Малиш М.О. аспірант кафедри європейської інтеграції

Національної академії державного управління при Президентові України

Історія розвитку соціальної сфери держав ЄС.

Оцінити якість Європейського соціального простору сьогодення неможливо без розгляду динаміки побудови єдиного соціального середовища на території Європи в період ХХ ст.

Перші договори про створення Європейського Співтовариства, підписані в 1951 і 1957 рр. означали старт інтеграції в економічній сфері шести країн Європи – Франції, Німеччини, Італії, Нідерландів, Бельгії і Люксибурга. Дані договори містили і частину питань соціального захисту, проте вони більшою мірою носили декларативний характер. Явний пріоритет серед соціальних прав віддавався праву на працю.

Якнайповніше, соціальні гарантії були відтворені в Договорі про злиття виконавчих органів ЄСВС, Євратому та ЄЕС, який був підписаний 8 квітня 1965 року. Відповідно до договору, держави – члена ЄЕС зобов'язалися не вводити обмежень на право проживання та економічну діяльність на території своїх країн відносно громадян інших держав, що підписували договір. Особливо підкреслювалася необхідність боротьби з дискримінацією за національною ознакою і забезпечення рівності чоловіків та жінок.

В Єдиному європейському акті, прийнятому в 1986 р. було поставлено завдання «формування єдиного соціального простору в рамках Співтовариства», що означало прагнення створити єдину зону захисту соціальних прав ЄС. Фактично набір соціальних прав, позначених в перших договорах, не перетерпів змін, проте був розширений круг учасників ухвалення рішень в соціальній і економічних сферах, були створені фінансові інститути забезпечення програм в соціальній сфері. Особлива увага була приділена створенню і зміцненню інститутів соціального діалогу на суспільному рівні.

Прийняття Хартії основних соціальних прав працюючих Співтовариства в 1989 р. показало, що інститути ЄС усвідомлюють важливість «соціального виміру» інтеграції. Текст Хартії був схвалений на сесії Європейської ради в 1989 р. Особлива увага була приділена питанням галузевої конкуренції в рамках Європейських Співтовариств, напрямки витрат на соціальні гаранті стали враховуватися компаніями при виборі країни для розміщення капіталу і виробництва. Представники профспілок заявили, що ринковий механізм конкуренції в рамках ЄС підриває завоювання у сфері соціального захисту і може привести до «поступового і непрямого процесу ерозії соціальної політики». У Хартії було зафіксовано 12 основних соціальних прав трудящих, які держави – члени ЄС зобов’язались забезпечувати «на належному рівні». Істотним недоліком Хартії являлось і те, що її дія обмежувалась правами трудящих і не розповсюджувалась на всіх громадян. За словами одного з ведучих англійських експертів в області європейської інтеграції Джона Піндера, «термін соціальна політика на жаргоні ЄС означає політику в області трудових стосунків».

Принципи соціальної політики, які були викладені в хартії, були закріплені в Угоді про соціальну політику, яка була підготовлена в додаток до Маастріхтського договору 1992 р. Маастріхський договір вводить поняття громадянства Європейського союзу, яке для європейців нерозривно пов'язане з соціальними правами. У 1997 р. Великобританія вступає до соціальних обов’язків на рівні ЄС. Нові держави – члени ЄС, що приєдналися в 1995 р., - Австрія, Швеція і Фінляндія, також перейняли на себе зобов'язання в соціальній сфері. Саме з кінця 1990-х рр. Можна говорити про те, що був створений механізм ухвалення рішень і контролю над здійсненням соціальної політики в рамках Союзу.

