Класифікація рішень суду в доктрині цивільного процесу України

Діяльність суду, щодо розгляду та розв’язання справ у стадії судового провадження завершується постановою рішення. Рішення підводить підсумок проведеної роботи щодо дослідження спірних відношень та захисту правомочий суб’єктів права [1]. Із набранням чинності 1 вересня 2005 року Цивільним процесуальним кодексом 2004 року були веденні нові види рішень суду у цивільному процесі, і сам термін «судове рішення» набув дещо іншого значення [2].

Судові рішення є ключовим інститутом цивільного процесуального права, якому присвячується глава 7 розділу III Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) [3].

До проблеми теорії судових рішень у своїх наукових працях зверталися Л.Н. Завадська – стосовно реалізації судових рішень, М.І. Ткачов – щодо законності й обґрунтованості судових рішень, П.П. Заворотько, а конкретно щодо класифікації рішень суду – М. Г. Авдюков, М.А. Гурвіч, Д.М. Чечот, Б. Зейдер, М. Й. Штефан та інші вчені, однак не всі питання знайшли своє вирішення і відбиття у нормах цивільного процесуального законодавства. На сьогоднішній день законодавець прагне вдосконалити процес судового захисту і пристосувати національне законодавство до європейських стандартів, тому необхідні нові вимоги до класифікації рішень суду з урахуванням правових реалій сьогодення [2].

Для вирішення питання щодо класифікації рішень суду в цивільному процесі необхідно розмежувати такі поняття як «рішення суду» та «судове рішення». Відповідно до положень ЦПК та з урахуванням критерію їх вагомості існують наступні види судових рішень: 1) рішення суду; 2) судові накази; 3) ухвали суду (судді). Загальною рисою, яка об'єднує всі види судових рішень, є те, що в них дійсно дістає вияв реалізація судової влади [4]. Тобто, зміст терміну «судове рішення» є ширшим, оскільки, згідно з ЦПК включає в себе рішення суду та інші акти правосуддя, такі як ухвала і судовий наказ, як форми судових рішень (ст. ст. 95, 208).

Рішення суду – це судові рішення, якими розв’язується матеріально-правовий спір між сторонами, підтверджується наявність або відсутність певних фактів, тобто справа вирішується по суті. Від ухвал вони різняться тим, що ними захищаються порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси. Ухвалами оформляють відповіді суду на заявлені клопотання та заяви. Судовий наказ – це особливий вид (форма) судового рішення, який одночасно виконує функцію виконавчого документа. Він видається у справах наказного провадження про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги (ст. 95 ЦПК ). Загальною рисою, яка об’єднує всі види судових рішень, є те, що в них проявляється реалізація судової влади [3].

Звертаючись до питання класифікації судових рішень, необхідно виділити найбільш поширену класифікацію, запропоновану Немировською О.В., зідно з якою судові рішення діляться за видами проваджень, в яких вони ухвалюються. За цим критерієм виділяють:

1) рішення суду в позовному провадженні;

2) рішення суду у справах окремого провадження;

3) рішення суду в наказному провадженні (судовий наказ) [5].

Не виключається можливість, як це підтверджують інші фахівці, такі як С.В. Васильєв, поділити судові рішення за наступними критеріями.

Рішення, які приймаються в порядку позовного провадження, в свою чергу можуть поділятися на види за тією самою ознакою, за якою поділяються позови (за процесуальною метою). Відповідно, суд ухвалює рішення:

1) про присудження;

2) про визнання;

3) перетворювальні (конститутивні);

Залежно від виду інстанції суду рішення поділяються на:

1) рішення суду першої інстанції;

2) рішення апеляційної інстанції (ч. 2 ст. 314 ЦПК);

3) рішення касаційної інстанції (ч. 2 ст. 344 ЦПК);

За суб'єктним складом суду рішення поділяються на:

1) рішення, які ухвалені суддею одноособово;

2) рішення, які ухвалені в колегіальному складі;

За змістом рішення суду можуть бути основними та додатковими. Так, основним є рішення суду, що вирішує по суті вимоги, з приводу яких було відкрито провадження у справі. Додаткове рішення суду ухвалюється в разі нерозв'язання в основному рішенні окремих вимог, щодо яких розглядалася справа [6].

З появою нового самостійного виду рішення суду як заочне рішення, рішення суду в позовному провадженні можуть поділяться за ступенем присутності ознаки змагальності процесу на два види:

1)звичайне рішення суду;

2) заочне рішення суду [2].

Інститут заочного рішення досить давно відомий цивільному судочинству, оскільки вперше був введений Статутом цивільного судочинства Російської Імперії 1864 р., який застосовувався в разі неявки відповідача до суду і мав на меті усунення причин, які сприяли затягуванню процесу [7].

Глава 8 ЦПК «Заочний розгляд справи» встановлює умови і порядок розгляду справи без відповідача і ухвалення заочного рішення. Форма і зміст заочного рішення повинні відповідати вимогам, встановленим ЦПК і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд. Тобто, основною відмінністю заочного рішення від звичайного є правові наслідки, які тягнуть за собою заочний розгляд справи і ухвалення заочного рішення [8].

Розглянувши класифікацію рішень суду в доктрині цивільного процесу України можна зробити висновки про те, що із запровадженням нових процесуальних форм у цивільному процесі введені нові види судових рішень. Це призвело до виникнення нових підходів щодо ознак, на підставі яких виділяють групи рішень суду. Це такі критерії, як: вид провадження, процесуальна мета, вид інстанції суду, його суб’єктний склад, зміст рішення тощо.

Література

1. Григор'єва В. Рішення суду як зовнішня форма виразу судження суду / В. Григор'єва // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 12. – С. 142-143.

2. Андронов І. В. Питання класифікації рішень суду в цивільному процесі України / І. В. Андронов // Університетські наукові записки . - 2006. - № 3-4. - С. 204-207. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Unzap_2006_3-4_29.pdf

3. Самолюк Ю.М. Судове рішення у цивільному процесі: спірні питання / Ю.М. Самолюк // Судова апеляція. — 2009. — № 1(14). — С. 91-98.

4. Харитонов Є.О. Цивільний процес України: підручник / ред. колегія: Є.О. Харитонов (голова). – К.: Істина, 2011

5. Немировська О. На шляху оновлення цивільного процесуального законодавства / О. Немировська // Право України. - 1999. - № 11. - С. 70-72

6. Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України [Текст] : Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищих навч. закл. / М. Й. Штефан. - К. : Видавничий дім "Ін Юре", 2005. - 622 с.

7. Анненков К.Н. Опыт комментария к Уставу гражданского судопроизводства. – СПб., 1884. – Т. 4. – С. 784

8. Луспеник Д. Заочне рішення у цивільному судочинстві: перші узагальнення судової практики / Д.Луспеник // Юридичний журнал. - 2006. - №11. - С.123-130