Панасенко О. І., Самура Т. О., Панасенко Т. В., Кейтлін І. М., Буряк В. П., Мельник І. В., Кремзер О. А., Кравченко Т. В., Постол Н. А., Панасенко М. О.

Запорізький державний медичний університет

Запорізький Національний університет

Державна служба по лікарським засобам і контролю за наркотиками у Запорізькій області

ПЕНІТЕНЦІАРНА СИСТЕМА, НАРКОТИКИ ТА СИНДРОМ НАБУТОГО ІМУНОДЕФІЦИТУ

V. ДОПОМІЖНІ ЗАСОБИ У БОРОТЬБІ ІЗ ВІЛ/СНІД-ІНФЕКЦІЯМИ

В теперішній час у багатьох європейських спільнотах працюють програми обліку голок і шприців, що сприяє скороченню росповсюдження ВІЛ та гепатитів серед споживачів ін’єкційних наркотиків. Задачею таких програм є забезпечення людей, що продовжують використовувати ін’єкційні наркотики, можливістю використовувати ін’єкційні приладдя, а саме голки та шприці. Все це дозволяє зменшити ризик зараження та передачі ВІЛ і гепатитів. Загально відомо, що ВІЛ може зберігати життєздатність у використаних голках протягом багатьох днів, а вірус гепатиту С – протягом кількох тижнів. Тому, з точки зору охорони здоров’я людської спільноти, дуже важливо збирати використані голки та шприці. Ефективність цього підходу у попередженні передачі ВІЛ та інших вірусів, що передаються через кров, наприклад гепатиту, широко відома.

Впровадження програм з обміну голок і шприців у в’язницях до теперішнього часу є дискусійним питанням. З іншого боку, у деяких державах Європи у в’язницях зазначені програми існують вже 15 років. Програми з обліку шприців проводилися у шести європейських державах – Білорусії, Германії, Іспанії, Киргистані, Молдові та Швейцарії. При цьому слід відзначити, що в Іспанії програми обліку голок діють у всіх в’язницях та пенітенціарних закладах.

Висновки, які можливо зробити на підставі вивчення результатів впровадження зазначених програм у 11 державах [2] показують, що практика росповсюдження шприців не підтверджує побоювання, яке слід очікувати у зв’язку із впровадженням цього методу. Таким чином, ці програми не приводили до зростання вживання наркотиків, в тому числі ін’єкційних, шприці не були використані в інших цілях. На підставі цього були зроблені висновки про те, що на фоні успіху програм обміну шприців у в’язницях дуже важко пояснити небажання багатьох пенітенціарних установ впроваджувати ці програми. Опираючись на відносно невеликий об’єм фактичних даних, можливо зробити висновок, що ретельно продумане впровадження програм обміну голок і шприців, яке базується на досвіді європейських держав, має бути впроваджене у всіх державах із підвищеними показниками росповсюдженності ВІЛ та гепатитів. У всіх установах кримінально-виконавчої системи (КВС), де адміністрація має у своєму розпорядженні факти про застосування ін’єкційних наркотиків серед в’язнів, слід розглядати питання про проведення програм обміну приладів для ін’єкцій, незалежно від рівня розповсюдження ВІЛ-інфекції.

У пенітенціарних установах, де впровадження програм обміну голок і шприців є неможливим або небажаним, необхідно проводити програми дезінфекціювання. Звичайно дезінфекціювання проводиться за допомогою хлоровміщуючих розчинів. Слід, однак, пам’ятати про те, що програми застосування дезінфекційних розчинів у в’язницях мають певні недоліки. Так, наприклад, важко собі уявити, що в’язні, які заховалися у безлюдному місці перед тим, як зробити собі інєкцію наркотику, будуть одну годину струшувати шприці, заповнені дезінфекційним розчином із метою їх знезаражування. Таким чином, у звязку із неадекватним використанням дезінфекційних розчинів у в’язнів, що обмінюються приладами для ін’єкцій, може сформуватися неправдиве відчуття безпеки.

Звертаючи увагу на вищезазначене можливо зробити висновок про те, що ефективність дезінфекціювання перед усім залежить від підходу, який при цьому використовується. На практиці ефективність цих методів істотно різниться, і тому в теперішній час у порівнянні із програмами по обміну голок та шприців дезінфекціювання слід рахувати стратегією другого вибору.

Країни, де добре функціонує програма обміну голок і шприців у суспільному товаристві не впроваджують такі програми практики служб виконання покарань, не дивлячись на наявність фактичних даних, що вказують не тільки на можливості їх проведення у пенітенціарних установах, але й на те, що ці програми можуть буди безпечними, не менш ефективнішими, ніж на волі, а також прийнятими як для ув’язнених, так і для персоналу в’язниць [1, 2].

Досвід виправних установ, які із успіхом застосовують зазначений підхід, має буди використаний у якості керування з найбільш здатних методів обміну приладів для ін’єкцій та забезпеченні безпечної та ефективної роботи відповідних служб.

Деякі держави Європи чітко розуміють концептуальне протиріччя між наявністю програм по обміну голок і шприців у суспільстві, із однієї сторони, та їх відсутністю в установах кримінально-виконавчої системи, із іншої. Досвід пенітенціарних установ Великобританії та Нідерландів свідчить, що сурові режими в’язниць все ж забезпечують в’язням підтримку, а заміна інєкційного введення наркотиків на паливо, спричиняє значне зменшення застосування інєкційних наркотиків у місцях позбавлення волі. Саме тому вони концентрують свої зусилля на інших аспектах скорочення шкоди, наприклад, застосування замісникової терапії.

ЛІТЕРАТУРА

1. Stover H., Nelles J. Ten years of experience with needle and syringe exchange programmes in European prisons. International Juournal of Drug Policy. 2003. – Val. 14. – P. 436 – 444.

2. Lines R., Jurgens R., Betteridge G., Stover H., Laticevschi D., Nelles J. Prison needle exchange: lessons from a comprehensive review of international evidence and experience. Dublin, 2004. – 109 p.