Мачуська Ірина Борисівна

старший викладач кафедри цивільного та трудового права Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана

т. 8-(044)-402-18-04

м. Київ – 03134, Пр-т акад. Корольова, б. 18, кв. 10

Секція “Право”, підсекція №7 “Екологічне, земельне і аграрне право”

Історико-правові аспекти управління земельними ресурсами: Столипінська аграрна реформа

Становлення ринкових відносин в Україні, відмова держави від монополії на використання земельних ресурсів, введення приватної власності на землю, об’єктивно вимагають пошуку нових шляхів вдосконалення правового регулювання земельних відносин.

Однією з передумов вдосконалення правового регулювання земельних відносин є дослідження, аналіз і використання досвіду Столипінської аграрної реформи, яка представляє інтерес не тільки з історичної точки зору, а і привертає до себе увагу перш за все своїм позитивним досвідом впливу її на розвиток сільського господарства не тільки Російської Імперії, а і Правобережної України.

Необхідно зазначити, що в дореформений період після скасування кріпосного права у 1861р. Правобережна Україна характеризувалася інтенсивним розвитком капіталістичних відносин у сільському господарстві [1, с.11-12], відсутністю общини та перевагою подвірно-спадкової його форми, коли земля перебувала у володінні всього двору. Так, на думку О.С. Лосицького, І.В.Чернишова, І.В.Мозжухіна швидка ліквідація общини в чорноземних губерніях імперії, в тому числі в Катеринославській і Харківській, була спричинена попереднім інтенсивним розвитком капіталістичних відносин у сільському господарстві [2, с.246; с.195; с.384]. Слід погодитись з думкою О. Погребинського, який довів, що Україна посідала специфічне місце в економіці Росіїської імперії, оскільки тут бородьба двох типів аграрного капіьталізму не була затьмарена пережитками, і тому мало сенс вивчати хід реформи в межах України [3, с.179]. Цієї ж думки дотримується Власюк І.М. [4, с.13], Селіхов Д.А. [10, с.14], Бочаров В.В [5, с.5-6]. Забезпеченість землею селян на правобережжі складала: до 5 дес. - на Київщині - 55,5 %, Поділлі - 78,6 %; від 5-10 дес. Відповідно - 19, %, 35 %; понад 10 дес. – 22,2 %, 9,1 % [6, С.23]. На цей час селянські господарства давали 88% загального виробництва зернових і 78% товарного хліба. В сукупному продукті землеробства доля селянських господарств складала 92% його вартості [7, С.335]. Переважаючою тут була капіталістична система ведення господарств. Зокрема в Київської губернії поміщики перед 1906 р. володіли на правах приватної власності 36,4 % земель [8, С.7].

Таким чином, Cтолипінська аграрна реформа відповідала традиційним українським формам землеволодіння. Реформа 1906-1911 рр. передбачала створення нової землевпорядної системи, що базувалася на хуторах і відрубах за типом капіталістичного фермерського господарства.

Незважаючи на те, що початком Столипінської реформи прийнято вважати 9 листопада 1906 р., перетворення на селі почались значно раніше. Першим кроком до розвитку управління земельними ресурсами держави став Указ від 6 травня 1905 р., завданням якого було перетворення Міністерства землеробства і державного майна у Головне управління землеустрою і землеробства. Іншим Указом від 6 травня 1905 р., було засновано Комітет по земельних справах при головному управлінні землеустрою і землеробства, губернські і повітові землевпорядні комісії. 4 березня 1906 р. спеціальним урядовим розпорядженням було започатковано утворення системи землевпорядних комісії. З 2 900 446 селянських дворів Украйни майже половина її власників у роки реформи звернулась до землевпорядних комісії з проханням про землевпорядкування, в результаті було створено 434 736 одноосібних господарств (14,4% від усіх господарств України). Водночас у столиці було утворено Комітет по земельних справах, який виконував роль координуючого центру [9, С.33]. Станом на 1 січня 1907 р. в Україні було утворено 42 повітові землевпорядні комісії, на які було покладено обов’язки по реалізації ідеї ліквідації громадського землеволодіння із заміною його індивідуальним. Координатором діяльності губернських і повітових землевпорядних комісій було зазначено Комітет по земельних справах при Головному управлінню землеустрою і землеробства [10, с. 14].

Указами від 12 і 27 серпня 1906 р. було передбачено передачу надільних і казених земель Селянського банку для продажу селянам. Основні положення реформи були викладені в Указах: від 5 жовтня 1906 р., згідно з яким селянам надавалися рівні з іншим населенням країни юридичні права; другий Указом “Про доповнення деяких постанов діючого закону, що торкається селянського землеволодіння й землекористування” від 9 листопада 1906 р., який передбачав вжиття трьох заходів: 1) виділення селян з общини і закріплення за ними землі у приватну власність; досягти загальної письменності (чотири класи); 2)створення хуторського та відрубного господарства; 3) переселенська політика.

