Шевченко А

Шевченко А.В.,

студент ФБМІ НТУУ «КПІ»

ОСОБИСТІСТЬ ТА ТРЕНЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

ЛОБАНОВСЬОГО ВАЛЕРІЯ ВАСИЛЬОВИЧА

Зазвичай для тих, хто прагне чогось добитись, все життя – це суцільна боротьба. Боротьба із недоброзичливцями, із закоренілостями, із стереотипами, із, врешті, самим собою. Боротьба, з якої переможцем вийти неможливо, адже за кожним подоланим викликом слідує інший – і так до самого фінішу. Так от все своє життя й боролась людина, якій сьогодні б виповнилося 76 років. Валерій Васильович Лобановський був генієм і саме тому його робота викликала і досі викликає у футбольних колах неоднозначні відгуки. Він, звичайно, робив неможливе для свого часу, але його заслуги примудряються применшувати, мотивуючи тим, що вся футбольна система працювала тільки на команди, якими й керував Валерій Васильович. Але більш правильним, напевно, є твердження, що не система працювала на Лобановського, а Лобановський сам створював навколо себе систему. [1]

Мета роботи: нагадати сучасній молоді чому В.В.Лобановський входить до сучасного списку «Великих українців».

Народився В.В. Лобановський 6 січня 1939 року у Києві в родині робітника. Навчався у київській школі № 319 (Червонозоряний проспект, 146). Закінчив школу зі срібною медаллю. У 1956 році вступив до Київського політехнічного інституту, де з частими перервами, академвідпустками і поновленнями вчився до 1964 року, коли сам написав прохання про відрахування. Потім таки отримав вищу освіту, закінчивши у 1965 році Одеський політехнічний інститут. Незвичним залишається факт, що такий видатний тренер не мав вищої фізкультурної освіти.[2]

Дитяче захоплення, якому Валерій віддавав практично весь свій вільний час в роки юності, так і сприймалось всіма оточуючими лише як захоплення. Але для самого Валерія то було щось особливе. Він не міг уявити себе поза межами зеленого прямокутника і без м'яча. Його якість до всього ставитись серйозно і не пропускати повз себе жодної дрібнички стала, практично, квитком у життя. Лобановський мав чудові природні здібності до науки, розвивав їх і вміло використовував уже в тій сфері, до якої лежала душа – у футболі.[1]

З 1957 р. розпочав спортивну кар’єру як футболіст у командах “Динамо” (Київ), Чорноморець (Одеса), “Шахтар” (Донецьк). За короткий термін гравця, Лобановський був майстром у виконанні надзвичайно точних та кручених подач, які відпрацьовував попередньо на тренуваннях. Валерій Васильович був винахідником футбольного удару «сухий лист», який виконувався зовнішньою стороною стопи. Сьогодні цьому прийому вчать у кожній футбольній школі. Але втім досить рано повісив бутси закінчив футбольну кар`єру як гравця у 29 років.

Майже відразу після цього Валерій Васильович почав свій тренерський шлях у дніпропетровському «Дніпрі», з яким добився непоганих результатів завдяки власній системі підготовки. Він вивів команду до Вищої ліги, де вона зайняла високе 6-е місце.[3]

Ставши тренером, Валерій Васильович прагнув, перш за все, прививати своїм командам розумний, прогресивний футбол. За всю кар’єру Лобановський очолював тільки два клуби ("Дніпро" та "Динамо"), з якими добився, все ж, видатних результатів. Але результат – то тільки вершина айсбергу. Лобановський створював ідею, Лобановський відкривав тогочасному футбольному світу небачені раніше тонкості гри мільйонів, Лобановський доводив, що можна випереджати час. Його називали новатором і людиною-епохою, ним захоплювались, його боготворили.[1] Звісно, золотим періодом був період, коли Валерій Лобановський очолював посаду тренера київського «Динамо». Філософія, на яку спирався тренер складалася по принципу «тяжело в учении – легко в бою», і дійсно,на тренуваннях гравці виматувалися так, що піт лився рікою,всі рухи, удари,передачі – доводилися до автоматизму, а під час ігор – команда демонструвала легкий, цікавий та надзвичайний футбол.

Вiн був людиною, освiченою не тiльки в галузi спорту, але й особистiстю величезного iнтелекту, говорить Леонiд Кравчук. Вiн був дисциплiнований внутрiшньо, вкрай вiдповiдально ставився до кожноï гри, навiть якщо вона булатовариською, тобто не вважалася принциповою з погляду Чемпiонату або Кубка. На кожну гру вiн готував сценарiй, але не роздруковував писав вiд руки й тримав у кишенi, щоб нiхто навiть не знав, кого вiн збирається виставляти на поле. Лобановський не був публiчним, не був вiдкритим, але усерединi себе виношував шляхетнi вчинки. Я знаю його як людину вiдповiдальну й благородну.[4]

Важливим фактором в житті футболу залишаються матеріальні ресурси, гроші. Проте, за словами Лобановського: «все залежить від того, куди ці долари вкладаються. Можна їх розтринькати, а можна пустити на розвиток футболу на виховання своїх гравців, створення власної матеріально технічної бази». «В грошах теж потрібна міра. Коли люди отримують надто багато, від них стає важче вимагати. Сьогодні проблема світового та європейського футболу в тому, що винагорода і ціна гравців випереджають їх реальну вартість», — говорив Лобановський. На його думку, «головне — мотивація. Як тільки у гравців закінчується мотивація, працювати неможливо».[5]

У 2002 році прямо на тренерській лавці під час гри Лобановській переніс інсульт і його було госпіталізовано. Вже через 5 днів серце Великої Людини і Тренера зупинилося. Поховано було Валерія Лобановського на байковому кладовищі.

Ні, він не був улюбленцем долі, щасливчиком чи представником "золотого покоління". Він не був тим, кому з народження судилось стати великим; не був тим, шлях кого був встелений пелюстками троянд. Він був затятим трудоголіком, відданим фанатом своєї справи, що в сумі з природною багатогранністю і ерудованістю дало плоди сторицею. Можна тільки здогадуватись, яких висот досягнув би Лобановський-тренер, якби йому було суджено жити і працювати не в часи футбольного обмеження, а коли спорт №1 став суспільним явищем; грою, душу й серце в яку вкладають чимало як простих вболівальників, так і високоповажних та відомих особистостей; грою, яка вийшла за рамки розваг.[1]

В.В. Лобановський був і є прикладом-взірцем актуальних на сьогоднішній день проблем таких як самовиховання, цілеспрямованість, подолання перешкод, працелюбность. В честь видатного тренера був названий стадіон у Києві його іменем, поставлені пам’ятники,його ім’я буде навічно записано в історії радянського футболу.

1. Великі Українці. Валерій Лобановський: [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://teleoblast.io.ua/s625017/veliki_ukraenci._valeriy_lobanovskiy

2. Лобановський Валерій Васильович. Герой України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://ukrgeroes.narod.ru/LobanovskyVV.html

3. Людина, яка випередила свій час.Лобановський [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://ua.tribuna.com/tribuna/blogs/kraynash/6306.html

4. Валерій Лобановський. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/perekaz_valeriy_lobanovskiy.txt

5. Лобановський Валерій Васильович. Вікіпедія. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/Лобановський_Валерій _Васильович

Науковий керівник: к. і. н., старший викладач кафедри історії ФСП Кізлова А. А.