Секция: 14. Экономическая теория
Яковенко Л.І.
доктор економічних наук,
професор
Полтавський державний
педагогічний університет імені В.Г. Короленка
Непокупна Т.А.
кандидат економічних наук,
доцент
Полтавський державний
педагогічний університет імені В.Г. Короленка
проблеми державного регулювання
в контексті світової економічної кризи
Сучасна економічна криза, яка охопила майже всю світову економічну систему у 2008 р., сприяла перегляду урядами країн питань державного регулювання господарських процесів. Видається, що практично увесь світ пережив наступний 2009 р. без ясного усвідомлення майбутнього, адже продовжувався відтік капіталів з країн периферії, де досить складно рефінансувати кредити, експортні операції потерпали від нестачі оборотних коштів. Уряди низки країн все ще переживають скорочення бюджетних надходжень, підприємці – наслідки попередньо взятих кредитів, службовці – непосильні виплати за іпотеками, наймані працівники – втрату робочих місць.
Сьогодні стає очевидним, що заплановані фінансові моделі, бізнес-плани, національні і сімейні бюджети слід коригувати чи кардинально змінювати. При цьому економічна ситуація потребує досить „тонкого” налаштування: „Макроекономічне регулювання, придатне для стабільної економіки, – це тонкий управлінський процес, це механізми мотиваційної наладки, регулювання, гармонійної взаємодії і взаємодоповнення держави і ринку” [1]. Хоча у 2010 р. розвинені країни й продемонстрували припинення падіння економіки, однак висловлюються побоювання другої хвилі глобальної економічної кризи [2].
Сучасні умови актуалізують адекватні дії світового співтовариства у цілому і національних урядів зокрема щодо подолання негативних наслідків загострення макроекономічних проблем: падіння обсягів виробництва, інфляції, безробіття, девальвації національних валют. Хоча очевидним є те, що швидко подолати наслідки кризи не вдасться, тому варто ставити завдання їх пом’якшення та гуманізації.
Теоретичне
обґрунтування об’єктивності циклічного розвитку економіки багатьох економістів
нині робить однодумцями стосовно того, якою має бути економіка в посткризову
епоху – це безумовно заснована на новому технологічному укладі економіка
інновацій, економіка знань. Перехід до такої моделі, зокрема, в Україні, має
умовою формування національної інноваційної системи як єдності генерації,
поширення і використання знань.
У зв’язку з кризою постає питання про нову систему
економічного регулювання, зокрема, в Європі говорять про розширення функцій
Європейського центрального банку, в США виділяють значні кошти на підтримку
економічної системи, низка держав вдається до запозичень коштів на проведення
антициклічної фіскальної політики. Спостерігається світова тенденція до посилення ролі держави у
регулюванні економіки, звернення до ідей кейнсіанства. Цей сигнал іде від США,
де новий президент пориває з ідеологією „обмеженої держави”, характерною для
його попередників, починаючи з Р. Рейгана. Президент Франції Н. Саркозі у
Давосі–2010
закликає до проведення серйозних перетворень у світових фінансах, висловлюється
на користь жорсткішого регулювання фінансових ринків та обмеження бонусів для
банкірів.
Збільшення впливу держави в економіці у кризовій ситуації є природним
процесом, оскільки саме на державу покладаються сподівання щодо спасіння
банківського та фінансового секторів економіки шляхом виділення компаніям
прямих кредитів. Змінюється роль держави у сфері регулювання фінансового ринку
через підвищення вимог до учасників фондового ринку, проведення жорстких
заходів у податковій сфері. Посилення ролі держави відбувається і через її
входження як акціонера або власника в ключові системоутворюючі компанії.
Все це викликає занепокоєння стосовно
того, чи зможе держава в умовах стабілізації економічної ситуації добровільно
зменшити свою роль чи піддасться спокусі залишитися ключовим гравцем на ринку,
що підвищує ризики одержавлення економіки, особливо в тих країнах, де ще до
кризи спостерігалося посилення державних компаній. „Діяльність влади ставить під сумнів
найважливіший принцип ринкової економіки – відповідальність людини за прийняті
нею рішення... Збереження високого рівня державної присутності в економіці
обернеться серйозними проблемами для зростання і ефективності адаптації до
нових технологічних викликів”
– застерігає В. Мау [3].
Однак на порятунок усіх, хто претендує на державну підтримку, грошей не вистачить. На ринку залишаться найсильніші і професійно придатні. Це один із механізмів сучасної економіки, який Й. Шумпетер назвав „творчим руйнуванням”. Економіка розвивається завдяки зникненню старих компаній, методів, ідей. На їх зміну приходять нові, прибутковіші, оскільки в період кризи прискорюється самоочищення економіки від неефективних компаній. Хоча зростає і спротив цьому, під лозунгами допомоги реальному секторові посилюється лобіювання інтересів т. зв. „економічних динозаврів”. Тому важливо знайти виважене співвідношення між державним впливом на економіку і сприянням формуванню нової структури економіки, впровадженням нових технологій.
Вважаємо, що найскладнішою сферою, котра потребує кардинальних змін у ролі держави, є модернізація принципів побудови суспільного життя та прийняття владою важливих і відповідальних рішень. Мова йде про створення соціально орієнтованої держави, яка налагоджує зв’язки між людьми, регіонами та проектами, а не встановлює власні всевладдя й ієрархію [1]. У процесі оновлення систем державного регулювання слід враховувати соціалізацію економічних систем, пріоритетність інвестицій в Людину, розвиток систем освіти, охорону здоров’я.
Тому, на наш погляд, державі
необхідні зміни методів прийняття рішень – спільно, гласно, використовуючи
досвід інших країн, регіонів, підприємців. Гуманізація наслідків кризи має
реалізовуватися через, по-перше, допомогу саме людям, працівникам, безробітним,
а не підприємцям, менеджерам чи акціонерам; по-друге, перерозподіл коштів і
відповідальності на місцеве самоврядування; по-третє, забезпечення свободи
бізнесу і його ролі як рівноправного партнера в прийнятті рішень; по-четверте,
сприяння процесу встановлення ринкових цін, які відображають реальний попит і
пропозицію; по-п’яте, уникнення застосування протекціоністських заходів та
обмеження міжнародної конкуренції тощо.
Таким чином, у сфері державного регулювання необхідні нові моделі, ідеї, підходи, які б сприяли інноваціям, творчості і гнучкості у поведінці економічних суб’єктів, формували соціально орієнтовану ринкову психологію у контексті нівелювання наслідків сучасної кризи та мінімізації можливості виникнення її нової хвилі.
Література:
1. Рожен А. Вижити Україною // Дзеркало тижня. – 2008. – № 48 (727). – 20–26 грудня
2. Миру грозит новый экономический кризис // http://www.utro.ru/articles/2010/01/18/866031.shtml
3. Мау В. Мир после кризиса: что получим на выходе? // http://www.vedomosti.ru/newspaper/print/2009/02/16/181823