Педагогические науки/6. Социальная педагогика

 

К.пед.н., Бабкіна М.І.

Національний університет “Львівська політехніка”, Україна

 

Фактори впливу на розвиток особистості в підлітковому віці

та процес її соціалізації

 

         Соціалізація молоді та її підготовка до життя і діяльності в громадянському суспільстві  надалі залишається важливим освітнім завданням. Сьогодення потребує творчої особистості, здатної орієнтуватись на майбутнє, cпроможної гнучко переходити на нові види діяльності, активної у вирішенні соціальних проблем.

          Соціалізація – історично зумовлений процес розвитку особистості, засвоєння нею цінностей, норм, установок, зразків поведінки, що притаманні суспільству [5]. Це процес включення індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення й розвиток як цілісної особистості [1]. Соціалізація особистості передбачає взаємодію людини з соціальним оточенням, яке впливає на формування її соціальних якостей, на активне засвоєння й відтворення нею системи суспільних відносин.

Усвідомлення себе в системі суспільних відносин і самоствердження в соціальному середовищі стають характерними для дітей підліткового віку. Основним новоутворенням цього віку є почуття дорослості, потреба в самовизначенні, самореалізації, суспільному визнанні.

Соціалізація підлітка – процес його залучення до соціального життя, що полягає в засвоєнні системи знань, цінностей, норм поведінки. Соціалізація може відбуватись як в умовах стихійного впливу на особистість підлітка різних факторів, так і в умовах цілеспрямованого навчально-виховного впливу.

 

         На основі психолого-педагогічних джерел нами визначено і охарактеризовано фактори, які впливають на онтогенез особистості підлітка та процес його соціалізації: біологічний; навколишнє середовище; навчання; виховання. З’ясовано, що біологічний фактор включає: спадковість (певну генетичну програму), тобто передання нащадкам фізіологічних властивостей, рис характеру, здібностей; набуті індивідуальні якості та властивості; дозрівання, в процесі якого відбувається формування особистості на певних стадіях фізіологічного та психологічного розвитку. 

Як зазначає Н.Вознюк, біологічна сутність особистості підлітка має важливе значення для його становлення як передумова розвитку надбіологічних властивостей. Відбуваються складні перетворення біологічної сутності в суспільну, за цих умов зовнішнє у вигляді соціальної програми поступово стає внутрішнім, переломлюючись через інтелект та емоційно-почуттєву сферу [2].

На підставі зазначеного вище, ми можемо стверджувати, що вплив біологічного фактора виявляється у передачі через генну інформацію (спадковість) певних задатків, які становлять потенційні можливості для психічного і соціального розвитку особистості підлітка, яка формується в процесі соціалізації, в результаті засвоєння суспільного досвіду через включення її в широку систему оточуючого соціального середовища.

Вирішальну роль у подальшому розвитку особистості на ґрунті успадкованих задатків має навколишнє середовище (природне і соціальне). Зокрема, природне середовище, тобто  кліматичні та географічні умови, впливає як на фізіологічний розвиток підлітка, так і на формування його особистості через спосіб життя, трудову діяльність, звичаї, традиції, етнічні та регіональні оcобливості тощо, що має безпосередній зв’язок із соціальним середовищем. Певний потенціал можливостей закладено в людині  від природи її психофізичних даних, реалізація яких відбувається в процесі соціалізації, в якому здійснюється її професійний вибір, громадські ролі, ступінь успішності і побудова її сімейного життя [4]. Таким чином, можемо стверджувати, що природне середовище впливає через соціальне. Поєднуючись між собою, природні і соціальні фактори дають особистості можливість самореалізації.

Соціальне середовище має найбільше значення для онтогенезу підлітка та його соціалізації. Воно включає в себе різні соціальні інституції: сім'ю; спільноту; громадські та державні організації; заклади; установи; підприємства; ЗМІ. На думку Н.Лавриченко, всі соціальні інституції мають соціалізуючий компонент у своїй діяльності – виробничий, політичний, військовий, адміністративний, релігійний, культурний, сімейний тощо. Це дає підстави аналізувати діяльність цих інституцій з позицій їх цілеспрямованого, а отже педагогічного впливу на формування особистості [3].   

Як свідчить аналіз психолого-педагогічної практики, формування позитивних якостей особистості та подолання наслідків впливу негативних чинників здійснюється в процесі навчання та виховання. Навчально-виховний процес відбувається через розвиток свідомості особистості, емоційну-почуттєву сферу, навички, уміння, вчинки, діяльність, спілкування. Саме тому підлітка необхідно орієнтувати на соціальне утвердження в процесі навчально-виховної діяльності, де він здобуває певні знання та норми суспільної поведінки. Через систему навчальних дисциплін і позакласну діяльність активно формується світогляд, переконання, позиція підлітка. Навчально-виховний процес забезпечує всебічний розвиток і цілісність особистості підлітка, розвиток його здібностей, виховання громадянина, здатного до активної діяльності та соціальної взаємодії.

У процесі формування особистості підлітка важливого значення набуває спілкування, яке є процесом безпосередніх взаємин між людьми, що ґрунтується на сприйнятті і передачі знань, думок, поглядів відповідно до соціальних норм і умов здійснення діяльності. Тоді як діяльність, яка має різні форми (навчально-пізнавальну, трудову, ігрову, художньо-естетичну, спортивну та ін.), спрямована на розвиток мотиваційної сфери особистості підлітка, на формування її соціальної активності.

Слід зазначити, що ефективність навчально-виховного процесу зростає від поєднання виховання і самовиховання. На підставі аналізу психолого-педагогічних джерел, під самовихованням розуміємо самостійну, цілеспрямовану, систематичну діяльність особистості, яка спрямована на формування і вдосконалення її соціально цінних якостей і усунення недоліків. Самовиховання підлітка здійснюється з метою максимальної самореалізації його особистості в соціальному середовищі.   

Отже, взаємоузгодження зазначених факторів впливу має істотне значення в процесі розвитку особистості підлітка та його соціалізації. Саме тому потрібно враховувати не тільки цілеспрямований педагогічний вплив на розвиток особистості підлітка, але й усю багатогранність соціальних впливів. Однак, особистість не є пасивним продуктом впливу спадковості, середовища, навчання та виховання. Взаємодія цих факторів реалізовується через активність особистості підлітка, яка є провідним моментом розвитку.

 

Література:

1. Бабкіна М. І. Словник-довідник термінів з громадянського виховання / М. І. Бабкіна. – Львів : ЗУКЦ, ПП НВФ БІАРП, 2007. 200 с.

2. Вознюк Н. М. Етико-педагогічні основи формування особистості:    навчальний посібник / Н. М. Вознюк. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 196 с.

3. Лавриченко Н. М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси / Н. М. Лавриченко. – Київ: ВіРА  ІНСАЙТ, 2000. – 444 с.

4. Москаленко В. В. Проблема виховання в контексті соціалізації особистості / В. В. Москаленко // Соціальна психологія. – 2005. – № 2 ; 3. – С. 3–17; 20–32. 105.

5. Сорочинська В. Є. Організація роботи соціального педагога: навчальний посібник  / В. Є. Сорочинська. – К. : Кондор, 2005. – 198 с.