К.п.н. Грицкова Ю.В.

Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, Україна

Формування педагогічної культури батьків у контексті зарубіжного досвіду

Рівень розвитку сучасного суспільства залежить від багатьох чинників, серед яких педагогічна культура його членів, зокрема батьків, посідає значне місце. Завдання, що стоять сьогодні перед школою – виховання високоморальної, всебічно розвинутої, гармонійної особистості, – не можна вирішувати без активної допомоги громадськості, без свідомої участі сім’ї. Саме сім’я впливає на людину протягом життя; вона є тим осередком, де відбувається прилучення дитини до світу соціальних цінностей і відносин. Відтак, однією з важливих і складних проблем сучасної педагогічної теорії і практики є формування педагогічної культури батьків як основи вдосконалення сімейного виховання, а одним із шляхів її вирішення - опанування світового досвіду.

У ході наукового пошуку встановлено, що цікавим є досвід роботи з батьками у країнах Західної Європи та США. Педагогічну допомогу батькам там надають сімейні центри, метою створення яких є виявлення потреб дитини, проблем сім'ї, озброєння батьків необхідними знаннями, формування у них виховних умінь, запобігання насильству в сім'ї. Формами роботи таких центрів є: організація груп підтримки для батьків, які мають труднощі чи переживають стрес (за напрямками соціальних служб чи органів охорони здоров'я), проблемних груп за потребами батьків, груп само- та взаємодопомоги, консультацій, семінарів з питань охорони здоров'я дітей, дні «відкритих дверей», виїзні консультування вдома, робота у денних програмах для дітей-інвалідів, ясельне та дитсадкове обслуговування. Крім того, центри надають юридичні та психологічні послуги, організовують різні соціальні заходи та дозвілля для сімей, ознайомлюють з правами сім'ї та дітей і навчають ними користуватися [1].

Поширеними є курси батьківських знань, де батьків навчають установленню правильних взаємостосунків з дитиною і розв'язанню проблем, які виникають, дають рекомендації щодо змін навколишнього середовища як способу розв'язання конфліктів, методам активного слухання, методу «я – висловлювань», емпатії тощо. Прикладом таких курсів є тренінг Т. Гордона «Ефективні батьки», де батьків вчать створювати шляхом особистої участі позитивну атмосферу стосунків з дитиною; допомагати дитині усвідомити той вибір, який вона робить; складати разом з дитиною план виправлення ситуації та спільно виконувати цей план; уникати покарань, підтримувати свій авторитет, співпрацювати з дитиною [3].

У Західній Європі здійснюється й надомна просвітницька роботу в сім'ях: відвідання медичним працівником немовлят, спостереження за їхнім розвитком і консультування батьків, перевірка необхідності надання додаткових послуг сім'ї і допомога в їхньому одержанні, консультації з сімейного виховання, навчання методів виховання дітей, догляд за дітьми після школи. Розроблено й впроваджено у практику програму «Ньюпин», за якою допомогу батькам надають інші батьки, які мали схожі труднощі у вихованні дітей та вже вирішили їх за допомогою соціальних працівників. Програму спрямовано на просвіту батьків щодо попередження жорстокого поводження з дітьми і навчання толерантного ставлення до дітей.

Цікавими і корисними є громадські проекти допомоги у догляді за дітьми, які здійснюються в громадських центрах. Так, в Малаві такий проект озброює батьків знаннями щодо правильного харчування, збереження та зміцнення здоров'я дитини, попередження СНІДу. У Боснії, Герцеговині, Хорватії таким проектом є проект «Врятувати дітей», що знайомить батьків з розвиваючими іграми для дітей віком від 0 до 10 років. Заняття проходять у спільних групах дітей та батьків. Метою їх є задовольнити потреби дітей, повернути їх до нормального життя [2].

Громадські ініціативи поєднуються із зусиллями освітян, науковців, благодійних фондів. Так, на Тринідаді і Тобаго у дитячих садках, зокрема організованих Сервол, залучають батьків до роботи в батьківських комітетах; з ними регулярно проводяться збори, на яких роз'яснюється, що недостатня увага до дитини і дуже сувора дисципліна є однаково поганими; їх знайомлять з правилами гігієни і харчування. Це сприяє розумінню прав дитини батьками, які контролюють, щоб ці права не порушувалися в садку [2].