Наступним етапом розвитку соціального виміру європейської інтеграції стало проголошення 17 грудня 2000 р. Європейською комісією, Сенатом і Парламентом Хартії основних прав Європейського Союзу, в якій у перше в історії Європейського Союзу були поєднанні в одному документі всі громадянські, політичні, економічні та соціальні права європейських громадян і мешканців ЄС. У Хартії позначені головне право громадян Євросоюзу в цивільній, політичній і соціальній сфері. У преамбулі заявлено, що «окрема людина знаходиться в центрі всіх дій» Співтовариства і що дана хартія надає статус громадянина Європейського Союзу, «створюючи тим самим зону свободи, безпеки та правосуддя». Таким чином, з набиранням чинності Хартії основних прав Європейського Союзу соціальні права мають таке ж значення, як і права в інших сферах. Проте остається головна проблема – здійснення зазначених прав та досягнення тих же гарантій в соціальній сфері на рівні Союзу, які досягнуті в державах з розвиненою системою соціального захисту.

Розглядаючи роль Європи як першопрохідника в галузі еволюції соціальних функцій сучасної держави, слід відмітити, що вона виглядає найбільш вражаючою. За півтора століття було пройдено довгий шлях від приватної добродійності й початків державного патронажу до фундаментальних концепцій соціального партнерства, соціальної ринкової економіки і держави добробуту, покладених (в ряді країн - ще до Другої світової війни, а після її - майже всіма країнами Заходу) в основу соціальної політики держави. Вона поширюється на такі сфері соціального життя, як зайнятість і міграція трудящих, доходи й податки, захист споживачів, освіта, охорона здоров’я, соціальне забезпечення, організація дозвілля й туризм. При цьому уряди керуються не тільки критеріями приватного інтересу, економічної рентабельності, але й критерієм суспільних потреб, який далеко не завжди співпадає з ринковими принципами й сприймається державою як результати тривалого тиску соціал-демократичних течий та профспілок.

Відносно цього необхідно зробити ряд принципових висновків:

- по-перше, система державного регулювання в європейських країнах набула яскраво виражену соціальну спрямованість. Це, на наш погляд, докорінно змінило характер всієї системи суспільних відносин у даній групі країн у порівнянні з довоєнною епохою, стало найважливішим свідченням життєздатності сформованого в них суспільства вже XXI століття;

- по-друге, так званий «реальний соціалізм» повністю програв змагання з альтернативною суспільною системою не тільки в економіці, але й у реалізації проголошених соціальних цілей;

- по-третє, в європейських країнах відбулася корінна перебудова внутрішніх функцій держави. Якщо раніше вона обмежувалась майже винятковою роллю «охоронця порядку», що охороняє сформовану суспільну систему з її відносинами власності, соціальною нерівністю, привілеями вищих прошарків і можновладців, то у ХХІ столітті головним у діяльності держави стало систематичне й різноманітне регулювання економічних і соціальних процесів. Ця найбільша зміна в структурі й призначенні механізмів саморозвитку європейського суспільства спонукає повернутися до фундаментальної проблеми взаємин у трикутнику: «ринкова система виробництва - громадянське суспільство - держава», і особливо - до аналізу реальної ролі держави в регулюванні відносин між найманцями та працедавцями.

Метою європейської соціальної політики сьогодення є поліпшення умов праці і підвищення рівня життя, стимулювання трудової зайнятості і створення рівних можливостей, обов'язковий мінімум соціальної захищеності. Інструментом досягнення цього є Європейський соціальний фонд, програми, законодавчі заходи по забезпеченню рівноправ'я і доповненню внутрідержавних норм і правил.

Література:

1. Договір про Європейський союз

2. Договір про функціонування Європейського Cоюзу

3. Єдиний європейський акт

4. Каргалова Марина Викторовна. Социальная политика Европейского Союза. Концептуальные аспекты и тенденции развития в 80-90-е годы : диссертация ... доктора исторических наук : 07.00.03. - Москва, 1999. - 405 c. : ил. РГБ ОД, 71:00-7/56

5. Социальная политика Европейского союза на современном этапе: становление и развитие // Известия Российского государственного педагогического университета имени А.И.Герцена. - СПб., 2009. - N 93. - С.99-102.

6. Хартія основних прав Європейського Союзу

7. Хартія Співтовариства про основні соціальні права працівників

8. http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1728