що не досягає великих успіхів.

Проводячи групові бесіди з батьками та тими людьми, які їх замінюють у дистантних сім’ях, вчитель знайомить їх з особливостями шкільної програми з тими вимогами, які ставить до дитини шкільне навчання, пояснює які риси необхідно виховувати в дитини, щоб вона могла успішно навчатися. Спілкуючись та обмінюючись своїми спостереженнями за дитиною вчитель класовод та батьки можуть намітити план індивідуальної виховної роботи з дитиною в сім’ї та школі.

Важливим завданням сім’ї і школи у роботі по запобіганню педагогічної занедбаності є робота з дитиною спрямована на розкриття її індивідуальних задатків, нахилів, здібностей. У кожної дитини є певні природні здібності, які важливо вчителям та вихователям помітити, виявити і розвивати, опираючись на них у профілактичній та корекційній виховній роботі.

Оскільки, загальновідомим є той факт, що здібності проявляються у діяльності, сім’я та школа повинні організувати свій виховний вплив на дитину так, щоб надати їй якомога більший вибір різних видів діяльності, які можуть зробити життя молодшого школяра змістовнішим і сприяти його всебічному розвитку. Такими різними видами діяльності можуть бути читання, малювання, ліплення, аплікація, конструювання, вишивання, шиття, моделювання, виготовлення орігамі, та багато інших.

Для того щоб об’єднати роботу сім’ї та школи у цьому напрямку, вчитель може давати певні тематичні завдання дітям, які вони виконуватимуть удома, а потім на позакласних заняттях чи годинах спілкування діти розповідатимуть однокласникам про свої вироби, ділитимуться враженнями.

Батьки, опікуни та вчителі повинні спільними зусиллями зробити все можливе, щоб вільний час дітей був сповнений цікавими, змістовними справами, оскільки багато патологічних форм поведінки є наслідком нудьги, незайнятості [1].

У роботі з сім’єю найважливішими завданнями вчителя є педагогічна просвіта батьків, підвищення їх педагогічної культури, допомога батькам у формуванні правильного підходу до дитини, підвищення їхнього інтересу до дитини, сприяння з позиції інтересів дитини нормалізувати стосунки в сім’ї, якщо у ній видно ознаки неблагополуччя.

Для того, щоб ефективно здійснювати сімейне виховання батькам та особам, що їх замінюють необхідно постійно дбати про підвищення рівня своєї педагогічної культури.

Педагогічна культура є складовою загальної культури людини, яка втілюється в творчій виховній діяльності вчителів, вихователів, батьків і має на меті формування духовно багатої і всебічно розвиненої особистості [2, с. 170].

Визначаючи компоненти педагогічної культури батьків, М. Махлін зазначає, що педагогічна культура батьків - це не тільки володіння системою знань, умінь та навичок, а й уміння планувати свою виховну діяльність. Дослідник зауважує, що до цього поняття не входить батьківська любов та бажання забезпечити дітей матеріально, тому що такі якості притаманні майже всім батькам і не потребують спеціального формування [5].

Оскільки у кожній сім’ї складаються лише їй притаманні взаємини та труднощі, то найважливішим напрямом роботи вчителя буде індивідуальна робота з сім’єю.

Однак ефективними можуть бути і різноманітні форми фронтальної роботи з батьками, що практикуються у сучасній школі. При роботі з дистантними сім’ями вчителю необхідно виявляти специфічні проблеми, труднощі, що виникають у таких сім’ях та враховувати їх плануючи зміст роботи з батьками та опікунами.

Однією з найбільш поширених форм роботи з батьками є батьківські збори. На батьківських зборах вчитель виступає перед батьками з заздалегідь оголошеними та підготованими повідомленнями. Тематику повідомлень необхідно узгоджувати з побажаннями батьків, щоб вона охоплювала ті проблеми, які їх цікавлять. Теми повідомлень можуть бути різними, наприклад: «Кризові періоди в розвитку дітей», «Значення гри в розвитку дитини», «Роль сімейних стосунків у формуванні особистості дитини», «Як допомогти дітям вчитися», «Мистецтво хвалити», «Як уникнути конфліктів у сім’ї», «Дозвілля сім’ї та виховання дитини» та інші. Повідомлення вчителя повинно бути науковим за змістом та простим, доступним за викладом. При потребі вчитель може запросити психологів, медиків, юристів та інших спеціалістів для виступу з повідомленням перед батьками. Учителю необхідно ретельно готуватися до таких повідомлень перед батьками, дуже важливо продумати такі прийоми, які б дозволили залучати до обговорення проблем і самих батьків, щоб вони не були пасивними слухачами, а обмінювалися думками, дискутували.

