Гордійченко В.В.
Гомера «Іліади» та
«Одиссеї»
§1. Система суспільного
управління (народні збори, рада
старійшин, басилії).
Гомерівське суспільство – «військова демократія»
на завершальної стадії
У роботах радянських істориків представлена в епосі система політичних відносин звичайно визначається терміном «військова демократія» [2;92].
Ф.
Енгельс у цьому своєрідному примітивному демократизмі визначає наступні
елементи: народні збори (агора), рада старійшин (буле), басилії [8;118-121].
Народні
збори фігурують у поемах як твердо встановлений звичаєм й освячений релігійною
традицією політичний інститут, без якого поет не уявляє собі нормальне людське
життя [2;93].
На своїх
зборах народ (а саме чоловіки – воїни у віці від 17 до 60 років) приймає
рішення , якими в значній мірі визначається все внутрішнє життя громади. У
компетенцію народних зборів входять, наприклад, різні питання «фінансового»
характеру, у тому числі розподіл військової здобичі, розподіл земельних
ділянок, устрій колективних бенкетів і т.і. Кожна із цих операцій містить у
собі виділення особливої почесної частки (землі, здобичі, вина або м’яса),
призначеної в нагороду царям й особливо героям, що відзначились. Цікаво, що
самі царі розцінюють ці дарунки саме як дарування народу за їхню військову
доблесть й інші заслуги перед громадою.
В окремих епізодах поем народ виступає
на сцені як реальна політична сила, що змушує зважати на себе найбільш могутніх
людей громади [2;94]:
Бурно кипело собранье. Земля под. садившимся
людом
Тяжко стонала. Стоял несмолкающий шум.
Надрывались
Девять
глашатаев, криком неистовым всех убеждая
Шум
прекратить и послушать царей, Зевсом
(«Илиада»,
II, 95-98, пер. В.В. Вересаєва)
Однак у загальному балансі політичних
сил, що діяли в середині гомерівської громади, питома вага елементів демократії
не настільки велика. Головна роль в «Іліаді» як і в «Одисеї» аж ніяк не народна
маса, а сильна героїчна особливість, що нерідко виступає у відкритий конфлікт
із громадою і підкоряючи її собі.
Вражає крайня пасивність демосу в
центральних, найбільш гострих і драматично напружених епізодах поем, таких як
сцена «сварки царів» в 1 пісні «Іліаді», сцена «випробування війська» у
наступній пісні тієї ж поеми, сцена народних зборів на Ітаці в 2 Пісні «Одисеї»
й ін. У розумінні самого Гомера ця пасивність юрби коріниться в самій її
природі, низинній та інертній, далекій всьому героїчному. Її доля тому – сліпа
покора наказам «кращих людей», тобто царів і героїв. Ця думка із граничною
відвертістю виражена в ставленні Одиссея до «чоловіка з народу» - Терситу, що
на зборах під Троєю виступив з різкою викривальною мовою проти басиліїв,
«Смолкни
несчастный! Садись – ка и слушай, скажут другие,
Те,
что получше тебя! Не воинственен ты сам, малосилен,
И
не имел никогда ни в войне, ни в совете значенья…»
(«Илиада»,
II, 200-202, пер. В.В. Вересаєва)
Безпосередньо
наступна за цим сцена «посоромлення Терсита» служить як би наочною ілюстрацією
до попередньої сцени, демонструючи повну перевагу героя – аристократа над
людиною юрби, демагогом і вискочкою, як і в розумовому, так й у фізичному
відношенні [2;95].
Тема безсилля демосу перед свавіллям
сильної особистості, її неприборканою спрагою самоствердження, своєрідним
лейтмотивом проходить через весь епос [2;96].
Мовчать і громадяни Ітаки, яких Телемах
скликав на площу (уперше за 20-літню відсутність Одисея) для того, щоб
поскаржитися їм на розбій і свавілля, що коїлись в його будинку нареченими
Пенелопи. У душі народ співчуває Телемаху й жаліє його, але з якихось причин не
зважується встати на його захист. На першу вимогу одного з наречених Леокрита
збори безмовно розходяться, так нічого й не почавши [2;97].
Сам народ нездатний управляти собою.
Отже, він має потребу у вожді – ось висновок, до якого підводить нас Гомер
всією логікою свого оповідання [2;99].
Таким вождем, що виконав «крім
військових … ще й жрецькі й суддівські повноваження» [8;121], був басилій.
