Адаптованість особистості як результат її адаптації до ситуацій

кризи професійного становлення

Пилипенко Н.М.,

ст. викл. Черкаського державного технологічного університету

Вплив Болонського процесу на інтеграцію України в європейське співтовариство зумовив необхідність підготовки висококваліфікованих спеціалістів, здатних ефективно адаптуватися до соціально-професійних змін. Тому проблема успішного подолання молодою людиною криз професійного становлення є надзвичайно актуальною у сучасних умовах розвитку українського суспільства, які позначені вираженою соціально-економічною нестабільністю.

Адаптаційні можливості людини в умовах постійних змін навколишнього середовища аналізує багато дослідників – М.О. Агаджанян, О.М. Кокун, А.Г. Маклаков, В.А. Петровський, В.І. Розов та інші.

Так, Л.Д. Столяренко [1, c. 364] визначила адаптованість як рівень фактичного пристосування людини, рівень її соціального статусу і самовідчуття, задоволеності або незадоволеності собою і своїм життям.

. На основі результатів емпіричного дослідження, проведеного нами із молодими людьми, що перебували в різних ситуаціях кризи професійного становлення (прогностично-конфліктній, прогностично-кризовій, актуально-кризовій, актуально-конфліктній, стабільній актуально-конфліктній та стабільній прогностично-конфліктній), було доведено, що мотиваційні чинники впливають на процес адаптації молодої людини до цих ситуацій.

У структурі адаптації особистості до ситуації кризи професійного становлення ми виділили такі основні компоненти: психологічний, функціонально-професійний, особистісно-професійний та соціально-психологічний.

Так, стан високого ступеню психологічної адаптованості як результат процесу адаптації індивіда до нових умов і вимог діяльності характеризує емоційну сферу особистості: емоційну стійкість як показник загального рівня психологічної адаптованості.

Показниками високого ступеню психологічної адаптованості є адекватне емоційне реагування людини на кризову ситуацію з адекватною її оцінкою та оцінкою себе в цій ситуації, що пов’язано з достатнім рівнем розвитку емоційно-вольових якостей та впевненості у собі: здатність свідомо керувати своїми емоціями з високим рівнем саморегуляції, рішучість, дисциплінованість, організованість, самоконтроль тощо.

Дезадаптованість же пов’язана із такими емоційними реакціями на ситуацію як депресія, тривожність, негативне самопочуття, фрустрації як показники переживання людиною кризових станів.

Стан функціонально-професійної адаптованості як результат процесу адаптації молодої людини до професійних (до них ми відносимо і навчальні також) задач, дій та операцій, які він виконує, впливає на успішність діяльності і характеризує мотиваційну сферу особистості. У студентських групах значущим показником функціонально-професійної адаптованості виявилася навчальна продуктивність, в групах безробітних – рівень індивідуальної активності, проявлений ними в ситуаціях професійних змін (вибір нової спеціальності, факт перекваліфікації або пасивність і очікування, що ситуація сама зміниться). Емпірично було доведено, що базові показники функціонально-професійної адаптованості: мотивації досягнення успіху у співвідношенні з показниками мотивації уникнення невдач, показники рівня потреби в досягненнях, наявність актуальності професійних цінностей та внутрішній локус контролю з високим рівнем відповідальності впливають на вищезазначені критерії результативності адаптаційного процесу.

Стан особистісно-професійної адаптованості як результат процесу адаптації молодої людини до діяльності та професії оцінювався нами як високий за умови наявності особистісних рис, які відповідають вимогам фахово-професійного оточення.

Стан соціально-психологічної адаптованості як результат процесу адаптації молодої людини до соціальних аспектів професійного середовища досліджувався нами через виявлення ступеня задоволення у студентів: міжособистісними стосунками в групі, діловими стосунками з керівництвом, зокрема викладачами, навчальною діяльністю та майбутньою професією і життям взагалі; у безробітних – ступеня задоволення стосунками в групі осіб, що перекваліфіковуються, стосунками з керівництвом центру зайнятості, вибраною спеціальністю і життям взагалі.

Між наведеними типами адаптивності немає чітких меж. Але вони не є ідентичними. Всі їх ми відносимо до структури професійної адаптації.

Нами емпірично підтверджено, що підвищення рівня психологічної адаптованості молодої людини в непередбачуваних умовах зміни діяльності прямо пропорційно залежить від покращення результатів функціонально-професійної адаптованості, тобто мотиваційні властивості особистості забезпечують їй емоційну стійкість та якість результату соціальної адаптації взагалі.

Запропонована нами система практичних занять, метою якої є формування конструктивного ставлення студентів до майбутньої професії в ситуаціях навчальних змін, соціально-психологічний тренінг, елементи індивідуальних консультацій продемонстрували результативність – підвищення рівня адаптованості студентів в ситуації ненормативної кризи професійного становлення.

Розроблені нами практичні рекомендації для викладачів, практичних психологів та соціальних педагогів ВНЗ щодо підвищення показників функціонально-професійної, психологічної та особистісно-професійної адаптованості включають пропозиції стосовно діагностики дезадаптивних психологічних явищ, корекційного забезпечення адаптаційного процесу та організації навчально-виховного процесу у ВНЗ.

Література: 1. Столяренко Л.Д. Основы психологии. Учебное пособие. – Ростов н / Д: Феникс, 2003. – 672 с.