Політологія/9. Проблеми європейської інтеграції

 в країнах пострадянського табору.

Аспірантка Стельмах В.С.

Інститут європейських досліджень НАН України, Київ

Інтеграційні процеси країн Вишеградської четвірки

 

Після розпаду Радянського Союзу більшість країн – учасниць соціалістичного табору обрали для себе новий курс – демократизацію. Проблеми, які виникали в цих країнах на шляху демократичних трансформацій, різняться за обсягом і змістом по відношенню до тих, з якими мали справу демократії, що формувалися історично під впливом внутрішнього стану суспільства. За майже 20 років, що минули з моменту припинення існування СРСР ( 26 грудня 1991 року), на мапі Європи з’явилися нові незалежні держави – колишні республіки Союзу, та нова форма міжнародного об’єднання – Європейський Союз ( 1992), що сполучає ознаки міжнародної організації і держави, однак фактично не є ні тим, ні іншим. Історія інтеграції нерозривно пов’язана з процесом розширення Спільноти. Копенгагенські критерії 1993 року окреслили вимоги до кандидатів у нові члени ЄС, що проголошують стабільність інститутів, які гарантують демократію, правову державу, права людини, повагу і захист прав національних меншин.

У 2004 році Європейський Союз поповнився десятьма новими членами. Серед них – Польща, Угорщина, Чехія і Словаччина, які ще у лютому 1991 року підписали договір про співпрацю у прагненні до участі у європейських та міжнародних організаціях.

В Україні досвід демократичних перетворень країн Вишеградської групи вивчала нині доктор політичних наук Г.І. Зеленько у дисертаційній роботі “Інституціоналізація громадянського суспільства у постсоціалістичних країнах (на прикладі країн Вишеградської групи та України)”(2007 рік).

Незворотні демократичні трансформації у соціалістичному таборі почалися після проголошення генеральним секретарем СРСР М. Горбачовим курсу на перебудову і гласності. Демократичні осередки країн, що не входили до складу Радянського союзу, але мали при владі комуністичні та соціалістичні партії, і раніше намагалися протистояти соціалістичному тоталітаризму як відкрито( повстання у Будапешті 1956, Празька весна 1968 року), так і у формі національних підпільних рухів опору – дисидентства (лат. dissidens - відступник) та релігійного активізму. Наявність цих факторів стало передумовою, підґрунтям до політичних змін.

15 лютого 1991 року унаслідок зустрічі президентів Польщі і Чехословаччини та прем'єра Угорщини з’явилася Вишеградська група (Вишеградська четвірка) - угрупування трьох ( а з 1998 року - чотирьох ) центральноєвропейських країн: Польщі, Чехії, Угорщини і Словаччини. Головною метою створення відверто було названо інтеграцію до євроатлантичних структур – НАТО та ЄС. Того ж дня було підписано Декларацію про співробітництво, в якій відображалося прагнення сторін до інтенсифікації зв’язків у політичній, економічній, суспільно – культурній та оборонній сферах та координувати діяльність власних інститутів із діяльність європейських інститутів.

Озброївшись спільною метою, ці чотири країни хоча і різними шляхами, з різним ступенем успіху, але рухалися до неї. Період 1994-1998 років позначився зниженням активності членів у царині співпраці, Польща час від часу намагалася зайняти позицію лідера групи, а уряд новоствореної Чехії проводив власні двосторонні переговори щодо вступу до НАТО ігноруючи спільні домовленості.

Поштовхом до відродження вишеградського процесу вважають перемогу правих сил у Словаччині і вересні 1998 року, а у жовтні прем’єр – міністри чотирьох країн висловили зацікавленість у регенерації співпраці в рамках Вишеградського договору. 14 травня 1999 року група вперше зібралася у форматі В4 (Вишеградська четвірка) і видала програмний документ “ Зміст Вишеградської співпраці ”, окресливши політичні рамки співпраці у сфері міжнародної та без пекової політики, внутрішньої безпеки, освіти, культури, молоді і спорту, науки і технологій, захисту навколишнього середовища, інфраструктури та міжнародної співпраці. Вишеградська група нарешті запрацювала.