Надання педагогічної допомоги батькам, озброєння їх знаннями, підвищення педагогічної компетентності передбачено й програмою ІСDР (міжнародною програмою дитячого розвитку), розробленою в університеті Осло. Особливу увагу ІСDР приділяє проблемам навчання охорони здоров'я, організації харчування, догляду за дітьми віком до 3 років і психосоціальному розвитку дитини на основі формування у батьків емпатії до дитини. ІСDР доведено, що спілкування батьків з дітьми на основі цієї програми сприяє підвищенню їхнього розумового розвитку і якіснішому розв'язанню розумових задач навіть через кілька років. Саме тому ІСDР поширює свою методику серед батьків, класних керівників, учителів, соціальних працівників з метою вивчення її впливу на дітей у навколишньому середовищі, особливостей організації спілкування з дітьми різного віку, студентів.

Програма ІСDР використовує у своїй роботі таку ж практику фасілітаторства: професіонали вчать батьків (учителів) з проблемами у вихованні дітей, які обмінюються досвідом, використовуючи аналіз відеоматеріалів, активне слухання, виконуючи домашні завдання, відвідують сім'ї на дому, вчать потім інших батьків і закріплюють свої вміння та навички.

ІСДР працює через навчання батьків на зборах, під час відвідання сімей і дитячих установ, проведення групових дискусій, інтерв'ю, ведення робочих щоденників, аналіз відеосюжетів. У робочих щоденниках записуються нотатки, враження, питання після занять з групою батьків, будується профіль взаємодії дитини з батьками (які беруть разом участь у занятті), що є результатом навченості батьків. Домашні завдання включають вправи на самоаналіз та самооцінку батьків, спілкування з дітьми. На початку роботи та наприкінці її батьки виконують різні завдання, наприклад написати твір «Моя дитина», «Якою я хочу бачити свою майбутню дитину», «Як я сприймаю свою дитину», «Я - вихователь», що дозволяє виявити те, чи враховують батьки бажання, прагнення своїх дітей або оцінюють їх з погляду власних цілей, переконань. Описуючи себе як вихователів, батьки концентрують увагу на своїх проблемах у вихованні, пояснюючи це чи власною неосвіченістю, чи особливостями дитини або впливом інших членів сімей. Ця програма є науково обґрунтованою, методично забезпеченою, гнучкою [3].

Ще однією формою просвіти батьків, поширеною у країнах Західної Європи, є розповсюдження серед них буклетів і брошур про права дитини, запобігання насильству в сім'ї, подолання стресу конфліктів, дитячих капризів, навчання дітей безпечної поведінки. Ці буклети містять цитати з міжнародних документів про права дитини, роз'яснення їх, поради з їхнього застосування, адреси установ, куди слід звертатися у разі порушення цих прав, опис типових ситуацій і шляхи їхнього розв'язання, конкретні поради і рекомендації щодо поведінки в екстремальних ситуаціях.

Отже, просвіта батьків визнана в світі необхідністю і здійснюється на всіх рівнях суспільства. Ініціаторами є батьки, педагоги, юристи, лікарі, психологи, що пояснюється різноманітністю потреб дитини і її життєвих навичок. Представлений досвід формування педагогічної культури батьків може слугувати орієнтиром у побудові сучасної системи педагогічного всеобучу в Україні.

 

Література

1.   Бондаровська В. Що ми можемо зробити, щоб запобігти домашньому насильству / В. Бондаровська. - К.: СДМ, 1999. - 64 с.

2.   Семиченко В.А. Мистецтво взаєморозуміння. Психологія та педагогіка сімейного спілкування: Навч. посібн. для студентів вищих навчальних закладів / В.А. Семиченко, B.C. Заслуженюк. – [2-е вид.] - К.: Веселка, 1998. - 214 с.

3.   Трубавіна І.М. Зміст та форми просвітницької роботи з батьками / І.М. Трубавіна. – К. : УДЦССМ, 2000. – 86 с.