Экономические науки/10.Экономика предприятия

К.е.н., доцент Воронецька І.С.,

магістрант Стасюк Н.М.

Вінницький національний аграрний університет

Економічні засади диверсифікації виробництва в агропромисловому секторі

Вступ. У сучасних умовах господарювання диверсифікація охоплює всі галузі економіки, незалежно від стану їх розвитку, проте її напрямки залежать від кожного суб’єкта господарювання зокрема. Якщо його діяльність досягає того рівня, на якому розширення в обраному виді виробництва вже неможливе, то виходом із цього становища є проникнення в інші економічні сфери, тобто диверсифікація. Водночас вона застосовується у випадку кризи функціонування фізичних і юридичних осіб, зокрема, коли вони досягають грані банкрутства. Звісно, вимоги щодо вибору диверсифікаційних змін у двох вищенаведених випадках дуже різні.

Питання диверсифікації знайшло своє відображення в наукових роботах таких учених, як В.Андрійчук, О.Вітковського, М.Корінько, Є.Милованова, С.Попової та ін. Вони розглядають її особливості як в економіці загалом, так і в окремих галузях. Водночас, на нашу думку, недостатньо уваги приділено дослідженню диверсифікаційних процесів виробництва в агропромисловому секторі економіки.

Постановка завдання. Дослідження має на меті висвітлення завдань, які спонукають суб’єктів підприємницької діяльності до освоєння диверсифікації в агропромисловому виробництві в сучасних умовах функціонування національної економіки.

Диверсифікація виробництва – це одночасний розвиток декількох, не пов’язаних один з одним видів виробництва продукції. Диверсифікація, як власне і спеціалізація, є інструментами зниження існуючих ризиків, та, відповідно, сталого розвитку підприємства. Як правило, природно – кліматичні та ринкові ризики мають різнонаправлений вплив на виробництво різних видів сільськогосподарської продукції і, відповідно, їх негативний вплив на одних напрямках компенсується позитивним на інших.

Основна причина диверсифікації — прагнення підприємства зменшити залежність від вузької товарної номенклатури. За теорією життєвого циклу товару, будь-який товар рано чи пізно вступить у стадію спаду. Це призведе до застарівання товару, зниження попиту на нього, і, як результат — зниження прибутку і рентабельності діяльності підприємства. Тому, щоб зменшити ризик від діяльності в одній галузі, підприємства диверсифікують свою діяльність, тобто виходять у нові для них сфери бізнесу.

Економічна енциклопедія визначає диверсифікацію, як «розширення номенклатури продукції, що її виробляють окремі фірми та об’єднання», що існує у двох основних формах (рис.1) [2, с.344].

Рис.1. Форми диверсифікації

Диверсифікація, як і спеціалізація та концентрація, вважає В.Г.Андрійчук, є однією із суспільних форм організації виробництва. Узагальнюючи напрацювання когорти вчених можна визначити основних чотири види диверсифікації: концентричну – виробництво нових видів продукції, при незмінній сировині, технології та ресурсах; корпоративну - створення принципово нових видів продукції; вертикальну – організація виробництва такої продукції, що передбачає закінчений цикл «виробник –кінцевий споживач»; горизонтальну – виробництво таких видів продукції, які можуть споживатися самим підприємством і це потребує зміни технології виробництва [1].

Слід зазначити, що диверсифікація діяльності виробників має як ряд економічних, так і соціальних переваг - забезпечується більша зайнятість населення, реалізація ширшого кола соціальних та матеріальних потреб громадян; відбувається перехід від односторонньої виробничої структури до багатопрофільного виробництва в результаті чого підприємства укрупнюються і перетворюються на багатогалузеві комплекси. Диверсифікація дає можливість знизити ризик збуту продукції при перенасиченні товарами одного виду в результаті випуску на ринок дефіцитних товарів.

На думку О.Вітковського, ефективність здійснення диверсифікації безпосередньо залежить від своєчасної орієнтації на види товарів, робіт, послуг, які мають попит і є конкурентоздатними [2].

На нашу думку, оцінка результатів діяльності підприємства має бути пов'язана з розробкою методики отримання, аналізу та подання інформації, яка стосується освоєння нових технологій, видів продукції, діяльності ринків та інших видів і напрямків діяльності, а також виявлення закономірностей визначення стану досягнення мети проведення диверсифікації. Перспективи та проблеми, пов'язані із своєчасною оцінкою результатів диверсифікації складових бізнесу підприємств, є актуальними і потребують глибших досліджень.

Перед тим як прийняти рішення щодо стратегії диверсифікації, М.Портер пропонує здійснити три тести: тест на привабливість; тест на вартість; тест на додаткові вигоди [7].

