Педагогічні науки /4

Стратегічні напрями реформування системи освіти

К.пед. н. Товканець О.С.

ВНЗ «Східно-європейський слов’янський університет», м. Ужгород, Україна

СИСТЕМНИЙ ПІДХІД В МЕТОДОЛОГІЇ

УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ

Сьогодні одне з найважливіших питань в педагогічній науці є формування підходів до управління освітнім процесом Першочергового значення набуває врахування чинників, використання механізмів та умов, які сприяють розвитку людини, її реалізації як професіонала, формують соціальну мотивацію. Як один з основних виокремлюють системний підхід, який базується на врахуванні взаємозалежності окремих частин управлінського процесу, а також взаємозалежності людини та навколишнього середовища.

Системний підхід - це спосіб мислення по відношенню до організації та управління, що надає найбільше значення цілому і орієнтує суб'єкта управління на оптимізацію керованої системи, її загальних характеристик. Зазначимо, що центральним поняттям системного підходу є поняття «система, яка визначається як поєднання, сукупність елементів які знаходяться у взаємозв’язках один з одним та утворюють певну цілісність, єдність» [2, с. 142-143]. В теорії управління система переважно розуміється як об’єкт управління (керована система), як суб’єкт управління (керуюча система, система управління) та як сукупність суб’єкта та об’єкта управління. Систему визначають як дещо ціле, абстрактне або реальне, що складається із взаємопов’язаних та взаємодіючих частин, як набір об’єктів, які мають дані властивості, та зв’язки між об’єктами й їх властивостями; як сукупність об’єктів, які поєднані регулярною взаємодією або взаємним зв’язком; як взаємопов’язаний комплекс функціонально співвіднесених компонентів.

Як компоненти системи найчастіше виокремлюються цілі, завдання, стратегію, структуру, ресурси, технологію, персонал. Щодо освітньої системи, то основними її елементами є : цілі освіти; зміст освіти; засоби і способи отримання освіти; форми організації освітнього процесу; реальний освітній процес як єдність навчання, виховання і розвитку людини; суб'єкти та об'єкти освітнього процесу; освітнє середовище; результат освіти.

Центральним компонентом і системоутворюючим чинником зазвичай визнаються цілі [2]. Освітні цілі - це свідомо визначені очікувані результати, яких прагне досягти дане суспільство, країна, держава за допомогою сформованої системи освіти в цілому в даний час і в найближчому майбутньому. Цілі залежать від різних умов: від характеру суспільства, від державної освітньої політики, від рівня розвитку культури і всієї системи освіти і виховання, від системи основних цінностей в країні.   Для визначення мети в управлінні ключове значення має формулювання стратегічних цілей системи чи організації, необхідних для визначення напрямків її розвитку, орієнтації головних завдань і тактичних цілей.

Мета задає концептуальні орієнтири для визначення змісту навчання, оскільки нею користуються як інструментом для добору змістового матеріалу відповідно до певних світоглядних позицій. В залежності від цілей формується зміст освітньої діяльності. Зміст освіти визначається як сукупність систематизованих знань, умінь і навичок, поглядів і переконань, а також певний рівень розвитку пізнавальних сил і практичної підготовки, що досягається в результаті навчально-виховної роботи. Він зорієнтований головним чином на знання як відображення духовного багатства людства, накопиченого впродовж історичного розвитку. Знаннєво орієнтований зміст освіти сприяє входженню людини у соціальне середовище, її пристосуванню до культурних, психологічних, соціологічних чинників, забезпеченню її життєдіяльності [3].

Зміст освіти реалізується через застосування відповідних методів та засобів навчання. Методи навчання (від гр. mthodos — спосіб пізнання, шлях дослідження) — це упорядковані способи діяльності суб’єктів освітнього процесу, спрямовані на ефективне розв'язання навчально-виховних завдань. Засоби навчання — предмети матеріальної та духовної культури, які використовуються у процесі навчально-виховної роботи (книги, зошити, таблиці, лабораторне обладнання, письмове приладдя, натуральні об'єкти, муляжі, картини, інформаційно-комп’ютерні й технічні засоби навчання та ін.)]. Разом з тим, вибір методів і засобів навчання залежить від змісту освіти та вибору форми організації освітньої діяльності.

Форма організації освітньої діяльності - певна структурно-організаційна та управлінська конструкція навчального заняття залежно від його дидактичних цілей, змісту й особливостей діяльності суб'єктів та об'єктів навчання [5].

