Економічні науки
/ 10. Економіка підприємства
Літвінова І.М.
Моделювання процесу розвитку підприємства
за допомогою теорії життєвих циклів неминуче пов'язане із спрощенням
модельованого об'єкту і не може описати його у всій складності. Основна
цінність моделювання – простота застосування як в пізнавальних, так і
практичних цілях. Опис стадій розвитку організацій допомагає наблизити вивчення
менеджменту до реальності, продемонструвати відмінності в реалізації функцій
менеджменту залежно від стадії розвитку. Концепція життєвого циклу організації
виникла і розвивається в теорії менеджменту з метою пояснення змін на
підприємстві з часом. Організаційні характеристики змінюються на різних стадіях
життєвого циклу, тому на різних стадіях розвитку підприємства потрібні різні
методи управління.
Не дивлячись на те, що моделі життєвих
циклів засновані на різних контекстуальних змінних організації (на структурі,
індивідуальних особливостях, функціональних проблемах), примітно, що в них,
тобто в моделях пропонується розвиток через схожі стадії життєвого циклу. Аналіз
існуючих підходів до моделювання життєвих циклів демонструє тенденцію до
узагальнення їх в п'ятиетапну модель розвитку організацій, що включає, в
загальному вигляді, стадії зародження, зростання, зрілості, занепаду і
відродження. Кожному з етапів відповідають певні особливості стану
соціально-економічної системи. Ці особливості характеризують і тип організації.
Перший
етап – зародження. Він характеризує створення виробничої системи в
економічному середовищі, формування її первинної структури. Це етап
прихованого, латентного розвитку майбутньої цілісності. Ще не оформилися ознаки
повної зовнішньої диференціації та внутрішньої інтеграції підприємства, але вже
з'явилися його деякі риси, посилки, потенційні характеристики. Підприємство хоч
ще і не склалося остаточно, але вже поставляє на ринок експериментальні зразки,
нові ідеї або послуги, досліджує ринок – на предмет попиту.
При вдалому розвитку
подій, виробнича система продовжує рости і вступає в новий етап – етап зростання. У зв'язку з тенденціями зростання
цей етап вимагає перебудови структури, диференціації функцій управління,
підвищення ефективності діяльності. Найчастіше етап зростання розглядається як етап
кількісного зростання, і вся перебудова в управлінні виробничою системою пов'язана
з кількісними змінами.
Третій
етап розвитку – етап зрілості. У цей
період виробнича система досягає зрілого перебування, стійкого положення на
ринку. Конкурентоспроможність її достатньо висока, вона працює, як правило, в
області великого бізнесу, характеризується високим рівнем освоєної технології,
стабільним випуском продукції.
На стадії зрілості особливо важливо
періодично і своєчасно коректувати структуру управління виробничої системи,
скасовувати органи, що виконали своє завдання, своєчасно вводити в структуру нові
підрозділи, йти на створення тимчасових цільових структурних одиниць для
вирішення певних проблем, виділяти фахівців для проведення аналізу стану справ
і розробки перспектив розвитку. Проте якщо керівництво підприємства перестає
усвідомлювати необхідність оновлення, то, не дивлячись на те, що рівень доходів
цілком прийнятний, темпи зростання сповільнюються. Бюрократична тяганина, не
завжди обґрунтована стратегія, іммобілізація значної частини капіталу,
неефективна система мотивації, закритість до нових ідей – все це, разом узяте,
приводить до виконання непродуктивної роботи. В результаті підприємство
поступово переходять до наступного етапу.
На четвертому етапі – етапі занепаду (старіння) найбільш значущі
параметри діяльності помітно погіршуються. Підприємства орієнтуються на
задоволення конкретних регіональних споживачів при невисокому технічному рівні
виробництва. Підприємства працюють на етапі падіння об'ємів випуску продукції.
Як правило, це підприємства що займаються випуском продукції або частково
застарілої, або що має обмежений попит.
Виробнича система в змозі перейти
на п'ятий етап розвитку – етап
відродження. Це може зробити команда керівників, уповноважених на
проведення реорганізації і здійснення планової програми внутрішнього організаційного
розвитку.
На основі вищевикладеного можна
зробити висновок про те, що процес розвитку виробничої системи має наступні
особливості: здійснюється безперервно; характеризується етапами зародження, зростання,
зрілості, спаду (занепаду) і відродження; приводить до якісних змін
характеристик виробничої системи; забезпечує умови для економічного зростання виробничої
системи на якісно
новому рівні; має певну спрямованість і закономірності.
Розвиток системи, її еволюція,
відбувається під впливом чинників, що представляють внутрішні ресурси
(матеріальні і нематеріальні) і зовнішні умови функціонування підприємства.
Підприємство є тим майданчиком, де на систематичній основі з'єднуються засоби
праці, предмети праці виробництва і праця для виробництва продукції. В
сучасному світі повинна бути змінена система вимірювань цих чинників: потенціал
праці, людський капітал не повинен оцінюватися обов'язково за чисельністю
працівників або їх зарплатою, а засоби виробництва – по їх ринковій або іншій
вартості. Зараз має сенс виділяти деякі інші характеристики, такі як
ментальний, культурний, інституційний, когнітивний, технологічний і
«поведінковий» капітал. При цьому велике значення має безперервність
спостереження за цими характеристиками.