Тест на привабливість має оцінити ступінь привабливості диверсифікованої структури, тобто визначити наскільки вони перспективні, прибуткові, чи матимуть велику місткість ринку та низькі бар'єри входу. Але проблема в тому, що привабливі галузі, як правило, мають високі бар'єри входу. Тому, вирішуючи дилему«привабливість галузі — бар'єри входу в галузь», непривабливі галузі як об'єкт диверсифікації необхідно розглядати лише в тому разі, коли підприємство зможе своїми діями змінити ситуацію в галузі або якщо очікується поліпшення (позитивна зміна) в структурі галузі.

Тест на вартість має враховувати має встановити кошторис на входження в галузь. Правило в тому, що витрати, пов'язані з входженням у нову галузь, повинні бути виправдані майбутніми доходами від діяльності в цій галузі.

Тест на додаткові вигоди від діяльності в диверсифікованій галузі передбачає, що вона повинна мати стійку конкурентну перевагу або забезпечувати можливості піднесення конкурентоспроможності фірми в цілому. Додаткові вигоди оцінюються за синергічним ефектом, який виникає від стратегічної відповідності між існуючою і новою галуззю.

Досвід свідчить, що саме диверсифікація діяльності підприємств в умовах трансформаційної економіки знімає протиріччя, які виникають у сфері виробництва (протиріччя продуктивних сил, обмеженість ресурсів і наявність відходів у виробництві, протиріччя товару як продукту виробництва) й обігу традиційного продукту (протиріччя товару як предмета споживання) [5].

Ці протиріччя диверсифікація вирішує не лише позитивно, а й нейтрально, що створює передумови для виникнення нових протиріч, тому в процесі функціонування підприємства цикли диверсифікації послідовно змінюють один одного, забезпечуючи позитивну тенденцію еволюції діяльності та розвитку підприємства, додаючи йому гнучкості й адаптивності до ринкових умов господарювання [6].

Диверсифікацію спричиняють як об’єктивні, так і суб’єктивні фактори. Об’єктивним чинником можна вважати певний етап економічного розвитку взагалі чи окремих суб’єктів господарювання, на якому зокрема виникає потреба впровадження часткових або докорінних змін, у тому числі диверсифікаційних. Суб’єктивними можна вважати волевиявлення людини чи групи осіб щодо вибору та доцільності впровадження диверсифікаційних процесів. Серед інших причин диверсифікації можна визначити наступні:

- поява нових технологій. Це дає можливість підприємству вийти в сфери бізнесу, які є новими не лише для неї, а й для ринку, й тому диверсифікація в ці галузі забезпечить їй статус технологічного інноватора;

- привабливість нової галузі, її потенційна прибутковість для підприємства та наявність у підприємства необхідних коштів для входу в цю галузь. «Навіть якщо досягаються поточні цілі, підприємство може прийняти рішення про диверсифікацію, якщо це дозволить їй отримати більший прибуток, ніж просте розширене виробництво»;

- якщо вихід у нову сферу бізнесу забезпечить підприємству значний синергічний ефект її діяльності.

Для мінімізації ризиків та отримання стабільних фінансових результатів підприємства АПК можуть вибрати поглиблену спеціалізацію, зберегти існуючі способи та обсяги виробництва або піти шляхом диверсифікації своєї діяльності.

Висновки: В агропромисловому секторі економіки диверсифікація має два основних напрямки: сільськогосподарське виробництво, переробка сільськогосподарської сировини. Для мінімізації ризиків та отримання стабільних фінансових результатів сільськогосподарське підприємство може вибрати поглиблену спеціалізацію, зберегти існуючі способи та обсяги виробництва або піти шляхом диверсифікації своєї діяльності. Перевагами диверсифікації діяльності сільгоспвиробників є: забезпечення більшої зайнятості населення; реалізація ширшого кола соціальних та матеріальних потреб селян; стабілізація фінансової незалежності та підвищення прибутковості діяльності товаровиробників.

Література:

1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. / В.Г.Андрійчук. – К.: КНЕУ, 2002. – 624 с. (С.580-584)

2. Вітковський О.. Застосування портфельних теорій для оцінки ефективності диверсифікації діяльності підприємства// Підприємство, господарство і право. — 2006, №9. С. 166-168.

3. Економічна енциклопедія: у трьох томах. Т.1/ Редкол.: …С.В.Мочерний (відп.ред.) та ін.. – К.: Видавничий ценр «Академія», 2000. – 864 с. (С.344-345)

4. Корінько М. Д.. Оцінка результатів диверсифікації діяльності підприємства// Актуальні проблеми економіки. — 2006, №3. – С. 52-57.

5. Милованов Є.. Стратегия диверсификации - основа финансовой устойчивости многопрофельного предприятия// Проблемы теории и практики управления. — 2006, №10. –С.83-85.

6. Попова С. М. Необходимость диверсификации деятельности промышленных предприятий в современных условиях Украины // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції "Наука і освіта – 2002". – Т 14: "Економіка". – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. – С. 32 – 33.

7. Портер М. Конкурентное преимущество: Как достичь высокого результата и обеспечить его устойчивость / пер. с англ. Е. Калининой. — М.: Альпина Бизнес Букс, 2005 (2-е изд. — 2008). — 715 с.