Право/ 8.Конституционное право

К.ю.н., доцент Медвідь А.Б.

Львівський торговельно-економічний університет, Україна

Загальна характеристика змін внесених першим Протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Ефективна імплементація Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року [1] у вітчизняну конституційну доктрину не може відбуватися без детального вивчення її положень. З огляду на це, актуальним є дослідження змін внесених першим Протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод., що і визначено метою даної наукової розвідки.

Ще до набрання юридичної сили Конвенцією - 3 вересня 1953 року, «… для забезпечення колективного гарантування певних прав і свобод, інших ніж ті, які вже включено до розділу I Конвенції ..» до її тексту було внесено зміни. Зокрема, відповідно до першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, від 20 березня 1952 р. [2], до її тексту було додано чотири статті (див. преамбулу та ст. 5 Протоколу), три із яких (ст. 1, ст. 2, ст. 3) закріплювали додаткові види прав та свобод особи, а четверта визначала їх територіальне застосування Високими Договірними Сторонами. Перші три статті Протоколу за формою викладу відповідали статтям Розділу 1 Конвенції, не мали заголовків та гарантували: захист власності, право на освіту та право на вільні вибори. Так, частина 1статті 1 Протоколу зазначала, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном», і ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Тоді як 2 частина вказаної статті, передбачала право держави «здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів». Стаття 2 Протоколу, вказувала, що «Нікому не може бути відмовлено у праві на освіту», а держава повинна поважати «право батьків» забезпечувати «освіту і навчання відповідно до їхніх релігійних і світоглядних переконань». У свою чергу, стаття 3 Протоколу, покладала зобов»язання на Високих Договірних Сторін «проводити вільні вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечують вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу».

Таким чином, суттєво розширювався не лише об»єкт правового регулювання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, але й коло суб»єктів, права та свободи яких гарантувались вказаним актом. Із врахуванням додаткових статей, об»єктом правового регулювання Конвенції охоплювались не лише громадянські (особистісні) права та свободи, але й окремі економічні (право власності), культурні (право на освіту) та політичні (право на вільні вибори законодавчого органу) права. Зауважимо, що вказані права у свою чергу вже були попередньо проголошені Загальною декларацією прав людини 1948 року [3] (ст. 17 – право володіти майном, ч. 3 ст. 21 – право на вільні вибори, ст. 26 – право на освіту), але, як видається, у зв»язку з складністю узгодження тексту Конвенції у редакції 1950 року, не були включені до неї.

Водночас, доцільно відзначити що зміст положень доданих статей Конвенції та наведених статей Декларації подекуди істотно відрізняються між собою. До прикладу, стаття 1 Протоколу до Конвенції, на відміну від ст. 17 Декларації, не лише опосередковано визначала випадки можливого позбавлення власності та встановлювала право держави на здійснення контролю за користуванням майном, але й закріплювала право мирного володіння майном не тільки за «кожною фізичною», але і за «юридичною особою».

Як бачимо у даному випадку, автори додаткових статей Конвенції не обмежуються простою імплементацією положень Загальної декларації прав людини, щодо інституту захисту власності, вони певним чином розвивають та поглиблюють вказані положення встановлюючи випадки обмеження та контролю за здійсненням цього економічного права з боку держави. Більше цього, автори Протоколу кардинально розширюють коло суб»єктів, яким гарантовано захист власності, включаючи до нього також і юридичних осіб. Таке нововведення є новеллою не тільки для вказаного правового інституту, але й всієї системи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Оскільки до цього моменту, жодна із статей Розділу 1 Конвенції, не передбачала безпосереднього гарантування будь-яких прав чи свобод юридичним особам.

У свою чергу, закріплення у додаткових статтях Конвенції права на освіту та права на вільні вибори здійснено у значно вужчому варіанті порівняно з відповідними статтями Загальної декларації. Так, до положень Конвенції не включено приписи Загальної декларації щодо обов»язковості та безоплатності початкової освіти, загальнодоступності технічної, професійної та вищої освіти, тощо. Як більш актуальне, авторами додаткового Протоколу визначено, повагу держави до права батьків забезпечити «освіту і навчання відповідно до їхніх релігійних і світоглядних переконань». Поряд із цим, встановлюючи у ст. 3 Протоколу, обов»язок Високих Договірних Сторін проводити вільні вибори законодавчого органу з розумною періодичністю шляхом таємного голосування, автори вказаного міжнародного документу не закріплюють інших політичних прав та принципів проголошених Загальною декларацією, зокрема, права брати участь в управлінні своєю країною, рівного доступу до державної служби, а також, можливості встановлювати волю народу не лише шляхом таємного голосування, але і «через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування» [3].

Підсумовуючи, доцільно зазначити, що в результаті набрання юридичної сили Протоколу від 20 березня 1952 р., було істотно роширено як перелік прав та свобод гарантованих Конвенцією, так і коло суб»єктів, чиї права та свободи гарантувалися, і це однозначно стало позитивним кроком на шляху розвитку положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Література:

1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Рада Європи; Конвенція, Міжнародний документ від 04.11.1950р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_004

2. Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Рада Європи; Протокол, Міжнародний документ від 20.03.1952р. // Офіційний вісник України від 23.08.2006 — 2006 р., № 32, стор. 453, стаття 2372, код акту 36905/2006

3. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=995 _015