Удод І. В.

аспірант кафедри педагогіки, Криворізький педагогічний інститут ДВНЗ «Криворізький національний університет»

Активізація як процес управління активністю суб’єктів навчальної діяльності

Завдання активізації навчально-пізнавальної діяльності безпосередньо пов’язані з реалізацією дидактичного принципу активності в навчанні. Активність – внутрішня спонукальна сила, спрямована на задоволення потреб. Щодо питання про активність особистості існують різні точки зору.

Відомий психолог Г. Костюк трактує активність як здатність змінювати навколишню дійсність у відповідності до особистих потреб, поглядів, мети. Як риса особистості, активність виявляє себе в енергійній, ініціативній діяльності, у праці, у навчанні, в громадському житті, різних видах творчості, в спорті, іграх тощо. Л. Аристова вважає, що активність слід розуміти як виявлення перетворювального, творчого ставлення індивіда до об’єктів пізнання та передбачає наявність таких компонентів активності як вибір підходу до об’єктів пізнання, постановку після вибору об’єкта мети, завдання, яке необхідно виконати, перетворення об’єкта в наступній діяльності. А. Іоголевич пише, що …пізнавальна активність – це властивість особистості, яка виявляється в інтенсивному вивченні людиною предметів і явищ дійсності з метою ефективної суспільної реалізації набутих знань. Це складне психічне утворення є результатом переростання інтелектуального, емоційного й вольового стану особистості в нову якість, яка визначається ростом потреб у знаннях і посиленням позитивної мотивації учіння. Пізнавальна активність виникає та формується у процесі навчальної діяльності, підносячи діяльність на новий рівень. Така навчальна діяльність супроводжується намаганням особистості власними силами розв’язати поставлене завдання, унаслідок чого виникають додаткова пошукова активність суб’єкта, прояв власної ініціативи, емоційні переживання. Головним у появі пізнавальної активності є мотивація, яка спонукає особистість до активності.

У багатьох дослідженнях пізнавальна активність розглядається в тісному зв’язку з поняттям «пізнавальна самостійність». Так, наприклад, Н. Половнікова подає таке визначення: пізнавальна самостійність – це така якість особистості, яка означає готовність (прагнення і здатність) до оволодіння власними силами та з різною якістю й повнотою новими знаннями. Пізнавальна самостійність – це прояв потреби особистості в самореалізації, готовності до самостійної пізнавальної діяльності, умінні бачити проблеми та самостійно розв’язувати їх. Структура пізнавальної самостійності свідчить про те, що всі компоненти взаємопов'язані та займають відповідне місце в загальному процесі формування цієї якості.

Академік О. Савченко виокремлює у структурі пізнавальної самостійності мотиваційний, змістовно-операційний і дієвий компоненти. Змістовно-операційний аспект розглядається як знання, уміння, здібності, необхідні для виявлення пізнавальної проблеми, пошуку шляхів її розв’язання та застосування здобутих знань на практиці. Мотиваційний компонент – це потреба у постановці та вирішенні пізнавального завдання, що виявляється в активному сприйнятті, пізнавальних інтересах, у потребі до самоконтролю.

Т. Шалавіна у структурі пізнавальної самостійності виділяє: мотиваційний (потяг до діяльності), змістовно-операційний (знання й уміння) та вольовий компоненти. При цьому науковець визначає пізнавальну самостійність як формування окремих її рівнів: реконструктивно-варіативного, частково-пошукового та творчого.

Пізнавальна активність характеризує індивідуальні особливості людини у процесі пізнавальної діяльності. Існують такі показники пізнавальної активності: ініціативність, енергійність, інтенсивність діяльності, інтерес, старанність, допитливість, самостійність, саморегуляція, рефлексія діяльності, воля особистості, наполегливість у діяльності, цілеспрямованість, творчість.

На основі аналізу науково-методичної літератури можна зробити висновок, що пізнавальна активність – складне інтеграційне утворення особистості, що має структуру, яка складається з трьох компонентів: мотиваційного, змістово-операційного й емоційно-вольового. До мотиваційного компонента входять: пізнавальна потреба, пізнавальний інтерес, спрямованість особистості на навчальну діяльність, позитивне ставлення до учіння, пізнавальна ініціатива особистості. До змістово-операційного компонента – система провідних знань і способів учіння, усі мисленнєві операції, пізнавальні процеси, пов’язані з розумовим перетворенням у пізнанні. Емоційно-вольовий компонент пізнавальної активності охоплює такі якості особистості як старанність, вдумливість, схильність до дискусії, наполегливість у подоланні труднощів, прагнення до самовдосконалення, упевненість у собі, самокритичність, почуття власної гідності, відсутність страху помилитися, цілеспрямованість у роботі, уміння організувати свою навчальну діяльність.

Активізація – постійний процес управління діяльністю студентів, спонукання до енергійного, цілеспрямованого навчання, подолання спаду, пасивності й стереотипності. Сукупність різноманітних методів, прийомів і засобів активізації називають узагальненим терміном «активні методи навчання». У системі взаємодії суб’єктів навчального процесу діють такі фактори активізації, як індивідуальний та диференційований підходи, розвиток творчої особистості студента, актуалізація потреб і мотивів здобуття педагогічної освіти, використання принципів навчання дорослих учнів, удосконалення умов взаємодії через створення відповідного середовища. Активізація пізнавальної діяльності характеризується постійною взаємодією студентів з викладачем у вигляді прямих і зворотних зв’язків і передбачає формування самостійності творчого вироблення студентських рішень.

К. Абульханова-Славська, розглядаючи проблему активізації самостійної роботи крізь призму психології особистості, наголошує на тому, що активність – типовий для конкретної особистості узагальнений, ціннісний спосіб відображення, вираження та здійснення її життєвих потреб; це функціонально-динамічна якість особистості, яка інтегрує та регулює в динаміці всю її особистісну структуру.

І. Лернер, П. Підкасистий, Н. Половнікова говорять про активізацію пізнавальної діяльності студентів і визначають її як уміння та прагнення творчо підходити до навколишньої дійсності, що забезпечує успіх і надає навчальній роботі характер самостійного творчого пошуку істини.

М. Скаткін у своїх працях наголошує, що активізація пізнавальної діяльності необхідна не тільки для успішного вирішення навчальних і виховних завдань, вона розвиває розумові здібності, виховує любов, повагу та звичку до серйозної роботи, пробуджує допитливість.

У нашому дослідженні дотримуємося такого тлумачення поняття активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів: це цілеспрямована діяльність, спрямована на вдосконалення змісту, форм, методів, прийомів і засобів навчання з метою збудження інтересу, підвищення активності, творчості, самостійності, мотивованої діяльності студентів у засвоєнні знань, посилення взаємодії учасників навчально-виховного процесу.

Отже, процес активізації самостійної навчальної діяльності студентів вищих навчальних закладів будується та здійснюється на основі долучення студентів до активності, дотримуючись високого рівня самостійності. Процес активізації в цілому (на феноменологічному рівні в контексті розуміння дидактичних процесів сучасної вищої школи) визначаємо як процес управління активністю суб’єктів навчальної діяльності: і студентів, і викладачів. Саме таке розуміння активізації як дидактичного процесу, а також більш вузькопредметно – активізації самостійної навчальної діяльності студентів вищих навчальних закладів, розширює можливості запровадження у практику навчального процесу сучасного ВНЗ останніх інноваційних методик і технологій організації та здійснення самостійної навчальної діяльності студентів.