Кучерук Д. Г., аспірант

Донецький національний університет

Розвиток сутнісних сил людини в умовах глобалізації

Найбільш вільне і повне розгортання сутнісних людини забезпечують три основні способи регуляції людської поведінки: прямий примус, економічний примус і інституційне спонукання (ззовні – силою соціальних норм і зсередини – силою свідомості: совісті і розуму). В умовах глобалізації дедалі більшу роль починає відігравати інституційне спонукання, ефективність якого відбувається на перетині соціальних норм і наявності внутрішніх творчих ціннісних орієнтирів життєдіяльності людини.

Специфіка цього впливу виявляється в суперечливості існуючої тенденції, пов’язаної, з одного боку, з вирівнюванням суспільних можливостей формування та задоволення потреб, все більшим розповсюдженням і використання уніфікованих предметів загального вжитку, а з другого – з поглибленням процесу індивідуалізації потреб, зумовленого зростанням освіти та загальної культури людей, підвищенням самостійності особистості. Людина виявляється спроможною не лише пристосувати природу до потреб свого самозбагачення, а й визначити в ній місце “точкового центру перспективи”. Йдеться про визначення гносеологічного коду такої єдності. Світ, у якому конструюючим центром є рефлексуюча істота – людина, що пізнає саму себе, є не просто реальністью, створюваною людиною для самої себе, а й безпосереднім відображенням системної визначеності самої людини, феномена її особистості [1, c. 13].

Проте сутнісні сили людини – це інтегративні прояви людської цілісності, необхідні й достатні для розвитку особистості у даними правилами гри. «Своєрідність кожної сутнісної сили, - зазначає К. Маркс, - це її своєрідна сутність, отже й своєрідний спосіб її опредмечування… Людина привласнює собі свою всебічну сутність всебічним способом, отже, як цілісна людина» [2, с.111-112].

Плідність такого підходу зумовлена тим, що розвиток сутнісних сил людини, передбачає:

- генетичне відтворення людського потенціалу яке відбувається природно та визначає індивідуальні антропологічні, фізичні, психофізичні (психомоторика, сенсорне сприйняття) та біопсихічні (темперамент, статеві та вікові особливості) характеристики людини. В основі таких характеристик лежить генотип;

- онтогенезне відтворення – набуття в ході життєдіяльності індивіда здібностей, які є наслідком власних свідомих зусиль. Водночас, такі здібності (навички, вміння, знання, кваліфікація) мають соціальний характер, оскільки формуються та реалізуються тільки в межах певного соціуму.

За цих умов розвиток здібностей особливості неминуче призводить до модифікації її потреб, які визначають людину, тобто потреби постають логічним продовженням або віддзеркаленням здібностей [3, с. 189].

Саме тому сучасна концепція розвитку сутнісних сил людини повинна базуватися на визначенні пріоритетів самоорганізації системи “людина – суспільство – природа”. Насамперед ідеться про три аспекти розвитку людини як багатовимірної цілісності, взятих у єдності: це – система функціональних рівнів людини як суб’єкта діяльності; система детермінант людської діяльності; система сутнісних сил людини. Ці три виміри формують біологічні, психологічні та соціальні передумови утвердження творчої особистості у відповідній якості цілісну людину в будь-якому конкретному різновиді її діяльності й рамках будь-якого соціального статусу можливостей суб’єкта, його потреб та життєвої позиції [4, с. 447].

Слід також відзначити, що розвиток сутнісних сил людини є основою для розбудови стандартів життя. Зокрема, встановлення стандартів залежить передусім від специфіки умов окремої країни, рівня її економічного розвитку та ступеня входження у глобальний економічний простір. Разом з тим в умовах глобалізації є необхідним загальне, але непряме регулювання умов розвитку сутнісних сил людини. Це пояснюється тим, що господарські інтереси різних суб’єктів мають загальні ознаки в тій мірі, у якій пов’язані їхні ресурси.

Отже, інтегральні здатність, потреба і готовність до праці , певного типу споживання, спілкування – це є ті сутнісні сили людини, які виявляються у відповідних аспектах її діяльності та утворюють ланцюг: цінність (життєвий смисл) – самовираження людини – соціальні норми. В зв’язку з цим, при розробці конкретних заходів підвищення економічної ефективності виробництва в умовах глобалізації зростає престиж життєвої орієнтації людини, соціальної надійності та відповідальності особистості щодо еквівалентності відносин між працею і капіталом в просторі і часі.

Література:

1. Гальчинський А. Ренесанс методологічного індивідуалізму / А. Гальчинський // Економічна теорія. – 2008. № 2. – С. 3-21.

2. Маркс К. Економіко – філософські рукописи 1844 року / К. Маркс // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – К. : Політвидав України, 1980. – Т.42. – С. 111 – 112.

3. Пиц В. Відтворення людського потенціалу: теоретична концептуалізація та сучасний прагматизм / В. Пиц // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 6. – С. 187 – 193.

4. D. Greenwood Institutional and Ecological Economics: The Role of Technology and Institutions in Economic Development / Daphne Greenwood, Richard Holt // Journal of economic issues. – Vol. XLII. – 2008. – No. 2. – P. 445 – 451.