Важливим кроком реформи також слід вважати прийняття 29 травня 1911 р. Державною Думою Закону про землеустрій.

Значну роль в здійсненні аграрної реформи відігравав Селянський Поземельний банк, заснований ще в 1882 р. який став одним з важливих механізмів реалізації нової аграрної політики [4, с.13], [5, с.14]. З 12 серпня 1906 р. їм було розпочато продаж селянам значної частини удільних земель, з термінами погашення позички: 13; 18; 41; 55,5 років [11, с.1141]. За 1910 р. у п’яти губерніях України на землях, куплених за допомогою банківських кредитів, було створено 2 597 хуторів. Причому 97,5 % позичок одержаних цією категорією селян, було надано на термін - 55,5 років [12,с.304].

Суттєвою складовою частиною управління земельними ресурсами Столипін вважав переселення селян із густозаселених районів європейської частини Російської імперії у Сибір та за Урал.

І хоча рад авторів оцінюють аграрну реформу П.А.Столипіна як невдалу, вказують на її незавершений і суперечливий характер [4, с.13], [9, с.33] проте реформа була однією з найрішучих поступок лібералізму в усій російській історії. Реформа не зазнала краху, як було прийнято вважати в радянської історіографії. Вона залишилася незавершеною в силу певних об’єктивних і суб’єктивних обставин [5, с.5-6 ], сприяла перетворенню середньовічної колективної системи праці селян на індивідуальну, формуванню господарств фермерського типу. За період з 1906-1916 рр. Російська Імперія стала головним виробником сільськогосподарської продукції в Європі, активізувала тенденції аграрного ринку, сприяла інтенсифікації сільського господарства. Протягом усіх етапів столипінських перетворень спостерігалося зростання зборів і врожайності зернових культур. В результаті перерозподілу землі скоротилася кількість малоземельних селян і збільшився прошарок заможних.

Слід відмітити головні досягнення реформи: 1) ліквідація земельної общини; 2) створення нових форм господарювання у вигляді хутірських та відрубних господарств; 3) переселенська політика, яка супроводжувалася рядом пільг для селян (звільнення від сплати недоїмків; звільнення на п’ять років від казених та земських податків; відстрочення на три роки від військової повинності); 4) створення Селянського поземельного банку;

Не меньш важливим напрямом столипінської реформи було вдосконалення правовідносин по управлінню земельними ресурсами, а саме створення Головного управління землеустрою і землеробства, Комітету по земельних справах при головному управлінні землеустрою і землеробства, губернські і повітові землевпорядні комісії, про що свідчать Укази від 6 травня 1905 р., 4 березня та 9 жовтня 1906 р., Закону від 14 липня 1910 р., Положення про землеустрій від 29 травня 1911 р.

Література

1.Теличук П.П. Економічні основи аграрної революції на Україні. – К.: Вид-во Київського Університету, 1973. – С. 11-12.

2. Лосицький А.Е. Распадение общины. – Спб: Изд-во А.Ф.Девриена, 1912 – 246 с.; Чернышев И.В. Община после 9 ноября 1906 года. – Пг.(изд-во не указ.), 1917. – Ч.2 – 195 с.; Мозжухин И.В. Землеустройство в Богородицком уезде Тульской губернии . – М.: Изд-во В.Н.Корфа, 1917. – 384 с.

3. Погребинський О. Столипінська реформа на Україні. – Одеса: ОДУ, 1931. – 179 с.

4. Власюк І.М. Вплив Столипінської аграрної реформи на соціально-економічний розвиток Правобережної України (1906 – 1914 рр.). Автореф. дис.на здобуття науков. ступ. канд.іст. наук. – Київ 2000. С.13.

5. Бочаров В.В. Столипінська аграрна реформа в Катеринославській і Харківській губерніях (1906-1916 рр.). Автореф. дис.на здобуття науков. ступ. канд.істор. наук. – Донецьк. - 2001. С.5-6.

6. Лось Ф.Є., Михайлюк О.Г. Класова бородьба в українському селі. 1907-1914.-К.: Наук. думка,1976.-С.23.

7. Сидельников С.А. Аграрна реформа Столмпіна: Документи. - М: Наука, 1973. - С.335.

8. Буцик А.К. Селяни і селянський пролетаріат Київщини в першій російській революції. – К.: Вид-во АН СССР КДУ, 1957. – С.7.

9. Мордвінцев В.М., Мордвінцева В.Ф. Земельна реформа Столипіна та її плив на землеустрій в Україні (сучасний погляд на події) // Бюлетень про приватизацію, № 11, 2001, С.33.

10. Селіхов Д.А. Аграрне законодавство царської Росії в Україні епохи капіталізму (ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст.). Автореф. дис.на здобуття науков. ступ. канд.юрид. наук. – Х.арків. - 2002. С.14.

11. Полное собрание законов Российской империи. – Т.26. – Спб., 1911. – 1141 с.

12. Отчет Крестьянского поземельного банка за 1910 год. – Спб., 1911. – 304 с.