9.Цивільне право

Кукса Ольга

студентка Криворізького економічного інституту

ДВНЗ «Криворізький національний університет»

Проблеми регулювання інституту опіки та піклування в законодавстві України.

Інститут опіки і піклування завжди був невід'ємною складовою правової системи та відображав ставлення суспільства до охорони і виховання осиротілої дитини, забезпечення гідної життєдіяльності неповноправним суспільним верствам.

Національні особливості правового регулювання суспільних відносин у сфері опіки починають формуватися на українських територіях ще з ІХ ст. З появою перших писаних правових джерел зафіксовано поняття опіки, яке передусім забезпечує збереження майна підопічних. У процесі розвитку феодальних та організації станово-представницьких відносин вдосконалюється регулювання відносин у сфері опіки, з'являється поняття піклування. [1,c.236]

В силу того, що інститут опіки та піклування є досить складним, в чинному законодавстві існує багато прогалин в цій галузі. Тому інститут опіки і піклування, на сучасному етапі історичного розвитку Української держави, потребує вдосконалення законодавчого регулювання з урахуванням національних правових традицій.

Отже, опіка - одна з найдавніших форм влаштування дітей, які залишилися без піклування батьків, а також міра реалізації його права жити і виховуватися в сім'ї. Опіка і піклування встановлюються над неповнолітніми, які залишилися без піклування батьків, також над недієздатними і над обмежено дієздатними особами.[2,c.131]

Законодавство про опіку встановлює порядок і умови опіки та піклування, вимоги до опікунів та піклувальників, права дітей і права та обов'язки опікунів і піклувальників, тобто регулюють відносини, що виникають у зв'язку з вихованням, освітою, змістом та захистом прав дітей, які залишилися без піклування батьків .

Аналізуючи ст. 235 СК України, в якій зазначено, що з моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права та обов´язки між батьками та особою,яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням, бачимо,що це положення захищає дитину від можливості розголошення таємниці усиновлення, але й позбавляє усиновлених отримати у спадок майно та житло біологічних батьків. Насамперед,це стосується випадків, коли усиновлення не є таємницею для дитини.

Проблемою усиновлення є і малий термін дії направлення, який становить 10 календарних днів, на знайомство потенційних усиновителів з дитиною. Необхідно встановити більш довгий термін взаємоадаптації.

Привертає увагу і стаття 210 СК України, де зазначено,що у випадку, якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати чи сестри, вони не можуть бути роз´єднані при їх усиновленні. Лише за обставин, що мають істотне значення, суд за згодою органу опіки та піклування може постановити рішення про усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами. Незрозумілим і нероз´ясненим є які саме обставии мають істотне значення.

Варта уваги стаття 212 СК України, відповідно до якої не можуть бути усиновлювачами особи,які були засудженні за злочини проти життя, здоров´я, волі,честі, гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів,психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, а також у разі, якщо мають непогашену чи не зняту судимість за вчинення інших злочинів.[3] Тобто, особа,яка вчинила бійку у 18 років та була засуджена за ст.122 Кримінального Кодексу України( далі КК України)[4], позбавлена на все життя права взяти дитину в сім´ю. Окрім того, другий з подружжя теж втрачає таке право, оскільки перебуває у шлюбі з особою, яка не може бути усиновлювачем.

Отже, підсумовуючи викладені вище обставини, можна висловити такі пропозиції:

-розробити механізм успадкування усиновленими дітьми житла та майна біологічних батьків, коли усиновлення не є таємницею для них;

-скасувати таємницю усиновлення, що позбавляю права на соціальні гарантії, наприклад, спадкування житла, майна, і призводить до травмування психіки дитини при відкритті таємниці;

-чітко сформувати положення статей нормативно-правової бази, які не допускатимуть двозначності у трактуванні, зокрема в ст. 210 СК України перерахувати обставини, за яких роз´єднання братів і сестер неможливе при влаштуваня в сім´ю;

-обмежити кількість усиновлених дітей, з метою якісного виховання;

-переглянути вимоги до осіб, які були засудженні та е можуть бути усиновлювачами.

Список використаної літератури

1.Крестовська Н.М. Ювенальне право України: історико-теоретичне дослідження: монографія / Н.М. Крестовська. – Одеса.: Фенікс, 2008. – с .332

2. Міхєєва Л.Ю. Опіка та піклування. Правове регулювання: Навчальний посібник. - М. Городець. 2002.-с.456

3. Сімейний Кодекс України від 10 січня 2002 року// N 2947-III.- К.: Юрінком Інтер,2008.

4. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001// Відомості Верховної Ради України.- № 2341-III