Економічні науки
/ Економіка підприємства
к.е.н. Галгаш Р.А.
Координація
є складним поняттям, яке піддається різним інтерпретаціям, внаслідок чого
склалися погляди на сутність координації, які істотно відрізняються один від
одного. На їх формування зробили вплив різні напрями економічної теорії, теорії
управління, правової науки. Фрагментарний розгляд видів і проявів координації,
неоднакова увага, яка їй приділяється ставить питання про метод при розгляді
координації. Найбільш послідовно і логічно обґрунтована думка про сутність координації
з використанням методу переходу від абстрактного до конкретного. Цей метод дає
змогу виходячи з найзагальніших уявлень, дійти до конкретних проявів
координації і вивчати їх саме як прояв загального. Координацію необхідно
розглядати в тому вигляді, в якому вона виступає на рівні управлінської
практики, але правильне визначення її проблем і знаходження вірних рішень
можливе лише за наявності загальної концепції про сутність координації.
Цікавим
напрямом дослідження механізмів координації діяльності підприємства став аналіз
її взаємозв’язку з управлінням інноваційною діяльністю. Середовище, в якому
здійснюється координація, природно, впливає на її характеристики, тому при
викладі питання про сутність координації проводитимемо і паралельну лінію її
зв'язку з інноваційною діяльністю.
У
найабстрактнішому виді координація виступає як узгодження, приведення у
відповідність. Відразу видно подвійний характер цього поняття, який дозволяє
давати різні тлумачення. З одного боку, координацію можна розглядати як
поняття, що виражає певне співвідношення між елементами даної системи. Координація – це певна узгодженість,
відповідність компонентів цілого один одному, той особливий характер їх
взаємної залежності, який забезпечує динамічну рівновагу системи. У цьому
аспекті координація представляється як якість, як шуканий стан структури.
Незалежно від того, що взаємозалежність між елементами носить динамічний
характер, координація є станом, що характеризується своєю закінченістю і
відносною незмінністю, тобто в даному аспекті координація – поняття статичне. З
іншого боку, розглядають координацію як процес дії на елементи системи, щоб
привести їх у відповідність між собою. Координування підсистем означає таку дію
на підсистеми, яка примушує їх діяти узгоджено. Координація у такому випадку виступає
як активна діяльність суб'єкта управління, з метою забезпечення узгодженості
між частинами всієї системи, якими він керує. При цьому
координація-співвідношення є результатом координації-дії.
Проблема створення і ефективного використання
інновацій, особливо інновацій з широкими можливостями перетворення, вимагає
координації зусиль багатьох людей і колективів, узгодженого
комплексно-ресурсного забезпечення процесів нововведення на підприємствах, в
корпораціях, регіонах, національній економіці, наступальній ринковій стратегії,
здійснення інновацій від зародження нової ідеї до її повної комерційної
реалізації, що забезпечує фінансування і отримання всіх доходів.
Ринок вимагає, з одного боку, належних і
ефективних структур, а з іншого — індивідуальної і колективної поведінки,
адекватної до обставин, які витікають з вільної гри попиту і пропозиції. Координація
інноваційного і інвестиційного процесів є фактором, від якого залежить
ефективність впровадження і просування інновацій на ринку. Відсутність діючої
структури координації не дозволяє підприємству закріпитися на ринку як
інноваційній компанії.
Окрім особових якостей і корпоративної етики,
суб'єкти інноваційного і інвестиційного процесів не повинні забувати про
активність у сфері інновацій і інвестицій. Даний фактор дозволяє суб'єктам не
лише самостійно координувати свої дії, а також допомагає визначити пріоритетні
напрями розвитку підприємства, галузі, регіону. Активність суб'єктів
інноваційного і інвестиційного процесу залежить від двох інших факторів —
здатності новаторів витримати опір суспільства і швидкість впровадження. За
допомогою координації двох останніх факторів зменшується термін впровадження
інновацій за рахунок збільшення швидкості впровадження. Упускаючи з виду фактор
швидкості впровадження, більшість фірм, підприємств, корпорацій прирікають себе
стати останнім в своїй галузі. Даний фактор спричинений тривалістю процесів, що
відбуваються динамічно. Він не дозволяє суб'єктам застоюватися — якщо
застоявся, значить відстав, а відстав — значить – вибув з боротьби.
Координація інноваційних
і інвестиційних процесів буде неповною без розгляду їх координації в
національній інноваційній системі, адже саме взаємодія цих двох процесів дає
повну картину лише в національній інноваційній системі. Результативність координації
інноваційних і інвестиційних процесів в національній інноваційній системі
залежить не лише від того, наскільки ефективна діяльність самих економічних
суб'єктів — фірм, наукових організацій, наукових містечок, але і від того, як
вони взаємодіють один з одним як елементи колективної системи створення і
використання знань, а також з суспільними інститутами і такими поняттями, як
цінності, норми, право.
Важливим елементом
координації в національній інноваційній системі є додаткова вартість. Адже додаткова
вартість в інноваційному циклі може створюватися на будь-якій стадії і у
будь-якого суб'єкта інноваційної діяльності. У цьому випадку може і повинен
з'явитися новий суб'єкт, який зайнятий аналізом, координацією і оптимізацією
процесу отримання інноваційного доходу на різних етапах ланцюжка створення
вартості. Саме цей суб'єкт-координатор повинен аналізувати і порівнювати
економічні і інші ефекти від використання нововведень на кожній із стадій і
приймати вирішення про перерозподіл ресурсів, що направляються на створення і
використання інновацій на різних стадіях життєвого циклу продукту.