Кульчицький Віталій Вікторович

Вінницький торговельно - економічний інститут

Київського національного торговельно - економічного університету

Методи державної підтримки господарської діяльності

Під методом державного впливу на господарські відносини слід розуміти сукупність заходів впливу держави через органи законодавчої, виконавчої та судової влади на суб’єктів господарських відносин з метою створення та забезпечення умов господарської діяльності відповідно до ідеї соціально орієнтованої економіки та національної економічної політики. Існує ціла низка критеріїв розподілу методів, але найцікавішим є поділ методів за характером впливу на прямі (адміністративний примус) та непрямі (економічне та інше стимулювання).

Розрізняють такі основні правові форми: планування (директивне й індикативне), індивідуальне управлінське рішення, контроль, нагляд, координація, формування звітності, інформаційне забезпечення суб’єктів господарських відносин, припинення правопорушень, поновлення правового становища, покарання винних у порушенні господарського законодавства, нормативне регулювання тощо.

ГК оперує терміном «засоби регулюючого впливу», щоправда не даючи його визначення, а лише наголошуючи, що вони застосовуються державою для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного й соціального розвитку. Основними засобами регулюючого впливу держави на суб’єктів господарювання відповідно до ст. 12 ГК є: державне замовлення, державне завдання; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки способом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб’єктів господарювання незалежно від їх форми власності.

У випадках, передбачених законодавством, Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади можуть установлювати державні завдання, що є обов’язковими для суб’єктів господарювання.

Державний контракт як форма реалізації державного замовлення згідно з Законом України «Про поставки продукції для державних потреб» від 22 грудня 1995 р. — це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні і правові зобов’язання сторін і регулюються взаємовідносини замовника і виконавця.

Законодавством України можуть бути передбачені особливості державного замовлення і, відповідно, державного контракту в певних сферах. Так, наприклад, Закон України «Про державне оборонне замовлення» від 3 березня 1999 р. передбачає, що державний контракт з оборонного замовлення — це договір, укладений державним замовником з виконавцем відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України основних показників оборонного замовлення (обсяги поставок (закупівлі) продукції, виконання робіт, надання послуг, строки виконання замовлення тощо), який передбачає зобов’язання сторін та їх відповідальність за виконання оборонного замовлення.

Не можна не згадати в цьому зв’язку положення Закону України «Про державний матеріальний резерв» від 24 січня 1997 р., в якому визначаються основні вимоги щодо формування і розміщення замовлень на поставку матеріальних цінностей до державного резерву.

Поставки продукції для державних потреб забезпечуються за кошти Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього, у порядку, визначеному законом.

Ліцензування підприємницької діяльності є засобом державного регулювання господарської діяльності, спрямованим на забезпечення єдиної державної політики в тій чи тій сфері та захист економічних і соціальних інтересів громадян.

Держава намагається стимулювати розвиток господарської діяльності. Насамперед ця підтримка спрямована на розвиток окремих видів підприємницької діяльності (Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19 жовтня 2000 р., Закон України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» від 21 грудня 2000 р.) або окремих галузей господарства (наприклад, Закон України «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні» від 18 листопада 1999 р. в редакції 13 грудня 2001 р., Закон України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001—2004 років» від 18 січня 2001 р., Закон України «Про державну підтримку підприємств, науково-дослідних інститутів і організацій, які розробляють та виготовляють боєприпаси, їх елементи та вироби спецхімії» від 21 вересня 2000 р.)

Державна підтримка малого підприємництва здійснюється за такими напрямами: формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малого підприємництва; установлення системи пільг для суб’єктів малого підприємництва; запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності; фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва; залучення суб’єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.