Економічні науки / 13. Регіональна економіка

Аспірант Повстяна А.С.

Донецький державний університет управління, Україна

Ефективний механізм міжбюджетного регулювання в контексті економічного розвитку регіонів

Сучасний стан державного управління регіональним розвитком та процеси децентралізації гострого відрізняють проблеми бюджетного регулювання розвитку регіонів. Виникнення конфліктних ситуацій між центром та регіонами щодо обсягів трансфертної підтримки свідчить не тільки про надмірну заполітизованість процесу фінансової децентралізації, а й про те, що сам механізм формування місцевих бюджетів є недостатньо ефективним. Враховуючи зазначене, ми розуміємо, що механізм формування місцевих бюджетів, а насамперед одна із складових цього механізму – міжбюджетне регулювання – потребує кардинальних змін.

Не перший рік уряд країни говорить про реформування міжбюджетних відносин. Відомі науковці, економісти-практики основний акцент фокусують на теорії, методології та практичних питаннях забезпечення фінансової незалежності регіональних органів влади. Недостатню увагу приділено проблемам співвідношення владних повноважень, потреб у бюджетних ресурсах органів державної і місцевої влади та обсягу надання суспільних благ, гарантованих населенню, а також досягненню пропорційного рівня фінансової забезпеченості окремих територіальних утворень і держави загалом в умовах розвитку регіонального управління. У Бюджетному кодексі видаткові повноваження розподілені як відповідальність за фінансування бюджетних установ за типом (школи, лікарні), а не суспільною функцією (освіта, медична допомога). Формування бюджетів на рівні закладів ґрунтується на секторних нормативах. У результаті регіональні органи влади обмежені в можливостях оптимізувати ресурси. Необхідно наголосите на те, що існує недостатньо прозорий механізм розподілу міжбюджетних трансфертів. Формула дотацій вирівнювання ускладнена безліччю коефіцієнтів. Це знижує прогнозованість і стабільність доходів місцевих бюджетів. А також на місцевому рівні існує брак контролю за витрачанням коштів, тобто фактично відсутній зовнішній аудит, а внутрішній проводиться з недостатньою комплексністю й системності.

Слід зазначити, що вирішення даних питань та розробка ефективного механізму міжбюджетного регулювання вплине на добробут кожного громадянина і розвиток економіки регіонів загалом.

Міжбюджетні відносини є надзвичайно динамічною системою, визначальні характеристики якої зазнають змін під впливом як внутрішніх (рівень та пріоритети соціально-економічного розвитку території, дохідний потенціал території, потреби населення тощо), так і зовнішніх факторів (зміна законодавства, в тому числі щодо розподілу доходів і видатків, зміна адміністративно-територіального устрою, політико-економічний стан тощо). Тому забезпечення збалансованого соціально-економічного розвитку країни можливе за умови проведення активної державної політики підтримки регіонів через механізм фінансового вирівнювання.

Згідно зі статтею 81 Бюджетного кодексу України, міжбюджетні відносини – це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними на виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України. Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень.

У зв’язку з дефіцитом фінансових ресурсі на місцях зумовлює проблему розподілу обмеженого обсягу коштів між ланками бюджетної системи держави, тому існуючий механізм збалансування бюджетних ресурсів спрацьовує недостатньо ефективно, що й породжує проблеми у міжбюджетних відносинах.

Порівняно з розвинутими зарубіжними країнами, де обсяги доходів місцевих бюджетів постійно зростають за рахунок власних надходжень, що зумовлюється децентралізацією влади і делегування частки економічних та соціальних повноважень від центральних органів влади місцевим органам, розширенням їх завдань та підвищення ролі у розвитку територій, то на жаль в нашій країні бюджетна реформа не дала суттєвих позитивних результатів. С кожним роком частка офіційних трансфертів в доходах місцевих бюджетів збільшується, що не призводить до підвищення самостійності місцевих бюджетів, а головне – пов’язаної з нею відповідальності регіональних органів влади за соціально-економічний розвиток власних територій.

У Бюджетному кодексі статтею 97 визначені види трансфертів з Державного бюджету місцевим бюджетам (рис.1)

Рис. 1. Трансферти, що надаються з Державного бюджету місцевим бюджетам

Якщо говорити про бюджетну дотацію та субвенцію, то головна мета їх залишається надання фінансової допомоги місцевим органам влади, а також збалансування місцевих бюджетів тих регіонів, які мають меншу податкоспроможність, тобто є фінансово біднішими. Поступове збільшення частки дотації та субвенції у структурі доходів місцевих бюджетів, на жаль, перетворює бюджетні трансферти із засобу надання фінансової допомоги на важіль для здійснення перерозподілу. Тобто надання коштів за рахунок вищевказаних трансфертів місцевим органам не виконує не виконує стимулюючої функції, як в більшості розвинутих країн.

Отже, сучасна українська модель міжбюджетних відносин потребує змін. Діючий механізм перерозподілу бюджетних коштів є недостатньо ефективним, тому з метою його вдосконалення необхідно оцінити переваги та недоліки його функціонування.

По-перше, потрібно чітко розподілити повноваження між органами державної влади та місцевого самоврядування. Потім, на цій основі, здійснити розмежування доходів і видатків кожного виду бюджетів таким чином, щоб забезпечити відповідність між видатками, покладеними на цей бюджет, і необхідними для їхнього фінансування дохідними джерелами. Необхідно захищати права місцевих органів влади, оскілки самостійність і незалежність даних органів - це перший крок до покращення економічного становища як держави в цілому, так і регіонів.

По-друге, важливим кроком реформування міжбюджетних відносин має стати удосконалення Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів. На даний час Формула не враховує соціально-економічні, демографічні, кліматичні, екологічні та інші особливості адміністративно-територіальних одиниць.

Ми звертаємо увагу на те, щоб реформувати систему міжбюджетних відносин, необхідно посилити інноваційно-інвестиційну складову місцевих бюджетів, а саме: надання субвенцій на виконання інвестиційних проектів на основах конкурентності і фінансової участі місцевого бюджету у виконанні таких програм з урахуванням відповідних критеріїв; створення фондів регіонального розвитку з метою надання фінансовій допомоги на розвиток соціальної інфраструктури, комунального господарства; удосконалення процедур здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій; запроваджувати види цільового фінансування у формі дотацій по лінії інвестицій, науково дослідних робіт, розвитку малого та середнього бізнесу.

Реформа міжбюджетних відносин має бути тісно пов’язана з реформою місцевого самоврядування й адміністративно-територіальною реформою, що забезпечить створення системи адміністративно-територіальних одиниць, спроможних виконувати покладені на них функції.

Література:

1. Науково-практичний коментар до Бюджетного кодексу України / кол.авторів (заг.редакція, передмова Ф.О. Ярошенко). – К.: Зовнішня торгівля; УДУФМТ, 2010. – 592 с.

2. Сунцова О. О. Місцеві фінанси: Навч. пос. – К.: Центр навчальної літератури, 2009. – с 549.

3. Управління державним бюджетом України / Підручник за загал.ред. М.Я. Азарова. –Київ., 2010. – 815 с.

4. Фролов С.М., Воліна І.М. Проблеми формування ефективного механізму міжбюджетного регулювання в Україні та шляхи їх вирішення // http://econa.at.ua/