Кандидат економічних наук Варення Г.А.

Українське державне підприємство поштового зв’язку «Укрпошта», Україна

Про парадигму охорони праці з погляду синергетичного підходу

Загальновідомо, що людині з народження властивий інстинкт самозбереження. Людина ніколи не прагне безпричинно травмуватися. З іншого боку, в усьому світі витрачаються величезні кошти на гарантування безпечних і нешкідливих умов праці, проте на багатьох підприємствах травматизм залишається на високому рівні. Ця закономірність визначається тим, що різні засоби і заходи, вкладені в безпеку праці, не враховують повною мірою особистісних характеристик виробничого персоналу, що на 70−90% зумовлює виникнення аварій і, як наслідок, − нещасних випадків. Таким чином, перед науковцями постало завдання розробки нової парадигми, що дасть змогу вирішити проблеми працеохоронної діяльності, фіксуючи зміни в структурі знання.

Термін «парадигма» вперше уведений американським ученим Т. Куном у його роботі «Структура наукових революцій» [1], у якій він визначає парадигму як умови, у рамках яких здійснюється процес раціонального, упорядкованого пізнання. В.І. Коротков [2] інтерпретує парадигму як систему поєднаних наукових структур і понять. Філософський словник [3] трактує поняття парадигми як сукупності теоретичних і методологічних передумов, що визначають конкретне наукове дослідження, яке втілюється в науковій практиці на даному етапі. Парадигма дає змогу розв’язувати труднощі, які виникають, фіксувати зміни в структурі знання, пов’язані з асиміляцією нових емпіричних даних. Наведене визначення свідчить, що поняття парадигми не є артефактом тільки наукових, теоретичних досліджень, а й цілком може застосовуватися в аналізі діяльності будь-яких систем, зокрема й соціального характеру. Проте варто наголосити, що часовий і просторовий параметри парадигми (відповідно до її визначення) обмежені етапами наукового дослідження, чи етапом функціонування системи. Тобто можна стверджувати, що будь-яка галузь знань чи практики як системи у певний період часу або на якомусь етапі функціонування повинна мати свою парадигму.

Останнім часом поняття «парадигми» найчастіше пов’язується з такими науковими напрямами, як синергетика Г. Хакена і теорія дисипативних структур І. Пригожина. І хоча ці дослідження стосуються переважно питань самоорганізації і саморегулювання фізичних систем, проте при дотриманні певних вимог принципи синергетики можуть бути застосовані й до соціальних систем. Як вважає С.О. Барабаш [4], критеріями такого підходу можуть бути нелінійність, нерівноважність і відкритість системи. Всі ці поняття властиві системі охорони праці й організаційно входять у систему виробництва. Водночас слід зазначити, що в сучасних наукових дослідженнях у контексті охорони праці принципи синергетики застосовуються недостатньо. Їх застосування до вивчення соціальних систем, зокрема й охорони праці, допоможе прояснити низку актуальних питань, пов’язаних з ефективністю і стійкістю їх функціонування. Отже, розглянемо парадигму охорони праці з погляду синергетичного підходу.

Згідно із Законом України «Про охорону праці» (далі – Закон) цей вид виробничої діяльності відповідно до свого функціонального призначення є системою правових, соціально-економічних та інших заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Безсумнівно, ніхто не стане заперечувати твердження, що багато років парадигма охорони праці базувалася на концепції – «реагувати на подію і виправляти становище». При цьому під подією розумівся нещасний випадок на виробництві чи їхня сукупність – виробничий травматизм.

Не можна при цьому не зауважити, що наведена парадигма ніяк не стикувалася з положенням Конвенції Міжнародної організації праці №155 «Про безпеку, гігієну праці і виробниче середовище», яка визначає метою політики держави в галузі охорони праці – запобігання нещасним випадкам і зведення до мінімуму всіх небезпек, властивих виробничому середовищу. І тільки нова редакція Закону (2002 р.) частково усунула цю невідповідність, визнавши попередження травматизму одним із принципів державної політики у сфері охорони праці. Отже, сформувалася нова концептуальна основа нової парадигми охорони праці – «передбачати подію і попереджати її». А це означає, що система охорони праці орієнтується на профілактику травматизму, справедливо вважаючи її головним, домінуючим способом досягнення мети функціонування системи.

