Ткаченко Тетяна  Володимирівна

кандидат пед. наук, професор, зав. каф. вокально-хорової підготовки вчителя Харківського Національного Педагогічного Університету  ім. Г.С.Сковороди

 

ВОКАЛЬНЕ МИСЛЕННЯ ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНИХ УМІНЬ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИКИ.

     Сучасний етап розвитку суспільства характеризується значними змінами у сфері освіти - пошуком нових шляхів найповнішого, всебіч­ного розкриття творчого потенціалу особистості.

     У педагогічній науці питання вокального мислення знайшли відобра­ження у працях багатьох дослідників (Голубєва II., Гребенюк Н., Дмитрієва Л., Колодуб І., Мазуріна К., Назаренко І., Стасько Г., Шульп'якона О.). У той же час огляд стану досліджуваної проблеми, практичний досвід ро­боти із студентами музично-педагогічного факультету свідчать про те, що проблема вокального мислення як складової частини професійних умінь майбугнього вчителя музики розроблена недостатньо.

     Мета статті розкрити проблеми вокального мислення як чинника професійних умінь майбутнього вчителя музики.

     Музика є відображенням світовідчуття і характеру мислення лю­дини певної історичної доби, особливостей її естетичного ставлення до навколишнього світу. Майбутніми фахівцями музики вокальне мистец­тво сприймається як цілісна система художніх та технічних засобів ви­конавства для вираження характерних для даної доби ідей та настроїв. Таким чином, відчуття відмінних рис різних музичних стилів, освоєння особливостей їхньої інтонаційної мови сприяє розвитку музично-во­кального мислення, яке має стати основною метою музичної освіти й вокального виховання майбутніх учителів музики.

     Важливо уявити собі величезну роль практичного навчання й прак­тичного мислення, через посередність якого ми можемо успішно роз­вивати потенційні можливості музично-вокального мислення студентів у наданих їм природою межах. Це буде мислення у процесі пошуку необхідних звуково-рухових почуттів для створення музичного образу вокальними засобами. Цей особливий вокальний засіб мислення про­являється у тільки йому властивому засобі координації рухів співочого апарату згідно з переживанням змісту музичного твору. Навчання прак­тичних вокальних навичок відіграє велику, якщо не провідну роль у роз­витку і формуванні студентів музично-педагогічного факультету. Тільки після того, як студент пройде практичний курс постановки голосу як інструменту інтонування, можна надати набутим вмінням й знанням форму узагальнення і поступово розширювати коло теоретичних поло­жень. Перед педагогом стоїть надзвичайно важливе завдання - навчити співака-початківця, майбутнього вчителя музики і співу ефективно ви­користовувати пізнавальні можливості співочого апарату. Він повинен знати, як відбувається «перетворення елементів зовнішньої фізичної дії у план внутрішньої дії мислення і роботу уявлення» [1, С. 120]. Тобто розвиток музичних уявлень відбувається на основі слухових вражень і накопичення індивідуального слухового досвіду. Сюди входить прослуховування чужого виконання і власного співу. Роль сприйняття власно­го голосу для студента величезна. Слухаючи себе, він оцінює звучання, порівнює його з музичним уявленням, вносячи якість, конкретність, завершеність музичного образу. Однак через специфіку самого «інструменту» студент сприймає свій голос до деякої міри спотвореним. Тому педагог у процесі навчання виконує роль зворотного зв'язку, оцінюючи позитивне та недоліки у співі студента. Це особливо важливо для почат­ківця, який не має ще розвиненого м'язового та вібраційного відчуття. У процесі пошуку необхідного звучання студент здійснює аналіз, а педа­гог синтезує почуте згідно свого уявлення про характер звука. Внаслідок цього у студента починає знижуватись не тільки активність музичного уявлення, але й аналітична пізнавальна функція вокальних дій, тому що він більше покладається на думку педагога і менше займається влас­ним пошуком. Якщо на початковій стадії навчання цей етап обминути неможливо, то з часом педагог повинен все більше приділяти уваги роз­витку самоконтролю студента, вмінню самостійно оцінювати вартість звукового результату.

    Музичний розвиток майбутнього вчителя музики відбувається у процесі активної музичної діяльності, де пильна увага надається форму­ванню музично-інтонаційним, музично-мовним здібностям майбутнього фахівця. Ці здібності є фундаментом музично-вокального мислення як необхідна психологічна передумова залучення до музичної культури.

      У вузівській педагогічній системі підготовки майбутніх учителів музики одним з найслабших місць ε розвиток інтонаційного мислення. Саме поняття «інтонація» повинно бути зрозумілим і близьким, бо сам інструмент інтонування є природною частиною людського єства. При­рода інтонації має відчуватись студентом вже в елементарних частинах музичного руху при роботі над вокальною технікою. Процес інтонуван­ня невідривно пов'язаний з м'язовими відчуттями опори дихання, фор­мування співочого «рупору», атаки звука та ін. Специфіка вокального мислення вимагає довгої та копіткої праці для настроювання самого музичного інструменту - голосу, а тому часто питання інтонаційної ви­разності відходить на другий план. Це значно знижує роль пізнавально-творчої функції у вокальній техніці і гальмує розвиток музично-вокаль­ного мислення студента. Тому дуже важливо звертати увагу на елементи інтонаційної виразності як музичної мови вже у простіших вправах, вокалізах.