Освітній процес є єдністю освітніх категорій: навчання, виховання та освіти. Виховання — це спеціально організований, цілеспрямований і керований вплив колективу вихователів на вихованців з метою формування у них певних якостей, що здійснюється в навчально-виховних закладах і охоплює весь педагогічний процес. Навчання – це спеціально організований, цілеспрямований і керований процес взаємодії учителів і учнів, що передбачає засвоєння знань, умінь, навичок, формування світогляду, розвиток розумових сил і потенційних можливостей учнів, зміцнення навичок самоосвіти у відповідності з визначеними завданнями. Основою навчання є знання, уміння, навички як базисні компоненти змісту освіти (у діяльності педагога) та продукти засвоєння (у діяльності учня).

Освіта - це процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок. Основний шлях одержання освіти - навчання в системі різноманітних навчальних закладів. Суттєву роль у засвоєнні знань, розумовому розвитку людини відіграє самоосвіта, культурно-просвітницька робота, участь у суспільно-трудовій діяльності [6, с. 141; 7, с. 276].

Чинником освітнього процесу виступають суб'єкти та об'єкти освітнього процессу. Учасники освітнього підходу розглядаютья як суб'єкти діяльності і відносин в освітньому процесі. Тобто, суб'єкт освітнього процесу - це людина, яка активно проявляє себе в різних видах діяльності (пізнання, спілкування, гра, праця, освітня діяльність тощо) і здатна самостійно реалізувати діяльність у всій її різноманітності. При цьому в структурі діяльності розрізняють мотиваційно-потребнісний етап її здійснення, орієнтовний, операційно-технічний і контрольний етапи.

Одним з істотних феноменів освітнього процесу є освітнє середовище - спеціально, згідно з педагогічними цілями організована система межособистісних відносин і ставлень до світу [4].

Кінцевим наслідком послідовності дій, в якому відображається сукупність якостей отриманих знань, сформованих умінь і навичок є результат освітньої діяльності.

Таким чином, освітня система – це основна організаційна одиниця освітнього процесу, що відтворює деякий цілісний фрагмент культурної реальності та забезпечує розвиток суб’єктів навчальної діяльності. Освітні системи складаються з певних елементів, які взаємопов’язані між собою. Взаємодія різних елементів освітньої системи або її підсистем спрямована на досягнення загальної мети, загального позитивного результату [1, с. 12]. Ця мета – навчання, виховання і розвиток особистості. Освітня система може розглядатися як самостійна сфера, усередині якої відбувається взаємодоповнення структурних елементів.

Застосування системного підходу передбачає врахування певних принципів, серед яких:

1. Принцип цілісності, що дозволяє розглядати одночасно систему як єдине ціле і в той же час як підсистему для вищих рівнів.

2. Принцип ієрархічності будови, тобто наявність ряду елементів, розташованих на основі підпорядкування елементів нижчого рівня елементам вищого рівня.

3. Принцип структуризації, що дозволяє аналізувати елементи системи та їх взаємозв'язки в рамках конкретної організаційної структури. Як правило, процес функціонування системи обумовлений властивостями її окремих елементів, та властивостями самої структури.

4. Принцип множинності, що дозволяє використовувати безліч кібернетичних, економічних та математичних моделей для аналізу окремих елементів і системи загалом.

Застосування системного підходу до управління освітніми процесами і явищами дозволяє розглянути освітні системи в єдності її складових частин.

Література

1. Гинецинский В.И. Проблема структурирования образовательного пространства / В.И. Гинецинский // Педагогика. – 1997. – № 3. – С. 10 –15.

2.Гончаренко С. У. Український педагогічний енциклопедичний словник / Семен Гончаренко. - Рівне : Волинські обереги, 2011. - 519 с.

3. Зміст освіти [Електронний ресурс]. – Режим лоступу: http://pidruchniki.com/17700126/pedagogika/zmist_osviti

4. Коджаспирова Г.М. Словарь по педагогике / Г.М. Коджаспирова, А.Ю. Коджаспиров. – М. : МарТ, 2005. – 448 с.

5. Ортинський В. Л. Педагогіка вищої школи: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.]/. В. Л.Ортинський– К.: Центр учбової літератури, 2009. – 472 с.

6. Педагогическая энциклопедия. - М.: Советская энциклопедия. -
Т. 1-4.- 1964-1968. - Т.З - 329.

7. Педагогічний словник / За редакцією дійсного члена АПН України Ярмаченка М.Д. - К.: Педагогічна думка, 2001 .-516 с.

8. Прокопенко А. І. Наукові основи управління в системі освіти: Монографія / А. І. Прокопенко; Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. - Харків, 2005. - 304 с.