Продовжуючи тему, потрібно акцентувати увагу на одній важливій особливості системи охорони праці: всі процеси, що відбуваються в ній, украй детерміновані. До системи правомірно віднести слова І. Пригожина [5], що в ній «...усе керується непорушними законами, ... все заздалегідь установлено, ... все необхідно обумовлено». Але, незважаючи на те, що система охорони праці апріорі не допускає яких-небудь відступів від вимог Закону, правил, положень, інструкцій тощо, тобто, незважаючи на майже так званий «лапласовський детермінізм» [5] системи, прогнозувати достовірну поведінку системи (скажімо, рівень травматизму) у вказаному майбутньому не можна.

Наведена обставина свідчить на користь нелінійності системи, зумовленої наявністю індетермінованого начала, що зі свого боку спричинено сукупністю випадкових подій або виробничим травматизмом. Процеси, що розвиваються детерміновано й індетерміновано, взаємно доповнюючи один одного, визначають у підсумку повний цикл розвитку системи. Процес пізнання явищ різної природи, зокрема й соціально-економічних, може розпочатися тільки з пізнання детермінованих, що відбуваються завжди й усюди з однаковою необхідністю. А потім пізнається індетермінована частина розвитку системи. По суті це і є методологічна основа синергізму, що поєднує в собі і детермінізм, і нестійкість (для системи охорони праці − поточний рівень травматизму) як домінанту в розвитку. Що стосується детермінованої «сторони» діючої парадигми системи охорони праці, то вона, як було показано вище, відповідно до положення Закону має суто профілактичний характер і повинна націлюватися на зниження рівня виробничого травматизму.

Проте парадигма не визначає, до якого ж рівня варто знижувати травматизм, скажімо, у рамках підприємства? Очевидно, від цього залежатиме той стан охорони праці, який має задовольняти потреби особистості, колективу, суспільства. На нашу думку, відповісти на поставлене запитання парадигма охорони праці, детермінована рамками законодавства, не в змозі. Це можна спробувати зробити використовуючи синергетичний підхід. Подібну позицію поділяє і С.О. Барабаш [4], який відзначає, що «навіть на рівні окремого підприємства, організації можна досягти істотної користі, використовуючи для їх аналізу синергетичні підходи». І хоча детермінізм системи охорони праці теоретично і практично апріорі виключає її саморозвиток і саморегулювання, індетермінізм системи, зумовлений таким явищем, як виробничий травматизм, дає змогу розглядати процеси в системі через призму синергізму.

Сутність синергетичного підходу, а отже й особливостей парадигми, зумовлених цим підходом, доцільно усвідомлювати при розгляді властивостей системи охорони праці з позицій теорії нелінійної, нерівноважної термодинаміки відкритих систем. І почати необхідно з твердження, що система охорони праці є системою відкритою, оскільки перманентно проводить обмін інформацією (що еквівалентно обміну речовиною чи енергією для фізичних систем [5]) із навколишнім середовищем, а конкретно – із системою виробництва. Якщо говорити точніше, то система охорони праці неначе «вилучає» для свого функціонування інформацію від виробництва про небезпеки (чи небезпечні виробничі чинники) з метою профілактики й інформування про це вищої за рангом системи виробництва. Способом одержання інформації є контроль стану охорони праці, проведений на різних рівнях виробництва.