     Розвиток інтонаційного мислення як складової частини музично-вокального мислення студента доцільно розпочинати із засвоєння азів, тобто розмовного інтонування. Розмовне і музичне інтонування являють собою споріднені семіотичні системи. В основі обох лежить інтонаційний початок, темпоритм, синтаксична розчленованість, тому використання цієї паралелі у процесі навчання доцільне. До таких дис­циплін, як постановка голосу, сценічна майстерність можна включи­ти практику розмовного інтонування, щоб привчити слух студента до розрізнення тонких нюансів в інтонуванні слова, фрази в залежності від змісту й емоційного тонусу. Необхідно підкреслити, що досягги необ­хідного результату, працюючи над інтонаційною сферою, неможливо. Тільки органічна єдність їх як причини, так і наслідку дадугь необхід­ний результат у досягненні мечи у процесі розвитку музично-вокально­го мислення.

     Внаслідок постійного вдосконалення виконавських прийомів, не­обхідних для вираження певних інтонаційних структур твору, ство­рюється цілісна система вокально-технічних вмінь. Ці «основні тех­нічні прийоми виступають у двох іпостасях: як засіб створення конк­ретного художнього образу і як узагальнена модель даного засобу [2, С.106]. Причому процес цей значною мірою має індивідуальний харак­тер і повинен спиратись на фізичні творчі можливості студента. Таким чином, уміння згруповувати, синтезувати вокально-технічні навички у відповідності з інтонаційними особливостями виконуваних творів набувається досвідом і значно збільшує творчі можливості як студента, так і педагога. Τοбто технічний прийом, народжений конкретним творчим завданням, шляхом узагальнення з виробленими раніше навичками, набупає відносної незалежності. Тепер він може служити пізавальній меті і дозволяє багатогранніше і повніше розкритий інтонаційний зміст та інтонаційну виразність вокального твору.

     Звернемо увагу на фізичні дії, які допомагають розкриттю музич­ного змісту твору за допомогою вокальної техніки. Проте у вокалістів співочі рухи на відміну від фізичних дій інструменталістів мають «інтимніший» характер, вони у значній мірі невидимі, важче піддаються контролю, диференціації та фіксації. Тому контроль за діями голосового апарату переважно слуховий. Але функції співочого голосу нерозривно пов'язані з життєдіяльністю всього організму, його фізичними діями, а тому можливий безпосередній вплив на співочий процес. Вміле підклю­чення фізичних дій тіла, відповідно до характеру музики, може пози­тивно вплинути на фонацію. Наприклад, плавний поворот голови знімає напруження м'язів шиї, обличчя та голосового апарату. Повільні рухи рук допомагають відчути характер кантилени, виробити плавне дихання і безперервний повільний звук. Відомо чимало методик, які рекоменду­ють активне включення у фонаційний процес рухів тіла.

      За допомогою різких технічних прийомів здійснюються шляхи розв'язання особливо гострої проблеми віднаходження доцільних, а, отже, перспективних дій на початковій стадії навчання. Отже, це дуже важливий фактор, який визначає подальший хід розвитку вокального мислення студента. Для вироблення доцільних вокальних дій велику роль відіграє зворотний зв'язок слухомоторного циклу, де дії коректу­ються за допомогою м'язовою, вібраційного та інших відчуттів. Проте, при труднощах «настає процес об'єктивації зупинок, повторів, осмис­лення недоліків - і відбувається усвідомлений вибір найдоцільніших дій» [1, С. 77]. Дуже важливо педагогу з самого початку навчання пла­номірно та систематично вести роботу з очищення техніки від недоціль­них рухів. Для початківця це має велике значення, тому що контроль за діями вокального апарату опосередкований, і можливість непомітного надбання недоліків особливо велика. Показником же раціональності во­кальної техніки є вільне звукоутворення - «організовано координаційна вільність» [1, С. 124].

       Слід підкреслити, що досліджуваний О. Шульп'яковим механізм «аналізу через синтез» дуже цінний для вокальної педагогіки тим, що розкриває двоплановість вокального мислення. Це «ідеальний» - від

музичного уявлення до техніки і «реальний» - від звучання через спри­йняття до музичною уявлення. Відбувається складна взаємодія сприй­няття і уявлення через моторику, внаслідок якої вона стає учасником творчого процесу. Для того, щоб відбулись зрушення, необхідно, по-пер­ше, щоб музичний твір перестав бути сукупністю звукових подразників, а перетворився на об'єкт активної пізнавальної діяльності, по-друге, у вокальних рухах слід навчитись використовувати «чуттєву пізнавальну частину», яка може піднятися до рівня «співавтора» у створенні образу [1,С.56].

     Таким чином, для розвитку вокально-звукового мислення студентів доречно ввести в програму з перших курсів предмети: сценічна мова, сценічна майстерність, лекції з вокалотерапії, що сприятиме розвитку уваги, уяви, артистизму, ораторського мистецтва, та в майбутньому допоможе студентові зосередитися на розумінні тонких нюансів в інтонуванні слова, декламації, співу. Це сприятиме не лише пошуковій пізнавальній функції, а й розв'язанню проблеми глибшого розуміння творчих процесів вокально-звукового мислення.

 

Література

    1. Шульпяков О. Музыкально - исполнительская техника и художественный образ. - Μ., 1972.

    2. Колодуб І. Питання вокального мистецтва. - Х., 1995.

    3. Баренбойм Л. Музыкальная педагогика и исполнительство. -  М., 1974.

   4. Гребешок Н. Вокально-виконавська творчість: психолого - педа­гогічний та мистецтвознавський аспекти. - К., 1999.

5.     Менабени А. Методика обучения сольному пению. — М., 1987.

   6. Стасько Г. Вокальна підготовка майбутнього вчителя музики як основа удосконалення педагогічної майстерності: Автореф. канд. пед. наук. - К., 1995.