Экономические науки / 10. Экономика предприятия

Лизуненко М. М., викладач кафедри економічної кібернетики

Криворізький факультет

ДВНЗ «Запорізький національний університет»

Інноваційний розвиток в Україні: реалії та перспективи

Інноваційний розвиток підприємств є складовою частиною інноваційного розвитку економіки і важливим аспектом відтворення виробничих відносин, що полягає: у оновленні складу і побудови основних фондів і удосконаленні організації їх використовування як на стадії формування, так і науково-технічної підготовки виробництва.

Проблемам інноваційного розвитку присвячено багато робіт, в яких досліджено зміст, чинники, напрями, стратегії і методи забезпечення такого типу розвитку, визначений його вплив на розвиток держави і регіонів, окремих галузей і підприємств. Провідними українськими дослідниками згаданих напрямів інноваційного розвитку підприємств є В. П. Александрова, І. В. Алексєєв, О. І. Амоша., С. С. Аптекар, В. М. Гєєц, В. М. Гончаров, М. І. Долішній, В. І. Ландік, М. М. Лепа, О. В. Савчук, М. Г. Чумаченко, І. Б. Швец та ін.

Поточні проблеми в українській економіці, особливо ті, що зумовлені промисловою модернізацією та інноваціями, глибоко пов'язані з радянським минулим. Радянська соціоекономічна система була закритою та досить автономною, (іона не конкурувала безпосередньо зі світовою економікою, крім сфери військових технологій, і, таким чином, розвивалася за власним сценарієм через створення специфічної радянської практики, інституцій та стандартів.

Наразі в Україні створено систему ринкових інститутів: введено приватну власність, лібералізовано ціновий механізм, грошовий ринок, зовнішньоекономічну діяльність, сформовано дворівневу банківську систему, корпоративну структуру підприємств тощо. Тим не менше, існують складнощі в процесі побудови моделі економічного зростання. Це зумовлено обраною моделлю реформування економічного сектора, яка базується на теоретичній концепції неокласичної економіки. Ця модель бачить в економіці лише нейтральне розміщення ресурсів, слабко пов'язане із соціальними процесами. В основі цієї парадигми лежить погляд на суспільство як на неструктуровану безліч «раціональних індивідів», шо максимізують свою корисність і мінімізують витрати. Тому вважалося достатнім різко послабити обмеження господарської діяльності, пов'язані з централізованим плануванням, щоб нічим не обмежуваний рух приватних інтересів « раціональних індивідів» привів у короткі терміни до запуску «невидимої руки» ринку, до інноваційного розвитку та інтенсивного економічного зростання.

Але насправді економіка не може бути подана як нейтральне із соціальної точки зору розміщення ресурсів. Вона являє собою таке розміщення ресурсів, при якому відбувається ще і структурування великих груп суб'єктів за обсягами економічної влади, прибутків, прав власності, усталених інтересів, і зворотний вплив таких соціальних груп на ефективність виробництва. Те, що з діяльності приватних агентів були зняті жорсткі обмеження факт позитивний. Але проблема полягає в тому, що свободу одержали не «раціональні індивіди» взагалі, а цілком конкретні особи й організації, раціональність яких була пов’язана з уже сформованими видами економічної діяльності, що не були ринково орієнтованими. Сталося так, що у вихідному пункті реформ не було ринково орієнтованих соціальних груп або було дуже мало: замість ринкового склався «директорський» капіталізм.

Проведене обстеження інноваційної активності промислових підприємств в Україні показало, шо значущість факторів гальмування інноваційної діяльності оцінюється самими підприємствами таким чином: відсутність фінансування (89 % обстежених), відсутність коштів у замовника (54 %), високі кредитні ставки банківських установ (44 %), висока собівартість нововведень (39 %), недосконалість законодавчої бази в податковій сфері (37 %), труднощі з сировиною (32 %).

Залишається дуже низькою кількість фактично використаних патентних інновацій. Частка використаних об'єктів промислової власності становила в 1997 р. лише 7 % від сукупності чинних патентів, зареєстрованих у Держпатенті України. Такий низький рівень використання результатів винахідницької діяльності в Україні зумовлений передусім недосконалим вирішенням нормативно-правових проблем економічного стимулювання інноваційної творчості.

В Україні суттєвим недоліком здійснюваної інноваційної політики залишається її переважна спрямованість на управління «процесом», а не кінцевими результатами технологічних змін.

Отже, ця ідеологія не може в принципі сприйняти інноваційний процес як головний чинник економічного розвитку. Це є наслідком відлучення держави від втручання в економіку і, отже, її неспроможності розробити інноваційну політику як основу структурної зміни економіки.

Література:

1. Микитнюк П. П. Інноваційна діяльність: Навч. пос. [для студ. вищ. навч. закл.] / П. П. Микитнюк, Б. Г. Сенів – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 392 с.

2. Скрипко Т. О. Інноваційний менеджмент: підручник / Т. О. Скрипко. – К. : Знання, 2011. – 423 с.

3. Іванілов О. Інноваційний потенціал підприємства / О. Іванілов, О. Торяник // економіка. Фінанси. Право. – 200. - №3. – с. 22-31.