Право/2.Административное и финансовое право
к.ю.н., доцент Пивовар Ю.І.
Юридичний інститут Національного авіаційного університету,
м. Київ,
Україна
Воробйов Р.А.
Департамент кадрового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України, м. Київ,
Україна
Відповідно до Указу Президента України “Про систему центральних органів
виконавчої влади” від 15 грудня 1999 року № 1572/99
головними (провідними) органами в системі центральних органів виконавчої
влади у забезпеченні реалізації державної політики у визначеній сфері
діяльності є
Міністерства. Крім того центральне місце Міністерств в даній системі означене
Указом Президента України “Про
заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” від 22
липня 1998 року № 810/98. Виконуючи головне своє призначення, кожне міністерство для
забезпечення власних поточних потреб, одночасно з галузевим статусом перебуває
також й у статусі учасника бюджетного процесу, адже головним джерелом
фінансування будь-якого державного органу залишається Державний бюджет України.
Слід зазначити, що міністерство як учасник бюджетного процесу, вступаючи у
бюджетно-процесуальні правовідносини з іншими учасниками цього процесу (як
спеціалізованими державними фінансовими органами, так і підпорядкованими
органами, установами, підприємствами) повинно володіти відповідною
правосуб’єктністю, що є загальною обов’язковою умовою для участі будь-яких
суб’єктів у правовідносинах. У випадку участі міністерства в бюджетному
процесі, як різновиді бюджетно-процесуального провадження, такою умовою є бюджетна процесуальна правосуб’єктність, яка
охоплює поняття бюджетної процесуальної правоздатності, бюджетної процесуальної
дієздатності, бюджетної процесуальної деліктоздатності.
У фінансово-правовій науці питанню фінансової правосуб’єктності та її
складових присвячено чимало праць таких учених, як: В.В. Гриценко,
Л.М. Древаль, М.В. Карасьової, Т.Є. Кушнарьової,
О.А. Музики-Стуфанчук, С.Г. Пепеляєва, Ю.Л. Смиринкової та ін.
Переважна більшість науковців під фінансовою (бюджетною) правосуб’єктністю
визначають здатність суб’єкта бути набувачем та носієм обов’язків і прав,
виділяючи такі основні складові: а) бюджетну правоздатність (потенційна
здатність мати права й обов’язки у бюджетній сфері); б) бюджетну
дієздатність (потенційна здатність реалізовувати надані права й обов’язки у
бюджетній сфері; в) деліктоздатність (здатність нести відповідальність за
свої вчинки) [1, с. 268; 2, с. 96]. При цьому деякі з них фінансову
деліктоздатність називають однією зі сторін фінансової дієздатності [2,
с. 96].
Ураховуючи специфіку бюджетно-процесуальних правовідносин та особливості
набуття учасниками бюджетного процесу відповідних прав й обов’язків, видається
найбільш прийнятною до цих умов ‒ новітня загально правова концепція
розуміння правосуб’єктності, запропонована професором С.В. Архіповим [3].
Погоджуючись з науковою позицією ученого щодо розуміння правоздатності й дієздатності
етапами (стадіями) розвитку правосуб’єктності [3, с. 15‒16],
пропонуємо наступне авторське бачення сутності бюджетно-процесуальної
правосуб’єктності міністерства як центрального органу виконавчої влади та
учасника бюджетного процесу.
На наш погляд, бюджетно-процесуальну
правоздатність в бюджетному процесі слід визначати першим етапом (умовою)
набуття суб’єктом права бюджетно-процесуальної правосуб’єктності, що відповідає
здатності (можливості) такого суб’єкта бути носієм бюджетних процесуальних прав
й обов’язків, суб’єктом бюджетно-процесуальних правовідносин. При цьому
особливість процесуальної правоздатності полягає в тому, що вона виникає
одночасно з правоздатністю в матеріальному праві, реалізація норм якого
здійснюється в юридичному процесі [4, с. 256; 5, с. 216], має
відносно сталий характер, а її формальний склад визначає не перелік прав чи
обов’язків, а лише здатність (можливість) бути суб’єктом відповідних
правовідносин. Так, набуттю міністерством статусу головного розпорядника
бюджетних коштів (розпорядника бюджетних коштів), як суб’єкта бюджетних
процесуальних правовідносин та бюджетно-процесуальної правосуб’єктності передує
набуття ним статусу бюджетної установи [2, с. 96‒97; 6, с. 120;
7, с. 113], а набуттю статусу відповідального виконавця бюджетних програм
‒ статус головного розпорядника бюджетних коштів (розпорядника бюджетних
коштів).
Бюджетно-процесуальна
дієздатність, виступаючи етапом більш високого рівня відносно правоздатності, що
включає в собі останню, як свою передумову, відповідає здатності (рівню
готовності) суб’єкта бюджетного права виконувати бюджетно-процесуальні функції
(здійснювати процесуальні дії) відповідного виду учасників бюджетного процесу,
спрямовані на реалізацію наданих їм прав.
