Адміністративне та фінансове право

Шандра Р.О., Бєляков О.Р.

студенти, Юридичний інститут

Національний авіаційний університет,м.Київ

Науковий керівник: Гусар О.А.

Генезис адміністративного права

Відомий французький адміністративіст Г. Бренбан зазначав, що немає таких секторів суспільного життя, які б випадали цілком з-під сфери адміністративно-правового контролю, оскільки адміністративне право є правом живим, глибоко вкоріненим у суспільстві, що увійшло в побут і свідомість сучасної людини.

Посилаючись на історичні факти, фахівці (наприклад, проф. Ю.М. Старилова) відзначають, що адміністративне право як правова дисципліна і самостійне наукове знання почало формуватися в процесі історичного розвитку державного апарату в XV - XVI століттях. Сукупність таких понять, як "поліцейське право", "наука поліції", "наука права внутрішнього управління", "адміністративне право", розглядаються як різні назви галузі юриспруденції, в якій містяться юридичні норми, призначені регулювати діяльність адміністрації, а також визначають зміст правовідносин , що виникають між державою і керованими суб'єктами права. [1, с.20].

"Право внутрішнього управління" являло собою державні норми або закони, призначені визначати характер і зміст заходів, що застосовуються в цілях організації умов безпеки та добробуту, тобто в даному випадку мова йде про встановлення правових меж здійснення державного управління.

На думку дослідників кінця XIX століття (Л. Штейн, Г. Мейер), система права внутрішнього управління складалася з наступних елементів: регулювання особистих відносин (облік населення); право поселення та підданства, політика населення, шлюбне право, імміграція і еміграція; "заходи щодо громадського здоров'я" (санітарна і медична поліція); поліція безпеки (загальні заходи попередження злочинів, "заходи щодо товариств, зборів і друку"); освіти; поліція моралі; законодавство про бідних і благодійність; управління господарським життям ( боротьба зі стихійними лихами, пожежами, водне право, страхування; шляхи сполучення, гроші, гірнича справа; лісівництво, мисливство і рибальство; сільське господарство; торгівля).

Адміністративне право - відносно молода галузь права. У західноєвропейських державах воно починає формуватися в епоху промислових революцій як реальна потреба держави. Управлінська діяльність інститутів держави поступово починає піддаватися дії мають специфічний характер адміністративно-правових норм. До виникнення адміністративного права керування регулювалося загальноправової нормами, які діяли і у відношенні всіх інших суб'єктів права.

Адміністративно-правові системи різних держав відображають загальні тенденції розвитку як сучасної державності, так і особливості еволюції розвитку окремо взятих країн.

На думку проф. Ю.Н. Старілова, основними передумовами становлення та формування адміністративного права стали, з урахуванням накопиченого історичного досвіду державного будівництва та потреб суспільства, наступні фактори:

- забезпечення суспільного благополуччя (розвиток економіки, фінансів, господарства, управління) і захист суспільства від небезпек;

- створення апарату управління і впорядкування управлінської діяльності;

- створення порядку управління, а потім "зв'язування" адміністративної влади (адміністративних дій та заходів) правовими нормами;

- встановлення в законах взаємних прав та обов'язків громадян і держави, тобто правова регламентація взаємовідносин між державою (і його владою) і суспільством (громадянами);

- визначення правовим шляхом порядку розгляду виникають між громадянами і владними державними управлінськими органами спорів;

- забезпечення законності у сфері публічного управління.

У західноєвропейських країнах адміністративне право розвивалося практично за єдиним сценарієм. В епоху абсолютизму існували в той час держави, практично суверенні територіально, взяли абсолютизм як форму правління за французьким зразком. Він давав правителю необмежену владу і забезпечував жорстке адміністративне управління, ведення впорядкованого фінансового господарства і формування регулярної армії.

Німецька держава періоду абсолютизму формально проголошувала правовий захист на рівні імперії і на рівні територій. Однак правова дорога в імператорський суд і в імператорську раду була ускладнена тим, що багато стану в імперії успадкували привілеї і тому не підкорялися судової юрисдикції. На окремих територіях (в державах) створювалася адміністративна юрисдикція (так звана камеральна юстиція), в чию компетенцію входило розгляд і вирішення адміністративними органами справ (спорів), що виникають у процесі управлінської діяльності.

У сфері правового захисту громадян особливе значення в адміністративному праві придбав вийшов з римського права термін "фіскус". Реалізація цього поняття на практиці, з одного боку, зробила можливим роз'єднання державного та особистого (княжого) майна, а з іншого - підтверджувала станову структуру держави. Якщо громадянин скаржився на правителя (князя), то це означало, що він скаржився не на нього конкретно, а на фіскус, тобто на державну владу, і його органи. Отже, владні суверенні повноваження князів (правителів) переводилися в розряд приватноправових відносин.

Батьківщиною адміністративного права вважається Франція. Фахівці пояснюють, що більш раннього по відношенню до інших держав процесу "формування адміністративного законодавства у цій країні сприяла Доктрина, відповідно до якої органи управління повинні бути беззастережно відділені від судів, до яких французька буржуазія не мала довіри".[2, с.203 – 215].

Література

1. Адміністративне право України: підручник/В.К.Колпаков. – К.: Юрінком Інтер, 1999. –736 с.

2. Як розвивалася наука адміністративного права у європейських країнах: Журнал російського права 1999. №3/4. –203 – 215 с.