«Європейські вчені … перетворюють басилія в монарха в сучасному змісті слова»
[8;119]. Це неправильно. Від старовини збереглася рада родових старійшин як
дорадчий орган при басилії. Басилій і рада старійшин виносили свої рішення на
обговорення й твердження народних зборів.
Нерідко ми бачимо, як царі вирішують
важливі питання у своєму колі, навіть не спитавши у народу про його згоду, хоча
формально вважається, що вони в цих випадках діють від його імені [2;100]. Суд
ще не відділений від народу, хоча рішення суду виноситься старійшинам, а народ
тільки криками висловлює співчуття тій або іншій стороні, що сперечаються
(«Іліада», 18, 497-508).
Отже,
формальне народовладдя при фактичному пануванні верхівки родової знаті – ось,
мабуть, найбільш точне визначення суті тієї системи політичних відносин, що
зображує Гомер у своїх поемах[2;101]. Безсилля демосу не можна вважати
продуктом поетичного вимислу, тому що тут знаходить своє природне вираження
внутрішня слабість родової громади, що вже вступила в стадію свого розкладання
[2;102].
§2. Ранньогрецький поліс як
початкова форма держави.
У басилії ще не було інструмента, за
допомогою якого можно було б підкорити народні збори. Але на стику бронзового й
залізного віків, в міру того як і шла на спад бурхлива низка племінних міграцій
і соціальних катастроф, у Греції почав формуватися новий тип суспільства й
держави, що пізніше ввійшов в історію людства під ім’ям міста – держави або
поліса [2;17]. Уже давно було помітно, що Гомер знає тільки одну форму
людського гуртожитку, що він сам називає «полісом». Село як таке в поемах
жодного разу не згадуються. Очевидно поліс уже не тільки широко розповсюджений
у Греції й тому добре відомий Гомеру, але і є політичним пануючим типом
населення, що підкорили всі інші [2;32].
Типовий гомерівський поліс невеликий.
Компактне розташування житлових будинків диктувалося необхідністю економії
місця, у свою чергу витікаючою з того, що весь був обнесений кільцем стін.
Взагалі ж стіни в Гомера є невід’ємною приналежністю всякого поліса [2;33].
Намагаючись представити Трою як щось
конкретне, ми бачимо перед собою невелике, але добре укріплене місто на
височині, вершину якої займає царський палас або, згідно іншого варіанта, храми
головних богів. За міською стіною в Трої живе все вільне населення громади,
весь троянський демос, що не дає права вважати «священний Іліон» просто
цитаделлю або тимчасовим притулком. У розумінні самого Гомера, так, імовірно, і
його більш віддалених попередників Троя була саме містом, тобто укріпленим
поселенням цілої громади на чолі з родовим вождем – патріархом. Чітко
виступаючі в гомерівському описанні Трої риси архаїчного городища родової
громади (аж ніяк не класичного грецького поліса) дозволяють вважати її
узагальненим образом всієї групи мікенських поселень.
З іншим й, зважаючи на все, більше
прогресивним типом гомерівського поліса знайомить нас «Одисея». В 6 пісні поеми
(262 спл.) царівна Навзикайя розповідає Одиссею про місто феаків: «Потім ми
прийдемо в місто, що оточує висока стіна. Із двох сторін місто обиває прекрасна
гавань із вузьким проходом, (через який) хитні на хвилях кораблі відшукують
собі дорогу (у гавань). Адже для кожного з них поставлений на березі навіс. Там
у них й агора навколо прекрасного святилища Посейдона, влаштована з величезних
уритих у землю каменів. Там же тримають вони й снасті своїх чорних кораблів:
канати й вітрила і обточують свої весла». Агора у феаків служить не тільки
місцем для народних зборів і богослужінь, але також стадіоном й орхестрою для
ігор і танців молоді, як це видно з пісні 8, 109 спл. У той же час у
феаківських піснях «Одисеї», та й взагалі в Гомера немає ніяких натяків на те,
що агора використала так само, як торгівельна площа. Ще одна характерна риса
феакійськой агори полягає в тому, що вона ніяк не пов’язана
із царським палацом, палац Алкіноя розташований десь осторонь від неї, серед
будинків інших городян. Цим вона відрізняється від троянської агори, що
перебувала прямо перед дверима палацу Пріама [2;36-38].
Гомерівська колекція полісів не дає
вичерпного подання про різноманіття форм і типів поселень, що існували в Греції
протягом 6-8 ст. до н.е. і відомих нам навіть з поки що досить убогих
археологічних даних. Проте два типи поселення, що відповідають двом основним
стадіям у розвитку ранньогрецького поліса, обкреслені в епосі досить яскраво.
