Право/1. Історія держави та права

Ганжа Є.О.

Національний університет «Юридична академія України ім.. Ярослава Мудрого», Україна

Договірна теорія Т. Гоббса як концептуальне підґрунтя теорії безпеки

Томас Гоббс був першим мислителем Нового часу, який розвинув повне й систематичне вчення про державу. У своїй політичній теорії він виходив з уявлень про безпеку держави як основної політичної цінності, причому для її досягнення необхідний абсолютизм верховної державної влади, заснованої на підставах природного закону.

В «Левіафані» Т. Гоббс стверджує, що від природи всі люди рівні фізично і розумово. З рівності здібностей він виводить рівність надій на досягнення цілей. А оскільки двоє людей не можуть володіти однією річчю, то між ними виникає ворожнеча, війна. Причинами цього є: суперництво, недовіра, жага слави. Суперництво рівних за природою людей супроводжується насильством і виникає з приводу їхніх домагань на будь-які об’єкти власності. Недовіра між людьми призводить до того, що люди використовують насильство з метою самозахисту. Жага слави призводить до того, що люди вдаються до насильства з метою домогтися від інших визнання. Т. Гоббс переконаний, що поки люди живуть без загальної (верховної) влади, яка тримає всіх їх у страху, вони перебувають у тому стані, що називається війною, а саме – в стані війни «всіх проти всіх». У цьому природному стані немає місця для працьовитості, оскільки нікому не гарантовані плоди його праці. Зате є вічний страх і небезпека смерті. Отже, у природному стані існує природне право – свобода людини робити все для збереження власного життя.

Цей стан характеризується відсутністю працьовитості та постійною загрозою смерті, а також тим, що поняття справедливого й несправедливого не мають місця. У природному стані кожна людина має право на все, навіть на життя іншої людини, тому ніхто не може бути впевненим, що проживе відведений йому природою час для життя. Мірою добра й зла для людини є її особисті потяги. Там, де немає верховної влади – немає закону, а там, де немає закону – немає несправедливості. В цьому стані людині некомфортно, тому вона намагається з нього вийти за допомогою пристрастей (страх смерті, бажання благ, надія придбати їх своєю працьовитістю) і розуму, що підказує прийнятні умови миру – природні закони. Природний закон – загальне правило, відповідно до якого людині забороняється робити те, що згубно для її життя або те, що позбавляє її засобів до збереження. Серед природних законів є сенс виділити наступні: 1) варто шукати миру й сприяти йому; 2) людина повинна відмовитися від права робити все, що вона хоче в тій мірі, у якій це необхідно в інтересах миру і самозахисту; 3) люди повинні дотримуватися укладених ними угод; 4) людина, що одержала благодіяння від іншої людини з її милості, а не з примусу, повинна поводитися так, щоб людина, яка зробила благодіяння, не мала розумної підстави каятися у своїй доброті; 5) кожна людина повинна пристосовуватися до всіх інших; 6) за наявності гарантії відносно майбутнього людина повинна прощати минулі образи тим, хто бажає цього; 7) у разі помсти люди повинні погоджуватися не з розмірами заподіяного зла, а з розмірами того блага, яке має бути після помсти; 8) жодна людина не повинна виявляти ненависть або презирство щодо іншої людини; 9) кожна людина повинна визнавати інших рівними собі від природи; 10) якщо людина призначена бути суддею в суперечці між двома людьми, то вона має неупереджено їх розсудити; 11) у випадку суперечки сторони повинні підкорити своє право рішенню третьої особи - арбітра.

Фактично, людина має зректися деяких прав аби гарантувати свою безпеку. Природні закони є незмінними й вічними, тому що несправедливість, невдячність і тому подібне ніколи не зможуть стати правомірними. Проте Гоббс переконаний, що людям не подобається жити в суспільстві. Крім того, вони можуть порушити свої домовленості. Тому необхідна примусова влада, яка б примусила всіх однаковою мірою їх виконувати. Така влада з’являється із заснуванням держави, а сила – з появою громадянських законів.

Т. Гоббс стверджує, що для досягнення миру й безпеки люди створили штучну людину, державу з загальною владою, спроможною захищати людей. Але для цього ця влада повинна бути єдиною, зосередженою в руках одного суб’єкта. За Гоббсом, держава – єдина особа, відповідальною за дії якої зробила себе шляхом взаємного договору між собою величезна кількість людей, для того, щоб ця особа могла використати чинність і кошти всіх їх так, як визнає за необхідне для їхнього миру й загального захисту.

Верховна влада може засновуватися двома шляхами: силоміць і за добровільною згодою. Заснована за добровільною згодою держава називається політичною. Піддані в ній не мають права без дозволу суверена скинути його владу. Що б не робив суверен, це не може розглядатися як неправомірна й несправедлива дія стосовно підданого. Адже навіть найжорстокіша по відношенню до народу влада краща за стан війни «всіх проти всіх». Однак народ має право повстати проти суверена, якщо своїми діями він загрожує їх фізичному самозбереженню. Влада суверена абсолютна: йому належить право видання чи скасування законів, оголошення війни, укладання миру і т.д.

Таким чином, абсолютна влада держави в особі суверена – гарант миру і реалізації природних законів. Т. Гоббс називає її Левіафаном, штучною людиною, для якої верховна влада – душа; посадові особи при владі – суглоби; безпека народу – заняття і т.д.

Різновидів політичної держави три: монархія, демократія і аристократія. З точки зору забезпечення безпеки Гоббс віддавав перевагу монархії.

Отже, згідно з Т. Гоббсом, держава стала продуктом інстинктивної жаги людей до самозбереження та раціональної діяльності мозку, яка підказала їм шлях до цього самозбереження. Метою держави стала безпека її громадян, а «головним охоронцем» - суверен.