Інформаційна відкритість соціальної системи дає можливість провести у дослідженнях аналогію з відкритими фізичними системами на ентропійному рівні: інформація відіграє роль ентропії, тим більше, що вони з точністю до знака збігаються, тобто зміна потоку ентропії в часі подібна зміні потоку інформації [6]. Водночас інформаційний параметр системи охорони праці пропорційний рівню виробничого травматизму. Отже, якщо зміна потоку ентропії в часі подібна до зміни потоку інформації, а зміна потоку інформації подібна до зміни травматизму, то зміна потоку ентропії подібна до зміни потоку виробничого травматизму. Це може означати, що ідею теореми І. Пригожина [5] для фізичних систем: «Ентропія у відкритих системах падає, поки не досягає мінімального значення» з поданим обґрунтуванням доцільно застосувати до системи охорони праці як неодмінної умови її рівноважності, тобто такого її стану, коли поточний травматизм коливатиметься у межах якогось мінімального значення. Справді, розраховувати на нульовий виробничий травматизм неможливо, оскільки це означатиме, по-перше, визнання абсолютної безпеки, що абсурдно, і по-друге, визнання стану системи, коли її ентропія дорівнюватиме нулю, що теж не прийнятно для відкритої системи.

Коли рівень травматизму згодом зростає і перевищує мінімальний, це означає відхід системи від стану рівноваги через відсутність необхідної кількості інформації про небезпеки виробництва, що, зі свого боку, зумовлено недбалістю посадових осіб підприємства в частині виконання ними обов’язків зі здійснення контролю стану охорони праці і виявлення небезпечних чинників виробництва. У випадку, якщо адекватної керуючої реакції з боку системи виробництва не надійде, рівень травматизму об’єктивно підвищуватиметься і система може виявитися в стані, далекому від рівноваги, тобто в такому, коли рівень травматизму значно перевищуватиме мінімальний.

Відповідно до концепції синергетики при досягненні системою саме цього кризового (або, висловлюючись онтологічно, нетерпимого) стану охорони праці, який ще називається станом біфуркації, у фізичних системах може початися процес спонтанної самоорганізації або переходу від стану хаосу до стану порядку.

Однак у соціально-економічних системах процес самоорганізації може розглядатися лише як процес організації системи, оскільки у суспільстві діють люди свідомі, які ставлять собі визначені цілі, керуються мотивами своєї поведінки й ціннісними орієнтаціями і здатні в певних рамках вибирати шляхи еволюції. Репрезентацією цього вибору для системи охорони праці може слугувати управлінське рішення, прийняте вищим керівним органом, що передбачає корінні структурні й функціональні зміни в діяльності, спрямованій на еволюцію травматизму до стану рівноваги або до мінімального рівня. В іншому випадку еволюція травматизму прогресуватиме і може призвести до розпаду системи виробництва, яка буде не здатна забезпечити конституційне право працівників на захист їхнього життя і здоров’я в процесі трудової діяльності. Такий, на нашу думку, зміст парадигми охорони праці з позиції застосування синергетичного підходу.

Отже, застосування синергетичного підходу в контексті охорони праці дає змогу істотно збагатити парадигму працеохоронної діяльності. Справді, тільки за допомогою синергетичного погляду на функціонування охорони праці як відкритої, нелінійної й нерівноважної системи можна обґрунтувати необхідність та однозначність спрямування охорони праці на досягнення й підтримку мінімального рівня виробничого травматизму як необхідної і достатньої умови рівноважного та стабільного її стану.

Література

1. Кун Т. Структура научных революций / Т. Кун. – M.: Прогресс, 1977. − 300 с.

2. Коротков В.И. Развитие концепции ноосферы на основе парадигмы синергетики / В.И. Коротков // Вече (Изд-во СПбГУ). − 1996. − № 6. − С.129-148.

3. Философский словарь / Под редакцией И.Т. Фролова. – М.: Политиздат, 1987. – 590 с.

4. Барабаш С.О. Возможности применения синергетических методов к анализу социальных организаций / C. О. Барабаш // Практична філософія. – 2003. – № 1 (7). – С. 144 –146.

5. Пригожин И. Порядок из хаоса / И. Пригожин, И. Стенгерс. − М.: Мир, 1986. − 131 с.

6. Волькенштейн М.В. Энтропия и информация / Волькенштейн М.В. – М.: Наука, 1986. – 190 с.