На відміну від правоздатності, дієздатність характеризується динамічністю,
що залежить в бюджетному процесі від низки чинників: часових (періодичністю та
тимчасовістю актів про бюджет); просторових (межі певної території) [1,
с. 285]; підвідомчості (в межах одного, чи декількох відомств); виду
бюджетної програми тощо. Так, наприклад будь-яке міністерство набуває рівня
готовності до реалізації бюджетно-процесуальних прав та обов’язків розпорядника
бюджетних коштів або відповідального виконавця бюджетних програм на третій
стадії бюджетного процесу – після вступу в дію закону України про Державний
бюджет України на відповідний рік, а втрачає таку дієздатність з моменту офіційного
опублікування річного звіту про виконання Державного бюджету України.
Бюджетно-процесуальна
деліктоздатність є завершальною стадією набуття міністерством бюджетно-процесуальної
правосуб’єктності. На відміну від попередніх двох, на цій стадії відбувається
практична реалізація бюджетно-процесуальних прав та обов’язків, внаслідок чого
виникає здатність такого учасника бюджетного процесу нести зокрема
бюджетно-правову відповідальність.
Звичайно
кожен суб’єкт бюджетного права має свою індивідуальність вступаючи у
бюджетно-процесуальні правовідносини, оскільки набуває специфічного статусу
зокрема в бюджетному процесі. Так, зокрема міністерству як центральному органу
виконавчої влади характерний потрійний статус в бюджетному процесі: головного
розпорядника бюджетних коштів, розпорядника бюджетних коштів нижчого ступеню,
відповідального виконавця бюджетних програм.
У зв’язку з
цим, базуючись на фінансово-правому поділі правосуб’єктності на активну й
пасивну [8, с. 46], пропонуємо виділяти відповідні типи й бюджетної
процесуальної правосуб’єктності міністерства, доповнюючи ще змішаним типом. При
цьому слід зазначити, що міністерству, як учаснику бюджетного процесу,
притаманні усі три зазначені типи. Так, першого типу ‒ активної бюджетної процесуальної
правосуб’єктності ‒ міністерство набуває у статусі головного
розпорядника бюджетних коштів, володіючи бюджетно-правовими владними
повноваженнями по відношенню до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня,
відповідальних виконавців бюджетних програм та одержувачів бюджетних коштів;
другого типу ‒ пасивної бюджетної
процесуальної правосуб’єктності ‒ у статусі розпорядника бюджетних
коштів третього ступеню; третього типу – змішаної бюджетної процесуальної
правосуб’єктності – у статусі відповідального виконавця бюджетних програм:
пасивна по відношенню до головних розпорядників бюджетних коштів; активна – по
відношенню до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів
бюджетних коштів.
Отже,
виділення трьох типів бюджетно-процесуальної правосуб’єктності міністерства як
центрального органу виконавчої влади та учасника бюджетного процесу окреслює
напрями подальших наукових досліджень, зокрема питань розкриття змісту цих
типів.
Література:
1. Музика-Стефанчук
О.А. Органи публічної влади як суб'єкти бюджетних правовідносин в Україні:
проблеми законодавства, теорії та практики : дис. ...
д-ра юрид. наук : 12.00.07 / Музика-Стефанчук Оксана Анатоліївна. ‒
Ірпінь, 2012. ‒ 501 с.
2. Якимчук
Н. Я. Правовий статус розпорядників бюджетних коштів в Україні : дис. ...
доктора юрид. наук : 12.00.07 / Якимчук Наталія Яківна. – К., 2010. – 556 с.
3. Архипов
С. И. Субъект права (теоретическое исследование) : дис. ... доктора юрид.
наук : 12.00.01 / Архипов Сергей Иванович. – Екатеринбург,
2005. – 522 с.
4. Касьяненко
Л. М. Процесуальна фінансово-правова теорія: становлення і розвиток : дис. ...
докт. юрид. наук : 12.00.07 / Касьяненко Любов Михайлівна. ‒ Ірпінь,
2010. ‒ 468 с.
5. Лукьянова
Е. Г. Теория процессуального права / Е.Г. Лукьянова. – М. : Норма,
2003. – 240 с.
6. Карасева
М. В. Финансовое правоотношение / М. В. Карасева. – М. : НОРМА-М,
2001. – 288 с.
7. Мицкевич
А. В. Субъекты советского права / А. В. Мицкевич. – М. : Гос. изд-во
юрид. лит., 1962. – 212 с.
8. Музика-Стефанчук
О. А. Фінансове право : навч. посіб. / О. А. Музика-Стефанчук. – 3-тє
вид., виправл. і доповн. – К. : Атіка, 2007. – 264 с.