Це «протополіс», або поселення первинної сімейно – родової громади (найбільш
характерним його зразком можна вважати Трою), і ранньоархаїчної поліс, що є
власне кажуче вже початковою формою міста – держави (місто феаків). Основне
розходження між цими двома типами гомерівського поліса полягає в організації
їхнього архітектурного центра [2;39].
Наявність у місті постійного, чітко
оформленого центру політичного й релігійного життя, так само як і незалежність
від царського житла, - факт сам по собі досить цікавий, тому що він свідчить
про зародження нової цивільної громади з розрізнених осередників старого
родового суспільства [2;40].
Гомерівському полісі, якщо пропустити,
властива антична форма власності, тому що, як пише К.Маркс, «ця.. форма
припускає як свій базис не земельну площу як таку, а місто як уже створене
місце поселення (центр) хліборобів (земельних власників). Рілля є тут
територією міста, тоді як у першому випадку [при племінної сутності]
сіло виступало як простий придаток до землі» [15;465].
Але з іншого боку, у гомерівський період ще не повністю відбувся другий поділ
праці (ремесла від землеробства). А К.Маркс у роботі «Німецька ідеологія»
указує: «Поділ праці в тій або іншій націях приводить, насамперед до віддалення
промислової й торговельної праці від праці землеробського, тим самим, до
відділення міста від села й протилежності їхніх інтересів» [16;20]. Але в
гомерівській поезії місто ще не відділене по сьогоденню від села. Власне
кажучи, як пише Андрєєв Ю.В., гомерівський поліс це – і місто й село в одній
особі [2.42]. Отже, форма власності, що відповідає гомерівському полісу, перебуває,
імовірно, на перехідній стадії від племінної власності до античного.
Відмінною рисою цієї первинної форми
поліса є концентрація основної маси вільного населення громади (демосу) на
невеликій ділянці, обнесеній кріпосною стіною або укріпленому самою природою.
За межею міських стін, в «полі» туляться лише раби, залежні люди й різного роду
відщепенці, що знаходяться, по суті, поза суспільством і його законами [2;43].
Література
1. Андреев Ю.В. Об
историзме гомеровского эпоса. // ВДИ, 1984, №4.
2. Андреев Ю.В.
Раннегреческий полис (гомеровский период). Изд – ЛТУ, 1976.
3. Всемирная история. т. 1,
М., 1955.
4. Гомер. Илиада. Пер. Н.И.
Гнедича. М., 1978.
5. Гомер. Илиада. Пер. В.В.
Вересаева. – В кн.: Хрестоматия по истории Древней Греции. Под ред. Д.П.
Каллистова. М., 1964.
6.а.
Гомер Одиссея. Пер. В.В. Вересаева. – В кн.: Хрестоматия по истории Древней
Греции. Под ред. Д.П. Каллистова. М., 1964.
6.б.
Гомер Одіссея Пер. Бориса Тена. – К.: Видавництво
«Дніпро», 1968.
7. История Древней Греции.
Под ред. В.И. Авдиева, А.Г. Бокщанина и
Н.Н. Пикуса. М., 1972.
8. История древнего мира, ч.2. Под ред. Ю.С.
Крушкол. М., 1971.
9. Дьяконов И.М. Рабы, илоты и крепостные в
ранней древности. // ВДИ, 1973, №4.
10. Колобова К.М., Глускина Л.М. Очерки истории
Древней Греции. Л., 1958
11. Ленин В.И. О государстве. / Полн. собр. соч.,
т.39, с.68.
12. Ленцман Я.А. Об историческом месте гомеровского
рабства. // ВДИ, 1952, №2.
13. Ленцман Я.А. Рабство в микенской и гомеровской
Греции. М., 1963.
14. Маркс К. Формы, предшествующие
капиталистическому производству. – Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т.46, ч.1, с.
465-467.
15. Маркс К. и Энгельс Ф. Немецкая идеология. /
Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т.3, 20-21.
16. Маркиш С.П. Гомер и его поэмы. М., 1962.
17. Папазоглу Ф. Квопросу о преемственности
общественного строя в микенской и гомеровской Греции. // ВДИ, 1961, №1.
18. Римшнейдер М. От Олимпии до Ниневии во времена
Гомера. М., 1977.
19. Свенцицкая И.С. Некоторые проблемы
Землевладения по «Илиаде» и «Одисее». // ВДИ, 1976, №1.
20. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной
собственности и государства, гл. 4. М., 1982.