К.е.н., докторант Макаренко Ю.П.

Навчально-науковий центр «Інститут аграрної економіки» м. Київ

Історичний досвід формування фермерських господарств в аграрному виробництві

В історичному контексті в різні епохи в аграрному виробництві функціонували різні форми господарств. Але в кожній з них була пріоритетною одна. Так, у рабовласницькому суспільстві пануюче місце займали великі латифундії з використанням переважно праці рабів. Такі ж агроструктури функціонували у Південних штатах США, насамперед на бавовняних плантаціях до середини ХІХ століття. При феодалізмі типовими були поміщицькі (феодальні) господарства. Поряд з ними селяни вели невеликі господарства, нерідко на поміщицькій землі. І перші, і другі мали переважно натурально-споживчий характер. Функціональне призначення таких селянських господарств – виробництво продукції для задоволення їхніх потреб та членів сімей. Розвиток товарно-грошових відносин призвів до зростання товарності як поміщицьких, так і селянських господарств. Останні змушені були продавати частину своєї продукції, щоб виплатити грошовий оброк, податок тощо.

Відміна кріпосного права, спочатку у країнах Західної Європи, призвела до формування та розвитку селянських господарств переважно товарного типу, яких в Англії називали фермерськими господарствами. Іншими словами, однією з перших країн в Європі, в якій сформувалось фермерство, була Англія. Розвиток фермерських господарств в останній досліджував К. Маркс в «Капіталі». Коротко викладемо цей процес. Першою формою фермерства був bailiff (управитель панського маєтку), який сам залишався кріпосним. За своїм становищем він нагадував давньоримського villicus, але з більш вузьким колом діяльності. У другій половині ХІV століття на місце bailiff стає фермер, якого лендлорд постачає насінням, худобою і землеробськими знаряддями. Становище його не дуже відрізняється від становища селянина. Він тільки експлуатує більше найманої праці. Незабаром він стає metayer, фермером-половинщиком, який вкладає одну половину необхідного для землеробства капіталу, а лендлорд – другу. Валовий продукт розділяється між ними у пропорції, встановленій контрактом. В Англії ця форма оренди швидко зникає, поступаючись місцем фермеру у безпосередньому значенні цього слова, який вкладає у справу власний капітал, веде господарство за допомогою найманих працівників і віддає лендлорду грошами чи натурою частку додаткового продукту у формі земельної ренти.

Впродовж ХV століття, поки праця незалежних селян і сільськогосподарських працівників, які займалися поряд з ними роботою за наймом і самостійним господарством, йшла на їхню власну користь, рівень життя фермера був таким же незначним, як і сфера його виробництва. Землеробська революція, що почалася в останній третині ХV ст. і тривала впродовж майже всього ХVІ ст. (за винятком останніх його десятиліть), збагачувала фермера так само швидко, як розорювала сільське населення. Узурпація общинних пасовищ і т.ін. дозволяла фермеру значно збільшити кількість своєї худоби майже без всіляких затрат, тим часом як худоба давала багато добрив для його землі.

У ХVІ ст. сюди приєднується ще один момент, який мав вирішальне значення. У той час орендні договори укладались на тривалі терміни, нерідко – 99 років. Безперервне падіння вартості благородних металів, а отже, і вартості грошей, було дуже вигідним для фермерів. Воно, не кажучи вже про інші обставини, знижувало заробітну плату. Частина заробітної плати перетворювалась у прибуток фермера. Безперервне підвищення цін на хліб, вовну, м’ясо, одним словом на всі сільськогосподарські продукти, збільшувало грошовий капітал фермера без жодних зусиль з його боку, тим часом земельну ренту він сплачував на підставі договорів, які були укладені при колишній вартості грошей. Таким чином, він збагачувався водночас і за рахунок своїх найманих працівників, і за рахунок лендлорда. А тому немає нічого дивного у тому, що в Англії до кінця ХVІ ст. утворився клас багатих для того часу «капіталістичних фермерів» [2, с. 753-754].

Для тих країн, які пішли так званим «прусським» шляхом розвитку сільського господарства (наприклад, Пруссія, Росія, крім південних областей України і Сибіру) характерна прискорена капіталізація поміщицьких (феодальних) господарств. Вони в широких масштабах почали використовувати найману працю. До них примикали великі куркульські господарства, тобто «капіталістичні ферми». Так, до 1917 р. в Росії найбільша площа земельних угідь припадала на поміщицькі і куркульські господарства. Вони були головними виробниками сільськогосподарської продукції. У 1913 р. ці господарства постачали на ринок товарного хліба 466,2 млн. пудів, або 74%. Із них частка куркульських господарств складала 20% товарного хліба, 126 млн. пудів [1, с. 16].

У найбільш чистому вигляді так званий американський шлях був притаманний для більшості штатів США. Цьому сприяла та обставина, що у 1862 році Президент США А. Лінкольн підписав закон про земельні наділи (Хомстед-акт), який спонукав значну кількість людей до переселення на цілинні простори, що лежали далі на Захід. За Законом про земельні наділи кожен громадянин США, який досяг 21-го року, або глава сім’ї міг безкоштовно одержати від держави 65 га землі, якщо зобов’язувався побудувати на ній будинок, оселитися, обробляти землю не менше 5-ти років.

У Франції відміна феодальних привілеїв у ході революції 1789-1792 рр. сприяла фрагментації землекористування так само, як і земельні реформи в Італії і Греції ХХ століття.

Таким чином, фермерські господарства формувались впродовж століть. В сучасних моделях аграрної економіки вони є пріоритетною організаційно-правовою формою господарювання в аграрній сфері економіки практично усіх країн з ринковою економікою.

Література:

1. Алтухов И.А., Шалин А.Е. Новый агарный строй России. – Нижний Новгород. ГИПП. – «Нижполиграф». – 1996. – 281 с.

2. Маркс К. Капитал. Т. 1 // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – Т. 23. – 907 с.