Музыка и жизнь/5. Музыковедение

Пиж`янова Наталія

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

ОХМАТІВСЬКИЙ ХОР ПІД ОРУДОЮ ПОРФИРІЯ ДЕМУЦЬКОГО

Серед відомих постатей кінця ХІХ початку ХХ століття, діяльність яких суттєво вплинула на становлення вітчизняного мистецтва не заслужено забутим є Порфирій Демуцький. Талант диригента–новатора розкрився у Порфирії Демуцькому безпосередньо під час постійної практики в Охматівському хоровому колективі.

Слід зазначити, що особливістю колективу стала його дуальна концепція – їх діяльність охоплювала одразу дві сфери виконавського фольклоризму:

1. Автентичний гуртовий спів (первинний тип);

2. Експериментальна інтерпретація автентичного співу.

1. Первинність виконавського фольклоризму Охматівського сільського хору проявилася у тому, що:

– учасниками колективу були носії фольклорної традиції даного регіону;

– репертуар хору був повністю сформований з українських народних пісень, що традиційно виконувалися у даному регіоні. Серед пісень переважала родинно–побутова лірика (пісні про кохання, одруження, родинне життя монологічного, діалогічного та полілогічного типу викладення), соціально–побутова лірика (козацькі, чумацькі, пісні про наймитів, кріпацтво, важке життя), а також історичні пісні, пісні–хроніки та балади, обрядові пісні (хоч і в меншій кількості);

– використовувався специфічний „відкритий” тип звукоутворення, характерний даному регіону, так званий „степовий спів”. Згідно із дослідженнями К. Квітки його доцільно визначити як: „...народний спосіб многоголосого співу називали просто „жанром”. Вираз „співати жанром” ужився, щоб протиставити цей спосіб штучному виконанню хоч би і народних пісень. Відзнака „жанру” в цьому розумінні – не тільки в фактурі, але що слухача далеко більше разить – в самому фізіологічному способі давати звук” [1, C. 86];

– використання традиційних для народного співу солістів – заспівувачів, виводчиків, призначення яких полягало у складені підголоску під час співу, що характерно підголоско–поліфонічним пісням даного регіону;

– під час співу зберігався місцевий діалект, навіть окремі слова не цензурної лексики;

– імпровізаційність як при концертному, так і при репетиційному виконанні пісень забезпечувалася тим, що сам хоровий колектив здійснював розспів на голоси відомої пісні, варіативно змінюючи її звучання, як це характерно українським народним пісням;

– виконання пісень у природних умовах (як відомо репетиції і щорічні звітні концерти проходили на подвір`ї диригента). Народні пісні даного регіону утворилися в умовах праці на полі і тому традиційно виконувалися просто неба.

Слід зазначити, що Порфирій Демуцький не втручався у звучання пісні в хорі тоді, коли вона виконувалася на рідній землі у природних умовах, а виступав як „найавторитетніший його учасник” [1; 2; 3].

2. Використання ж другого типу – експериментальної імітації автентичного виконання була спричинена гастрольною діяльністю колективу.

Виконання традиційних прийомів, що, зазвичай, використовувалися сільським хором у с. Охматові у сценічних умовах зазнавало значних тембральних та акустичних змін. Організувати масштабний концерт у великому місті (Київ, Одеса) можливо було лише у концертній залі, де, звісно, була не природня степовому співу акустика, тому, керівнику хору доводилося експериментувати з звучанням для [2] „компенсації тих втрат, що зазнавала пісня при перенесені на сцену”.

З багатьох прийомів, які застосовував П. Демуцький ефектів, один найбільше запам’ятався в пам`яті тих, що чули давні виступи Охматівського хору в Києві: солістів диригент часто розставляв в різних місцях залу, особливо на горі, звідки вони, несподівано, подавали голос, впадаючи у спів хору, що стояв, як звичайно, на естраді [1, C. 81].

По-перше, експериментальність виконання виражалася у розташуванні співаків. Різне розміщення співаків у концертній залі мало на меті хоча б приблизно відновити умови в яких традиційно виконувалися пісні. Вони (пісні) були сформовані в трудових умовах, де селяни працюючи в полі на різній відстані одне від одного співали однакову пісню. Декілька голосів доповнювали одне одного, формували підголоски до основної мелодії. Природно, що в сценічних умовах така особливість могла бути відновлена тільки завдяки такому експериментальному (як на той час) методу – різному розміщенню співаків у концертній залі.

По друге, у розподіленні голосів. При здійснені імітації автентичного співу Порфирій Демуцький використовує розлогі заспіви солістів хору, (наприклад, Мини Лучки – відомого соліста–баса Охматівського хору), що не характерно автентичному співу. Відомо, що згідно звичаєвій традиції заспів соліста короткий, зазвичай, це лише перші слова куплету. З даного приводу К. Квітка зазначав: „Пригадую, що в ефектах, які підносив П. Демуцький, дещо сприймалися як наївне. Примітивне в голосоведенні було лиш почасти народного походження, але це не ущербляло загального захвату і признання чудодійної сили диригента” [1, C. 81].

По третє, у експериментуванні з тембральним забарвленням звуку при співі народних пісень, що проявлялося у поєднанні академічних голосів з суто народними. Так, у своїх дослідженнях О. Бенч відмітила, що „ виконавський стиль хору під орудою П. Демуцького не був заснований виключно на „грудній” манері співу, а поєднував у собі два різні виконавські стилі. У народній манері співав не весь хор, а лише частина його. Іноді поєднував звучання ансамблю хористів, які співали народною манерою зі всім складом хору – у академічній манері” [2]. Підтвердження вищезазначеного ми знаходимо і у дослідницькій праці Л. Ященко: „Щодо виконавського стилю Охматівський хор відзначався досить широким діапазоном, використовував різні способи співу, які побутують у народі. Більшість пісень виконувалась в академічному (як його умовно називають) стилі, з розподілом голосів на сопрано, альти, тенори і баси ”[3, С. 18], та у К. Квітки: „Виконання з погляду виконавської техніки було злитого характеру: із натуральних манер, і з штучних бралося та і змішувалося, що можна, для кращого й багатшого ефекту, при тому народний елемент у цьому сполученні не був чимось єдиним, а також штучним поєднанням різних способів, властивих в натурі співакам різної статі, віку, в різних родах пісенності” [1, С. 88].

Таким чином сам стиль виконання народних пісень у хоровому колективі Порфирія Демуцького поділявся на два види – автентичний та експерементальний.

Завдяки діяльності П. Демуцького відбулася розбудова пісенних традицій у м. Охматів, знання, що отримав диригент від М. Лисенка він зумів трансформувати до потреб та можливостей трудівників–селян, пробудивши в них інтерес до власних традицій, що вже розпочали вихід у штучну пам`ять.

Список використаних джерел:

1. Квітка К. Порфирій Демуцький / К. Квітка // Вибрані статті. – Ч. 2. – К.: Муз. Україна, 1986. – 120 с.

2. Бенч О. Професійний народний хоровий спів / О. Бенч // Київське музикознавство. – 2009. – Вип. 30. – С. 45–49.

3. Ященко Л. П.Д. Демуцький: Нарис про життя і творчість/Л. Ященко. – К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1957. – 47 с.