Право/
7.Экологическое, земельное и аграрное право.
К.ю.н. Слома В.М.
Тернопільський національний економічний університет, юридичний
факультет, Україна
Фермерське господарство як
суб’єкт аграрних відносин
На сучасному етапі розвитку
аграрних відносин в Україні значна роль у виробництві сільськогосподарської
продукції відводиться фермерським господарствам. Як зазначає О.О. Погрібний
фермерське господарство – одна із перспективних організаційно-правових форм
ведення сільського господарства, яка сприяє самостійності й зацікавленості
виробника в кінцевих результатах роботи [1, с. 287].
Відповідно до ст. 1 Закону України
«Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької
діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання
виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та
реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для
ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону. Разом з тим, на думку М. Долинської, з наданням дозволу створювати та вести фермерське господарство одній особі родинно-трудова ознака втрачає значення [2, с. 11,15]. За наявності єдиного учасника (члена) фермерське господарство втрачає свою специфіку як суб’єкт аграрного права. У такому випадку господарство набуває статусу унітарного приватного підприємства.
Крім того, за наявності єдиного члена фермерського господарства воно не відповідатиме такій важливій ознаці юридичної особи, як організаційна форма (організаційна єдність) через відсутність постійного колективу працівників. У той самий час наявність кількох членів господарства дає змогу утворити певну організаційну структуру виробництва. Родинно-трудова специфіка – це по суті ознака організаційної форми фермерського господарства [5, с. 61].
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону
України «Про фермерське господарство» членами фермерського господарства можуть
бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі, які об’єдналися для спільного
ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту
фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути
особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).
М. Долинська зазначає, що ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство» (яка закріплює, що членами такого господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї та родичі) чітко орієнтує на сімейний склад господарства, що відображає як традиційно-історичний уклад життя та праці в українському селі, так і міжнародний досвід організації фермерства. Проте цей склад точніше характеризувати не як «сімейний», а як «родинний». У даному випадку йдеться про фермерське господарство не просто як про сімейне об’єднання, а як про родинно-трудове [3, с. 74-75].
Оскільки фермерське господарство є юридичною особою, воно наділене всіма ознаками, властивими юридичній особі, а саме: організаційна єдність, наявність відокремленого майна, здатність бути позивачем і відповідачем у суді, нести самостійну майнову відповідальність, виступати у цивільному обороті від власного імені, також фермерське господарство має власну печатку і штамп.
Фермерське господарство діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про фермерське господарство» право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-ти річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства.
Професійний
відбір громадян, які виявили бажання створити фермерське господарство, проводить
районна (міська) професійна комісія з питань створення фермерських господарств,
склад якої формується і затверджується районною (міською) радою.
Висновок
професійної комісії з питань створення фермерських господарств про наявність у
громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної
сільськогосподарської кваліфікації є умовою для державної реєстрації
фермерського господарства і надання (передачі) громадянину у власність або
оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель
державної і комунальної власності відповідно до Земельного кодексу України.
Першочергове право на створення
фермерського господарства надається громадянам, які проживають в сільській
місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському
господарстві.
Таким чином, як зазначає М.
Черкашина, гарантіями для набуття права на створення фермерського господарства
є: громадянство України, цивільна та земельна дієздатність, достатній досвід
роботи у сільському господарстві або необхідна сільськогосподарська
кваліфікація [6, с. 147].
Для належного здійснення своєї діяльності фермерське господарство повинно мати земельні ділянки та інше майно.
Відповідно до ст. 12 Закону
України «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можуть
складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності
фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать
громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в)
земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах
оренди.
До складу майна фермерського
господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди,
облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена
господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше
майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування
землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами,
обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну
власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до
його складеного капіталу.
В. Єрмоленко вказує на те, що
необхідно також розрізняти реальний майновий комплекс та наділений потенціалом
відчуження. В реальному майновому комплексі фермерського господарства
використовуються всі землі, на яких безпосередньо здійснюються
сільськогосподарське виробництво, переробка продукції та інші види
підприємницької діяльності, а також інше майно, у тому числі те, що перебуває у
тимчасовому користуванні. При відчуженні ж майнового комплексу господарства
переходу у власність інших осіб підлягатимуть тільки приватні землі
господарства (незалежно від їх цільового призначення), на яких здійснюється
виробництво та розміщено єдиний майновий комплекс, а також землі
несільськогосподарського призначення. Так само відчуженню підлягає виключно
власне майно, внесене до складеного капіталу та набуте під час господарювання,
поєднане технологічними зв’язками в єдиний майновий комплекс [4, с. 68-69].
Отже, фермерському господарству
притаманні такі ознаки: фермерське господарство складається з трьох компонентів
– майнового комплексу, земельної ділянки та громадян, які об’єдналися для
здійснення товарного сільськогосподарського виробництва; воно є юридичною
особою з наявністю всіх притаманних юридичній особі ознак; воно є суб’єктом
підприємницької діяльності у сфері товарного сільськогосподарського
виробництва, тобто діє на аграрному ринку з метою отримання прибутку [1, с.
289].
Література
1.
Аграрне право
України: Підручник / За ред. О.О. Погрібного. – К.: Істина, 2007. – 448 с.
2.
Долинська М.С.
Правове становище селянських (фермерських) господарств в Україні. – Л., 1999.
3.
Долинська М.
Фермерські господарства України: землекористування, порядок створення,
діяльність та припинення діяльності. – Х., 2005. – 264 с.
4.
Єрмоленко В.
Правовий режим майна фермерського господарства // підприємництво, господарство
і право. – 2005. - № 12. – С. 65-69.
5.
Єрмоленко В.
Майнове становище фермерського господарства як суб’єкта аграрно-майнових
правовідносин // Підприємництво, господарство і право. – 2007. - № 11. – С.
59-62.
6.
Черкашина М.
Правові проблеми гарантування фізичній особі можливості набуття статусу члена
фермерського господарства // Підприємництво, господарство і право. – 2009. - №
9. – С. 146-148.