Формування психологічної компетентності керівника навчального закладу в системі післядипломної освіти

М.І.Тіхонова,

к. психол. н., доцент кафедри психології

Луганського національного університету імені Тараса Шевченка

Соціально-політичні та соціально-економічні зміни, що відбуваються в Україні, суттєво впливають на діючу систему освіти. До того ж формуються нові ідеологія та практика життєдіяльності сучасної школи як соціально-педагогічної системи, результатом якої є забезпечення сучасної якості освіти на підставі збереження її фундаментальності та відповідності актуальним і перспективним потребам особистості, суспільства й держави.

Управління є тією рушійною силою, яка націлена на активізацію людини через створення оптимальних умов для прояву та розвитку її творчого потенціалу. Тому керівнику закладу освіти слід орієнтуватися в різноманітності сучасних управлінських ідей, вивчати й успішно застосовувати досягнення науки та перспективного педагогічного досвіду, організовувати творчу діяльність.

Управління школою у сучасних умовах потребує від керівників високої наукової компетентності, великої майстерності і постійного вдосконалення. Ефективність виконання функціональних обов’язків керівником навчального закладу залежить від рівня його компетентності.

Поняття «компетентність» у психолого-педагогічній літературі остаточно не визначено й у більшості випадків вживається інтуїтивно. На сьогоднішній день не існує однозначного розуміння поняття, структури і видів компетентності (В.О. Кальней, Дж. Равен, В.І. Маслов, М.Ю. Красовицький, А.П. Тряпіцина тощо).

Компетентність походить від латинського слова соmpetens, що в перекладі означає належний, здібний. Компетентність – це певна сума знань у особи, що дають змогу їй судити про що-небудь, висловлювати переконливу, авторитетну думку.

У науковій літературі знаходимо різні підходи до визначення поняття «компетентність». На думку російських вчених Е.Зєєра, А.Хуторського компетентність це характеристика самого суб’єкта, що показує рівень володіння знаннями, уміннями і навичками у певній галузі.

Б.Гершунський визнає компетентність професійну як результат розвитку особистості. Будучи категорією динамічною компетентність є наслідком цілеспрямованого впливу післядипломної педагогічної освіти, самоосвіти й розвитку педагогічного професіоналізму на рівні саморозвитку. Вона визначається рівнем власної професійної освіти, досвідом та індивідуальними здібностями людини, її прагненням до неприривної самоосвіти й самовдосконалення, творчим ставленням до справи.

А.Маркова виділяє різні види компетентності: спеціальну, соціальну, особистісну, індивідуальну.

В українській педагогічній науці значний внесок у дослідження компетентності керівника загальноосвітнього навчального закладу зробили Н. Грішина, В. Маслов.

В.Маслов вважає, що компетентність директора навчального закладу складається з управлінських, педагогічних, комунікативних, діагностичних і дослідницьких компонентів діяльності й визначається рівнем сформованості професійних знань і вмінь, ступенем розвитку професійно значущих особистісних якостей, які необхідні для оптимальної реалізації управлінських функцій щодо досягнення цільових установок.

Усе вищезазначене дозволяє зробити висновок: компетентність є інтегрованою професійною якістю керівника, поєднанням його досвіду, знань, умінь і навичок. У системі якостей, які визначають компетентність, більшого значення набувають інтелектуальні та соціально-психологічні.

За психологічним словником С. Ю. Головіна, «соціально-психологічна компетентність» - це здібність індивіда ефективно взаємодіяти з оточуючими людьми в системі міжособистісних відносин. До її складу входять: вміння орієнтуватися в ситуаціях соціальних; вправність правильно визначити особливості особистості та емоційний стан інших людей; майстерність вибирати адекватні засоби взаємодії.

До психологічних особливостей компетентного керівника Л.Орбан-Лембрик відносить: здатність бачити перспективи розвитку своєї діяльності; уміння створити ефективну управлінську команду; самостійність і винахідливість у прийнятті управлінських рішень; креативність і здатність до нововведень; динамічність у своїх думках і вчинках.

Серед розмаїття компетентностей визначають:

1) соціальні (пов’язані з оточенням, життям суспільства, соціальною діяльністю особистості);

2) мотиваційні (пов’язані з внутрішньою мотивацією, інтересами, індивідуальним вибором особистості);

3) психологічні (пов’язані зі психологічними знаннями, уміннями та навичками; здатність до самооцінки, самоаналізу, саморозвитку, самоорганізації, самоконтролю);

4) функціональні (пов’язані зі сферою знань, умінням оперувати знаннями).

Все вищезазначене дозволяє зробити висновок щодо сутнісної характеристики поняття «компетентність», яке охоплює наступні компоненти: досвід, професійно значущі знання, уміння й психологічні особистісні якості, які дозволяють ефективно працювати керівником загальноосвітнього навчального закладу. Іншими словами, компетентність є інтегрованою професійною якістю керівника, поєднанням його досвіду, знань, умінь і навичок.

Таким чином, система післядипломної педагогічної освіти має зробити розвиток психологічної компетентності керівників навчальних закладів одним із пріоритетних напрямків, адже від рівня професійної самосвідомості, компетентності залежить впровадження ідей модернізації освіти в кожному конкретному навчальному закладі.

Література

1.Гершунский Б. Философия образования для XXІ века. – М.: Педагогическое общество России, 2002.

2.Гришина И., Чекин И. Развитие информационной культуры руководителей школ в процессе курсового обучения: Образовательная программа и учебное пособие для руководителей образовательных учреждений, методистов, сотрудников органов управления образованием. – С-Пб.: ПГУМП, 2000.

3.Маркова А.Психология профессионализма. – М., 1996.

4.Маслов В.І. Наукові засади визначення змісту підвищення кваліфікації та підготовки керівників загальноосвітніх навчальних закладів //Післядипломна освіта в Україні. – 2002. - № 2. – С.63-66.