Добрянський Я. В.

Національний університет біоресурсів і природокористування, Україна

Адаптація інституту податкових пільг до регулювання економіки України.

Складовою ефективного податкового регулювання є застосування податкових пільг. Для сучасних тенденцій у сфері дії податкових пільг в розвинених країнах характерно: скорочення раніше існуючих знижок і пільг; заміна надання податкових пільг у сфері податкових знижок з оподатковуваного доходу наданням «податкових кредитів»; встановлення чітких обмежень максимальних і мінімальних розмірів податкових зобов'язань для тих, що отримують високі доходи; заохочення внесків до недержавних пенсійних фондів, надання податкових пільг для внесків у державні банки, облігації і позики центральних і місцевих органів влади, для приватних інвестицій в акції певних видів: виробничих підприємств, нових підприємств, венчурних компаній, державних програм; відміна пільги по безробіттю і хворобах у деяких країнах (США, Великобританія, Фінляндія) і включення їх в оподатковуваний дохід .

За допомогою зміни напрямів застосування податкових пільг, відміни «дорогих» для державного бюджету податкових пільг, розвинені країни прагнуть зробити прибуткове обкладання нейтральним, щоб не знижувати стимулів до праці, підприємницької діяльності, заощаджень і інвестицій.

Податкове законодавство більшості країн передбачає податкову індексацію прибуткового податку з населення для здійснення оподаткування реальних доходів, справедливого розподілу податкового тягаря і застереження платника податків від додаткового інфляційного податку, з переходом його у міру зростання номінальних доходів в умовах інфляції в категорію платників податків, оподатковуваних за вищою ставкою.

Проводиться індексація різних видів податкових пільг і перш за все неоподатковуваного мінімуму, особистих податкових знижок на подружжя, дітей, утриманців, податкових знижок інвалідам, пенсіонерам, а також індексація шкали і меж оподаткування.

За оцінкою податкових органів ОЕСР податкова індексація усуває ефект інфляційного зростання податкових надходжень до державного бюджету і тим самим перешкоджає зростанню державних витрат, дозволяє уникнути негативних економічних наслідків інфляції і соціальних конфліктів, оскільки безпосередньо впливає на рівень реальної заробітної плати. Деякі країни (Франція, Нідерланди) застосовували диференційовану індексацію, а високі доходи звільнялися від індексації. Величина податкової індексації підраховується відповідно до індексу споживчих цін, індексу середнього заробітку промислових робітників, індексу роздрібних цін.

Система податкових пільг вітчизняного податку на доходи фізичних осіб передбачає в цілому такі напрями і види пільг як в інших країнах (неоподатковуваний мінімум, соціальне регулювання тощо).

Крім того, податкові пільги враховують також історичні особливості розвитку країни (соціальні пільги учасникам, ветеранам, інвалідам Великої Вітчизняної війни, війни в Афганістані, Героям Радянського Союзу та ін.): екологічні і економічні проблеми (наслідки аварії на Чорнобильській АЕС – пільги чорнобильця; проблема сільського господарства і продовольства – пільги на особисті доходи членів селянського господарства.

На відміну від сучасних тенденцій зарубіжних країн, вся державна допомога в Україні по соціальному страхуванню, соціальному забезпеченню, внески до Пенсійного фонду виключаються з оподатковуваного доходу.

Інститут податкових пільг має специфіку залежно від виду податків, методики розрахунку, мети використання податку і країни застосування. Разом з тим, існують і загальні характерні риси в системах податкових пільг різних країн, зумовлені економічною сутністю податкових пільг, однаковим рівнем соціально-економічного розвитку і одним і тим же призначенням використання податкових пільг.

Зміна діапазону податкових пільг дозволяє регулювати процес виробництва, нагромадження, споживання, заощадження попиту – пропозиції, обігу.

Застосування податкових пільг у регулюванні економіки повинне враховувати інфляційну дію, оскільки утримання податкових пільг на одному рівні в умовах щорічної інфляції рівнозначно їх зниженню.

Сучасні тенденції регулювання економіки в розвинених країнах, ґрунтуючись на принципі нейтральності податків, будуються на відмові від інституту податкових пільг. Деякі зарубіжні фахівці рекомендують цю концепцію і для України [1, с. 559- 560; 2]. Для визначення напрямів податкової політики в Україні необхідно перш за все виходити з особливостей соціально-економічного розвитку країни. Зарубіжний досвід показує, що гнучке податкове регулювання за допомогою різноманітних видів податкових пільг забезпечило розвиненим країнам створення прогресивної структури економіки, конкурентоспроможності продукції на світовому ринку. Це дозволяє їм відмовитися в даний час від безлічі пільг.

Стан української економіки і суспільства нині зумовлює необхідність використання системи податкових пільг в управлінні, оскільки існують диспропорції в народному господарстві, особливо в аграрному секторі; відмінності в базовому рівні розвитку його сфер, підприємств; монополізм виробництва; нерівномірний соціально-економічний розвиток регіонів; необхідність стимулювання інноваційного прогресу, розширення випуску товарів народного споживання, проведення природоохоронних заходів; різка поляризація доходів у суспільстві.

Крім того, проблема прогресу в Україні пов'язана з вирішенням глобальних проблем виживання людства – екологічною, бідності і тому подібне, які можна частково вирішити, застосовуючи податкові пільги.

Умови, що склалися, вимагають різного підходу до товаровиробників, що можливо при використанні податкових пільг і встановленні диференційованих ставок податків.

Таким чином, податкові пільги і санкції як інститут податкового регулювання економіки проходять еволюцію від поступового, обмеженого до активного, поширеного, диференційованого пільгування по різних видах податків, регіонах, галузях для стимулювання виробничої діяльності.

Отже, створення стимулюючої системи податкових механізмів регулювання економіки аграрного сектору України, що дозволяє додати імпульс якісному економічному розвитку, є життєво необхідним. Тому зниження податкового тягаря у сфері матеріального виробництва має бути компенсоване продуманою і збалансованою системою заходів з недопущення скорочення доходів державного бюджету, частиною яких могли б стати запропоновані заходи. При подальшому реформуванні податкової системи слід переносити основний тягар оподаткування з доходів, що надходять від виробничої, трудової, інноваційної і інвестиційної діяльності, на оподаткування рентних доходів, зокрема, доходів від експлуатації природних ресурсів, власності та інших видів діяльності, пов'язаних з негативними екологічними і соціальними наслідками, а також у сферу обігу, де переважають значні тіньові обороти.

Література:

1. Панасюк Б. Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки / Панасюк Б. Я. – К. : Поліграфкнига, 1998. – 304 с.

2. Чумаченко Н. Г. Очерки по экономике региона / Чумаченко Н. Г. – К. : Наук. думка, 1995. – 338 с.