Переглянувши щорічні звіти роботи В4, можна визначити основні напрямки її діяльності як в середині групи, так і у напрямку євроінтеграції.

У 1999-2000 роках основна робота полягала в обміні інформацією, артикуляції бажання визначити контекст співпраці, визначенні третьої мети співпраці – приєднання до Шенгенської зони, визнання Групи як окремого політичного гравця Великою Британією ( неформальна зустріч заступників міністрів іноземних справ В4 із міністрам з питань співпраці з ЄС 31 березня – 1 квітня) та її підтримка у європейських ЗМІ; інформаційна кампанія всередині країн – учасниць групи,

2000-2001 роки відзначилися як період політичної та економічної стабільності, подальшого обміну інформацією, співробітництвом у питаннях правосуддя і внутрішніх справ, культури, науки та освіти, вироблення спільних позицій із представниками інших європейських організацій ( ОБСЄ, Рада Європи, ООН) у політичних питаннях, в тому числі з питань європейської безпеки, попередженню організованої злочинності, удосконалення транспортної інфраструктури, процедури перетину кордонів, захисту навколишнього середовища. Відзначалося зростання обсягу культурного співробітництва, наукових досліджень та освіти, спорту, молодіжних обмінів, а також діяльність місцевих органів влади та мережі НУО, що було пов’язане із створення Міжнародного фонду Вишеградської групи в червні 2000 року.

Наприкінці 2001 року представники ЄС та НАТО заявили про готовність до розширення за рахунок нових членів, серед яких і країни Вишеградської групи. Майбутні члени Євросоюзу як регіональне утворення висловили готовність до співпраці з іншими регіональними утвореннями Європи, а також підтримку європейської внутрішньої і зовнішньої політики. Період 2001-2002 років часом переговорів профільних міністрів країн В4 з питань реформування транспортної, освітньої сфери, змін у законодавчій системі, пов’язаних із підготовкою до вступу до Європейського Союзу, а також зустрічі міністрів закордонних справ щодо вироблення спільних позицій у міжнародній політиці.

У період 2002-2003 років співпраця чотирьох країн набула глибшого змісту і подальшого розвитку. У політичній співпраці основними здобутками стала зустріч 11 листопада 2002 голі вдержав Вишеградської четвірки у Брюсселі про координацію спільного просування у фінальній стадії переговорів стосовно вступу до ЄС, підготовка інституціональної реформи, визначення термінів проведення референдумів щодо членства країн у ЄС, зустрічі представників В4 з лідерами окремих європейських країн та об’єднань, створення Вишеградської стипендіальної програми. В економічній сфері основною метою співробітництва було зазначено зближення законодавства в області непрямих податків, пов'язаних з приєднання країн Групи до ЄС. Наголошувалося на необхідності розвитку туристичної сфери шляхом просування власного продукту на міжнародний ринок і залучення іноземних компаній для роботи в країнах Четвірки, культурної співпраці – захисту культурної спадщини шляхом занесення національних пам’яток до Переліку світових пам’яток ЮНЕСКО, визначалися напрямки співробітництва в галузі науки і освіти, дозвілля і спорту – організація спільних навчальних програм, спортивних змагань міх країнами Вишеградської групи.

1 квітня 2004 році усі члени Вишеградської групи були прийняті до Європейського союзу, а вже 12 травня того ж року прем’єр – міністри Польщі, Словаччини, Угорщини і Чехії підписали Декларацію про співпрацю Групи після вступу до ЄС, у якій підтвердили прагнення “докласти зусиль щоб використати усі переваги, що відкрилися після приєднання (до ЄС – авт.), у прагматичний спосіб, сфокусувавшись на спільних інтересах, вільних від ілюзій”. [2]

Використані джерела.

1. Офіційний сайт Вишеградської Групи. www.visegradgroup.eu

2. Офіційний сайт Міністерства закордонних справ Угорщини. www.mfa.gov.hu