Економічні науки / 12. Економіка сільського господарства

к.е.н., доцент Поліщук Н.В.

Європейський університет, м. Київ

Закордонний досвід іпотечного кредитування сільського господарства

 

Історія світового розвитку іпотеки свідчить про постійне відповідне теоретичне та практичне забезпечення іпотечного кредитування у сільському господарстві. Вивчення наукового досвіду вітчизняних і зарубіжних учених дозволив зробити висновок, що вона є способом забезпечення боргу шляхом обтяження нерухомого майна. Але таке трактування не є цілком достатнім для виявлення її сутності в сучасному розумінні. Закон України “Про іпотеку” дає таке її визначення: “Іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом” [1].

На сьогоднішній день набуває досконале вивчення і урахування можливостей застосування досвіду розвинутих країн світу щодо впровадження фінансово-кредитного механізму підтримки сільського господарства. Ана­ліз зарубіжного досвіду свідчить, що кредитування аграрного сек­тора економіки розвинутих країн здійснюється у значних обсягах. Характерний високий рівень залучення кредитних ресурсів в аграр­ний капітал. До числа країн з найвищою питомою вагою позичко­вих коштів в аграрному капіталі належать Англія і Німеччина – близько 50%, Франція – понад 40%, Італія і Бельгія – більш як 30%. У країнах Європейського Союзу 40% господарств знаходяться в повній залежності від залучення позичкових коштів і лише 25% фермерських господарств обходиться без банківських [2].

 

Розвиток іпотечного ринку в більшості країн розпочинався з формування аграрного й промислового сегментів, а завершувався розвитком житлового сегмента.

У країнах із трансформаційною економікою в першу чергу отримує розвиток житловий сегмент іпотечного ринку. У період піднесення економіки, ринків капіталу, насамперед нерухомості, активізується кредитування житлової сфери.

Іпотечні кредити на 92% забезпечуються заставою споруд і цілісних майнових комплексів. Земельні ділянки й право оренди нерухомого майна використовуються порівняно рідко (4%). Зовсім не використовуються, як предмет іпотеки, земельні ділянки сільськогосподарського призначення, у зв’язку з мораторієм на їх продаж і відсутністю великих компактних масивів земель сільськогосподарського призначення, належних на праві власності юридичним або фізичним особам [2].

Закордонний досвід свідчить, що при використанні фінансового механізму іпотечного кредитування сільського господарства важливе значення має правильний вибір моделі іпотечного кредитування, створення власної ефективної моделі вітчизняного іпотечного ринку. Як відомо, у світовій практиці найбільшого розвитку набули дві моделі іпотечного кредитування: “американська” дворівнева модель і “німецька” однорівнева модель.

Світовий досвід свідчить, що системоутворюючим елементом сільськогосподарського кредитування є діяльність кредитних організацій, що здійснюють як активні операції з розміщення коштів в іпотечні (земельні) кредити, так і пасивні операції щодо залучення коштів з метою рефінансування вкладень у ці кредити, як правило, шляхом випуску іпотечних облігацій. Тим самим обмежується коло організацій, які мають право емітувати іпотечні цінні папери. Тому вважаємо, що важливою умовою для розвитку іпотечних відносин в Україні є створення розвинутої інфраструктури, яка повинна обслуговувати іпотечний ринок.

“В Україні земля приватизується ділянками, середній розмір яких становить 4,5 га. При цьому близько 93% землі не є власністю засновників сільськогосподарських підприємств. Таким чином, у найближчій перспективі близько 93% сільськогосподарсь­ких земель не може бути об’єктом іпотеки і тільки 7% землі може потенційно бути таким об’єктом. Однак, і до цих 7% потрібно ставитися з певними застереженнями, адже не всі заснов­ники підприємства можуть погодитися на заставу своєї землі, тобто на ризик її втрати” [3, С. 37].

Дуже повілький рух землі у Німеччині, де співвідношення між власною і орендованою землею становить 48:52, тобто майже половина землі є власністю підприємства і може бути об’єктом застави. В США близько 33% земель у сільському господарстві належить фермерам на правах повної власності, 54 – часткової власності і 13% – на правах оренди [4].

Для ефективного функціонування та використання іпотечного механізму кредитування сільського господарства необхідне впровадження інституту, який би забезпечував реалізацію земельної, аграрної і фінансової політики в державі, а також дієву законодавчу базу.

Література:

1.      Закон України «Про іпотеку» від 5 червня 2003р. № 898-IV// Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 38.- Ст. 313.- [Електронний ресурс].-Режим доступу: htth://www.rada.gov.ua.

2.     Непочатенко О.О. Розвиток іпотечного кредитування аграрного сектора економіки України / О.О.  Непочатенко // [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.pu.if.ua/depart/Finances/resource/file/%D0%97%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BA/2012-1/03.pdf

3.     Лагодієнко В. В. Іпотечне кредитування та його перспективи в Україні / В. В. Лагодієнко // Вiсник аграрної науки Причорномор’я Випуск 2(30) - 2005. - № 2 (30). - С. 33-39.