На батьківських зборах неприпустимо обговорювати успішність окремих учнів, їхню поведінку, називати прізвища та імена як негативні та позитивні приклади.

Іншим видом фронтальної роботи з батьками може стати аналіз складних виховних ситуацій. Учитель заздалегідь підбирає з літератури чи з життя ряд таких ситуацій та звертається з проханням до батьків прокоментувати, висловити свою думку, запропонувати свій вихід із ситуації. Особливо продуктивною буде ця робота, якщо при підготовці до обговорення ситуацій запропонувати батькам поділитися на групи. Кожній групі може бути запропонована своя ситуація або ж усім групам однакова. Після обговорення представник з кожної групи розповідає, як проходило обговорення, який шлях розв’язання ситуації на думку батьків найбільш доцільний. Метод групового обговорення виховних ситуацій крім того, що стимулює педагогічну творчість батьків, дозволяє їм також краще познайомитися, посилює відчуття причетності до виховних турбот школи.

Ще однією формою роботи з батьками є конференція, завдання вчителя спільно з батьками визначити тему конференції, яка може бути присвячена проблемам сімейного життя, виховання дітей, темою може стати книга чи розділ з книги присвячений вихованню дітей. Вчитель рекомендує батькам літературу, що дасть можливість підготувати виступи на конференцію. Цікаві конференції можна провести за такими книгами: А. О. Пінт «Це вам батьки» (М., 1971. К., 1973); А. И. Захаров «Як попередити відхилення у поведінці дитини» (М., 1986); А. С. Співаковська «Як бути батьками» (М., 1986); Б. І. Кочубей, Е. В. Новикова «Емоційна стійкість школяра» (М., 1988); С. Г. Шуман «Батьківські тривоги» (М., 1989) та ін

Сприяє кращому вивченню батьків, їх взаєморозумінню з учителем та об’єднанню зусиль в інтересах дітей спільна підготовка свят. Батьки як правило відгукуються на прохання вчителів взяти участь у підготовці та проведенні шкільних свят, приурочених до знаменних дат, радісних подій у класі, присвячених різним порам року.

У виховній роботі з сім’єю учитель може досягти поставленої мети лише тоді, коли його власне ставлення до дітей буде для батьків зразком, до якого вони будуть прагнути. Будь яку спільну з батьками та дітьми справу вчитель повинен використовувати для того, щоб показати дорослим, як будувати спілкування з дитиною, враховуючи її індивідуальність, співставляючи свої вимоги з її реальними можливостями, опираючись на сильні сторони розвитку; як регулювати взаємодію дітей в природно складених групах, зважаючи на вже існуючі прив’язаності та віддавання переваг, враховуючи і підтримуючи організаторські здібності лідерів, піднімаючи престиж відкинутих дітей; як вирішувати конфліктні ситуації, не принижуючи дітей, не зачіпаючи їх гідності; як ненав’язливо моделювати, будувати взаємини дітей так щоб кожна дитина навчилася свої дії співставляти з діями інших, пройшла хорошу школу товариськості та взаємодопомоги [2, с.312].

Щоб виховати дитину у всіх відношеннях, за словами К.Д.Ушинського треба знати її у всіх відношеннях. Хто може краще знати індивідуальні особливості, здібності, нахили, звички дитини, як не батьки? Саме їх взаємодія з учителем, вихователем необхідна для здійснення індивідуального, особистісно-орієнтованого підходу до навчання і виховання в дитячій дошкільній установі та школі, відсутність якого зумовлює погану підготовленість та недостатню адаптованість до шкільного навчання.

Список літератури:

1. Коррекционная педагогика в начальном образовании: Учебное пособие для студ. Сред. пед. учеб. заведений \ Г. Ф. Кумарина, М. Э. Вайнер, Ю. Н. Вьюнкова и др., Под ред. Г. Ф. Кумариной. - М.: Изд центр «Академия», 2001.-320 с.

2. Куликова Т. А. Семейная педагогика и домашнее воспитание: Учебн. пособ. для студ. средн. пед. учреждений. – 2–е изд., испр. и доп. – М.: Академия, 2000. – С.170–181.

3. Семенова Н. А. Соціально-педагогічні умови виховання молодшого школяра в сучасній сім’ї: Дис. … канд. пед наук. - Острог, 2005

4. Семенова Н. А. Сучасний стан сім’ї та зміна відношення до дитини // Наук. записки. Психологія і педагогіка. – Острог, 2001. – Вип. 2. – С.218 – 223.

5. Сипченко В. І. Сучасна соціально-педагогічна ситуація та родинне виховання // Молодь і проблеми конфлікту...: Матер. міжнар. конф. – Чернівці, 1994.