Бандура Іван Степанович, аспірант Академії муніципального управління, м. Київ.

СОЦІАЛЬНІ РЕФОРМИ У СФЕРІ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

Реформування у сфері трудових відносин є необхідною умовою реалізації четвертого принципу соціальної доктрини. Значимість знаходить рівень заробітної плати, включаючи, її мінімум, тому що саме цим визначаються масштаби бідності, кордон якої встановлює прожитковий мінімум. В даний час в Україні він необґрунтовано занижено. Бідне і малозабезпечена населення позбавлене повноцінного доступу до соціальних послуг, що визначає відтворення людського, капіталу - охороні здоров'я, освіті, культурі; воно змушене економити на продуктах харчування і якісних медикаментах. Велика частина населення України не може скористатися перевагами трудової мотивації, властивими ринковій економіці.

В першу чергу необхідно надати людям можливість самим вибратися з убогості. Це вимагає, перш за все, збільшення розміру мінімальної заробітної плати, принаймні, до рівня, рекомендованого Міжнародна організація праці (3 долара в годину [1, C. 18]). Якщо людина заробляє менше, то він випадає з нормальної взаємозв'язку виробництва-і споживання, коли населення в повній мірі здатне оплачувати життєзабезпечуючі товари і послуги. Тільки в умовах послідовного разом з динамікою прожиткового мінімуму зростання заробітної плати можна забезпечити зацікавленість працівника в більш ефективній праці та реалізувати постійне підвищення його продуктивності, зробити працю творчим, інноваційним.

Соціальні реформи можуть відбуватися тільки на базі комплексу соціальних стандартів, головними з яких є мінімальні гарантії, включаючи адекватний прожитковий мінімум або мінімальний споживчий бюджет, які дозволяють провести межу бідності і стратифікована населення по рівню матеріальної забезпеченості, за допомогою показника, побудованого на кратності співвідношення поточних доходів і прожиткового мінімуму; в число мінімальних соціальних гарантій входить мінімальна оплата праці, мінімальна пенсія та інші мінімальні трансферти, а також мінімальні стандарти ( «кошика») швидкої медичної допомоги, соціальної підтримки і захисту, житлово-комунальної забезпеченості [2, C. 221].

Необхідно також наступним чином провести вдосконалення системи пенсійного забезпечення. По-перше, доцільно законодавчо зрівняти базову частину трудової пенсії з прожитковим мінімумом. Цей захід дозволить вирішити проблему бідності серед пенсіонерів в рамках існуючої системи при мінімальних витратах держави. По-друге, після реалізації першої заходи слід в перспективі припинити виплату пенсії працюючим пенсіонерам. Це дозволить здійснити більш ефективний розподіл коштів державного пенсійного фонду.

Поряд з мінімальними гарантіями необхідно вдосконалювати законодавство в напрямку створення сприятливих умов розвитку добровільного і обов'язкового державного і приватного соціального страхування від усіх соціальних ризиків. Серед них особливе значення має старість, хворобу і втрата джерела доходу, інвалідність і безробіття. Мінімальні соціальні стандарти і широке соціальне страхування визначають, в кінцевому рахунку, межі ринкових відносин, платність і безкоштовність соціальних благ [3, C. 159]. З метою підвищення загальної економічної ефективності в державному соціальному страхуванні необхідно посилювати взаємозв'язок між відрахуваннями в державні фонд і виплатами з них. Створювані державою умови будуть вважатися сприятливими, якщо досягається консенсус інтересів населення, держави, а також недержавних організацій, що займаються страхуванням і управлінням пенсійними накопиченнями.

Важливим напрямком підвищення ефективності державної соціальної політики (а також боротьби з корупцією) залишається підвищення рівня відповідальності посадових осіб за ефективність проведеної політики [4, C. 124]. Найбільш дієвим інструментом у світовій практиці визнано встановлення жорсткої адміністративної і навіть кримінальної відповідальності посадових осіб.

Як на державному, так і на регіональному рівні з'явилася необхідність багатовимірної оцінки ефективності реалізованої соціальної політики, зокрема в зв'язку з впровадженням проектно-цільового принципу бюджетного фінансування і переходом від управління, орієнтованого на процес, на управління «по результату» [4]. Цей напрямок передбачає в якості необхідної умови перехід від суто адміністративних критеріїв, які не надають можливість адекватної оцінки результатів, до багатовимірної системі індикаторів, що дозволяють оцінити технічну ефективність соціальної політики на державному і місцевому рівні.

Результативність соціальної політики може бути збільшена шляхом поступової введення практики оцінювання заходів регулюючого впливу – Оцінювання Регулюючого Впливу (Regulatory Impact Assessment) [5]. Застосовувана в сучасній України практика фінансово-економічного і техніко-економічного обґрунтування актів регулювання не дозволяє визначити можливі альтернативи регулюючого впливу, в тому числі за допомогою аналізу витрат і вигод, а також не передбачає проведення публічних консультацій з групами осіб, на яких спрямована регулювання, і з іншими зацікавленими групами. Реалізацію цього заходу необхідно проводити з урахуванням не тільки зарубіжної практики, але і вже наявного українського досвіду з оцінки регулюючих заходів, які вживаються в деяких українських регіонах. Так, в якості експерименту, впровадження оцінювання регулюючого впливу здійснювалося в кількох регіонах України.

Література

1. Вишиванюк М.В. Обґрунтування пріоритетності соціальної спрямованості розвитку регіону як основи сталого розвитку / М.В. Вишиванюк // Наукові праці Чорноморського державного університету ім. П. Могили. – 2012. – Вип. 182, том 194. – С. 15 – 19.

2. Прохорова В.М. Соціальний потенціал регіону: методологічні аспекти / В.М. Прохорова // Наукові праці Полтавської державної аграрної академії. – 2013. – Вип. 1 (6), том. 1. – С. 217 – 223.

3. Садова У.Я. Регіональна соціальна політика в Україні: критерії оцінювання та показники ефективності / У.Я. Садова // Демографія та соціальна економіка. –2008 . – № 1 . – С. 151 – 165.

4. Регіони України: проблеми та пріоритети соціально-економічного розвитку: монографія / З.С. Варналій, А.І. Мокій, О.Ф. Новікова, С.А. Романюк, В.І. Чужиков та ін.; за ред. З.С. Варналія. – К. : Знання України, 2005. – 498 с.

5. Реутов В.Є. Закономірності і парадигми регіонального розвитку / В.Є. Реутов // Ефективна економіка : електронне наукове фахове видання. – [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=319.

6. Офіційний сайт Незалежного інституту соціальної політики // [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://ispr.org.ua/index.html.